Січові гості - Куліш Пантелеймон (книги бесплатно без онлайн .TXT) 📗

ПАНТЕЛЕЙМОН КУЛІШ

СІЧОВІ ГОСТІ

(Споминки старого діда)

Еге, добродію! сидимо оце ми з вами на пасіці – ні гадки!.. Божа бджола гуде, кругом гречки біліють… а колись гули кругом мене не такі бджоли: козики гули, небожата, да ще не гетьманці – сама січова воля, добродію… Переїв я всякого хліба: помагав і панам панувати, помагав навпослі і гайдамакам-братчикам. Ге! вже того не буде, що було, а було ж воно нащось. Тим-то, нічого гріха таїти, признаюсь вам, добродію, який я був дурний колись… на свою рідну браттю ставав до бою! Далебі!..

Родився я на Подоллі,– то моя рідна Вкраїна, а се вже мені на старість чужа сторона рідною стала, – шибнула доля, куди схотіла. Родився ж я в державах князя Любомирського, коли чули, під Попонним. Старосвітське місто, добродію. Добували колись його козаки і злили всякий ступінь землі кров'ю жидівською, – он яке місто Полонне! Ну, родившись у підданстві, мусив тим робом і ходити. Взяли мене ще хлопцем малим до замку, до панів, звичили мене до коней, до козацького обороту, а далі і в надвірні козаки записали, бо зросту був я хорошого, таких у надвірні корогви й підбирали. Величавсь я козацькою зброєю перед хліборобами, і думки не було в мене, против кого вона наготовлена… Не хутко мені очі одкрились, а все ж, хвалити бога, одкрились. Ніхто мене не вмовляв: отак і так воно було, отак воно єсть, отаке буде; сам я почув душею, що воно й як воно, і до чого воно… та не так-то хутко досяг самого дна. Глибоке дно й каламутне! Чую було ще змалку – гайдамаки та гайдамаки, ніби сказати – ледарь яка невірна. Пани на їх як на вовків полюють; селяне їх жахаються, а жид аж плюне, як почує. То, було, й сердишся, як хто гайдамакою налає. Який я гайдамака?.. А гайдамаки з не з кого й брались, як з таких же панських підданих. Інший не вгодить шляхті на облаві, чи на бенкеті, чи на посилках чого не второпає – втікає од батогів. Іншого не злюблять панські похлібці,– од них утікає. А хто, то й так не схоче по наймах тинятись або в панському дворі довічним грубником пропадати, – і сей, надумавшись, дмухне на Січ манівцями.

А там тільки й піджидають божого літа, щоб завітати в гості до вельможного панства. Знаєте, вся та Вкраїна, почавши од Дніпра, аж геть під Збараж, під Замостя, все те було колись козацьке. Купили всю ту землю козаки в ляхів, не за гроші купили, а, кажуть, заплатили самою щирою кров'ю козацькою. А ляхи-то, мовляв, люде лукаві – умови не додержали, собі ізнов усю Вкраїну аж по саме Дніпро загарбали. Так козаки й кажуть: «Ну, коли ж так, панове, то вже ви тут господарюйте з жидовою, а нам у Січ платіть чинш».

Ото ж, було, й ходять із Січі козаки за чиншем. От їм саме таких було й треба, що всі входи й виходи по панських державах знають-знають усі стежки й манівці по Вкраїні. Пригріє весняне сонечко, шелесне молодим листям дерево, – ізнімуться роєм небожата, в кого одежа вже наскрізь світиться – пора міняти на саєти!.. От збереться їх докупи десятків або й сотень скільки, виберуть собі ватажка, характерника такого, що вже його хіба срібна куля візьме, що козаки за ним і в огонь, і в воду… гайда на Вкраїну!

Конец ознакомительного фрагмента.

Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.