Філософія: хрестоматія (від витоків до сьогодення) - Губерский Л. В. (книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Б. Буття, яке є ми.Способи, за допомогою яких ми усвідомлюємо наше буття, наступні:
Б. а) Ми ? наявне буття: Ми живемо в деякому середовищі, як і все живе. Охоплююче цього буття стає предметом дослідження у своїх проявах, у виникненні життя, в образі тілесності, у фізіологічних функціях, у спадково обґрунтованому створенні форм і їхнього взаємозв’язку, у психологічних переживаннях, у манері поводження, у структурах середовища. Для цього людина, і тільки вона створює мову, знаряддя, структури, діяння, предметно створює саму себе. Всяке життя, окрім життя людини, є лише наявне буття у своєму середовищі. Навпаки, наявне буття людини володіє повнотою свого існування завдяки тому, що в нього проникають наступні способи охоплюючого ? вона або стає їх носієм, або примушує їх служити собі.
Б. б) Ми — свідомість взагалів розмежуванні на суб’єкт і об’єкт. Тільки те, що входить у цю свідомість, постає для нас буттям. Ми ? охоплююча свідомість, згідно якої все те, що є, може бути припущене, пізнане, вказане у формах предметності. Ми прориваємося через наше середовище до ідеї світу, до якого належать усі навколишні світи, більше того, думки; ми виходимо за межі світу й можемо подумки уявити собі його зникнення, начебто він є ніщо.
Б. в) Ми ? дух:Духовне життя ? це життя ідей. Ідеї ? наприклад, практичні ідеї щодо професії й завдань нашого самоздійснення, теоретичні ідеї щодо світу, душі, життя тощо ? ведуть нас як імпульс, всередині нас, як риси присутньої в речі тотальності смислу, як систематичний метод проникнення, присвоєння й здійснення. Вони ? не предмети, але проявляються в схемах і образах. Вони впливають у сьогоденні і являють собою одночасно нескінченне завдання. Ці три способи охоплюючого ? наявне буття, свідомість взагалі, дух ? суть способів, за допомогою яких ми постаємо як світ, тобто в об’єктивації цього охоплюючого в предметне ми проявляємося адекватно як емпіричне, як предмет біологічного й психологічного, соціологічного дослідження й дослідження в галузі науки про дух. Однак цим наше буття не вичерпується.
Б. г) Ми ? можлива екзистенція :Ми живемо із джерел, які перебувають за межами наявного буття як такого, що постає емпірично об’єктивним, за межами свідомості й духу взагалі. Ця наша сутність проявляється: 1) у незадоволеності,яку відчуває людина, тому що в ній постійно присутнє відчуття деякої невідповідності своєму наявному буттю, своєму знанню, своєму духовному світу; 2) у безумовному ,котрому як своєму справжньому самобуттю чи як такому, що їй зрозуміло й значимо сказано, підкоряється її наявне буття; 3) у невпинному прагненні до єдиного,бо людина не задовольняється жодним зі способів впливу охоплюючого на себе, ні всіма разом, а прагне до єдності в основі, яка постає як буття й вічність; 4) в усвідомленні незбагненного спогаду,начебто вона також відає про творення (Шеллінг) або начебто може згадати те, що вона споглядала до буття світу (Платон); 5) в усвідомленні безсмертя,не як продовження життя в іншому образі, а як нищення часу прихованості у вічності, що уявляється їй як шлях безперервної дії у часі.
Охоплююче, яке є я, постає в кожному образі як полярність суб’єкта й об’єкта:
я в якості наявного буття є: внутрішній світ і навколишній світ;
в якості свідомості взагалі:свідомість і предмет;
в якості духу:ідея в мені та прямуюча мені назустріч із речей об’єктивна ідея;
в якості екзистенції :екзистенція й трансценденція.
Охоплююче, що є я, немов би охоплює охоплююче, яким є саме буття, і одночасно охоплене ним. Це буття називається “світ” у перших трьох полярностях і виступає тут як навколишній світ, як предметність доступного знанню, як ідея. У четвертій полярності воно називається “трансценденцією”.
Віра в самому широкому смислі означає присутність у цих полярностях. Тому що ця присутність жодним чином не може бути примушена розсудком, але завжди має власні джерела, яких я не можу прагнути, але в яких я прагну, існую й знаю.
…
Як свідомість взагалія пізнаю значимість правильного. Ця очевидність є такою, що примушує. У кожний окремий момент я відчуваю неможливість чинити інакше, ніж визнавати що-небудь правильним чи неправильним. Але ця очевидність є взагалі щось безпосереднє, непорушне.
Як духя сповнений ідеями, за допомогою яких я ловлю ідею, що йде мені назустріч. Розщеплене в розсудку з’єднується, утворюючи духовний рух. Там, де зникають ідеї, світ розпадається на безскінченність розпорошених предметів.
У якості екзистенції я існую, знаючи, що подарований собі трансценденцією. Я не існую за допомогою самого себе в моєму рішенні, але буття-за допомогою-мене постає подароване мені в моїй свободі. Я можу бути відсутнім для себе, і ніяка воля не подарує мене собі самому.
Упевненість у реальності, очевидність, ідею ми називаємо вірою в широкому смислі. Як наявне буття діє дещо, подібне до інстинкту, як свідомість взагалі ? упевненість, як дух ? переконаність. Але справжня віра є акт екзистенції, що усвідомлює трансценденцію в її дійсності.
Віра є життя із охоплюючого, є керівництво і наповнення за допомогою охоплюючого.
Віра з охоплюючого вільна, тому що вона не фіксована в абсолютизованому кінцевому. Вона носить характер чогось нестійкого (а саме, по відношенню до того, що може бути виражено, ? я не знаю, чи вірую й у що я вірую) і разом з тим безумовного (активності й спокою, що виростають на практиці з рішення).
Для того щоб говорити про віру, потрібне проведення основної філософської операції ? упевнитися в охоплюючому за допомогою виходу за межі всього предметного в завжди предметному мисленні…
У нас є дещо, що противиться цієї основної операції, а тим самим і філософському мисленню. Ми завжди хочемо мати дещо відчутне. Тому ми помилково сприймаємо філософську думку як предметне пізнання. Ми все знову й знову падаємо, як кішка на чотири лапи, у предметну осяжність. Ми противимося стану запаморочення, що охоплює нас у філософствуванні, противимося вимозі стояти на голові. Тримаючись за наші об’єкти, ми хочемо, так сказати, залишитися “здоровими” і прагнемо ухилитися від відродження нашої сутності в трансцендентуванні.
Але нам нічого не допоможе. Незадоволені, ми можемо повернутися до нашого так званого здорового глузду, але, прагнучи додати всьому його форму, ми віддаємося забобонам, сутнісна риса яких полягає в тому, що вони фіксуються у вигляді об’єкта і тим самим роблять відчутним те, що виходить за всяке розщеплення на суб’єкт і об’єкт і є саме буття. Тому філософська віра, володіючи совістю щодо забобонів, які є вірою в об’єкт, нездатна виразити себе в основоположеннях. Об’єктивне повинне залишатися в русі і немов би випаровуватися, щоб у зникаючій предметності саме завдяки зникненню ставало ясним наповнене усвідомлення буття. Тому філософська віра завжди перебуває в знімаючій себе діалектиці.
Діалектикадуже різниться за своїм смислом. Загальним для неї залишається лише те, що протилежності мають у ній істотне значення. Діалектикою називається логічний процес, що йде через антитезис до вирішення в синтезі. Діалектикою називається те, що реально відбувається під дією протилежностей, які зіштовхуються, поєднуються й створюють дещо нове. Але діалектикою називається й доведення протилежностей до антиномій, які не мають вирішення, занурення в невирішеність, у суперечливе; називається й приведення до меж, де буття виявляє себе абсолютно розірваним, де моє власне буття стає вірою, а віра ? осягненням в абсурді.
У філософській вірі закладені структури подібних діалектик.
…
Філософська віра, щоправда, проходить через ніщо, але вона не виростає із безодні. Не починається заново, якщо вона споконвічна. Чому ти віруєш? ? Так сказав мені батько. Цю відповідь Кьєркегора можна застосувати, видозмінивши, і до філософствування. Філософська віра ? у сказанні.Хоча ця віра існує лише в мисленні окремої людини й позбавлена об’єктивної захищеності, що надається інститутом, вона є те, що залишається, коли все руйнується, і все-таки постає як ніщо, якщо в ній шукають допомогу в світі. Її присутність дана щораз, коли ми звертаємося до самих себе, підштовхуванні до того сказання. Тому філософія визначена її історією, і історія філософії стає щораз цілісністю, яка виникає з філософствування, так, як воно в сьогоденні відбувається.