Гетьманська Україна - Чухліб Тарас (книга жизни txt) 📗
Під тиском С.Дружкевича підрозділи Гришка влітку 1692 р. вирушили до Сорок, але ця операція провалилася. Полковник С.Палій умовив Гришкових козаків перейти під своє командування. За свідченням Дружкевича, "козаків по приходу в Сороки жодного не залишилось". Саме в цьому листі до Яна III від 30 серпня королівський коміcap назвав гетьмана Гришка небіжчиком. Отже, можна стверджувати, що правобережний гетьман помер (можливо, загинув) у липні-серпні 1692 р.
Після цього гетьманська булава пропонувалася С.Палію, однак у 1693 р. наказним гетьманом Правобережної України стає полковник Самійло Іванович. Він разом зі своїми козацькими побратимами веде ї запеклу боротьбу з польською шляхтою за утвердження на Правобережжі полково-сотенного устрою.
Слід відзначити, що правобережне козацтво під час гетьманування А.Могили, Гришка та Самуся вийшло на вищий етап у своєму розвитку, як порівняти з його функціонуванням протягом кінця 70-х-початку 80-х pp. Українське військове керівництво на чолі з цими гетьманами забезпечувало ефективніший захист кордонів Правобережжя, Речі Посполитої та усієї Південно-Східної Європи від турецько-татарських нападів. Саме в другій половині 80-х pp. відроджуються та набирають сили козацькі "місцеві" полки, які в наступному десятилітті утворять так звану Палієву державу. Виконуючи спочатку лише військові функції, козацька організація Правобережної України від року до року міцнішала й дедалі частіше виявляла невдоволення відведеною їй урядом Речі Посполитої роллю.
1 квітня 1683 p. між Австрією та Річчю Посполитою був підписаний союзний договір, який мав антитурецьку спрямованість і передбачав спільні дії армій обох держав у разі нападу Османської імперії на одну з них. І коли в липні того ж року 100-тисячна турецька армія під керівництвом візиря Кара-Мустафи взяла в облогу австрійську столицю Відень, польський король Ян III Собеський на чолі 25-тисячного війська поспішив на допомогу Леопольду І. Вирішальна битва між союзними військами та турками відбулася 12 вересня, і польська армія відіграла вирішальну роль у перемозі європейської коаліції. А завершальним етапом цих подій став похід польсько-австрійських сил до Угорщини та Словаччини (вересень-листопад 1683 р.), що мав за головну мету остаточне витіснення турецьких військ із Центрально-Східної Європи.
Незважаючи на велику кількість наукових праць, присвячених цій темі (це стосується, головно, польської історіографії), проблематичним і досі залишається питання про чисельність українських козацьких підрозділів, що брали участь у битві під Віднем та в наступних операціях по усуненню турецької загрози європейському регіонові, хоча його висвітленню певну увагу в своїх працях приділили такі вітчизняні історики, як І.Німчук, Б.Крупницький та І.Назарко. Спираючись на аналіз віднайдених архівних джерел та нове прочитання опублікованого документального матеріалу й зіставляючи різні точки зору науковців, спробуємо поглибити дослідження попередників і розставити всі крапки над "ї".
Я.Ф.Кульчицький з "Реляцією" про Віденський похід.
Питання про набір українських полків постало відразу після укладення польсько-австрійського союзу. Вже 19 квітня на засіданні сенатської комісії у Варшаві було повідомлено, що "козаків 1200 тільки наказав король набрати зараз під командою 4 ротмистрів Семена, Ворони і других двох". Згодом Ян III, отримавши фінансову допомогу від римського папи Інокентія XI, вирішив, що зможе утримати 3-тисячне козацьке військо.
Виконуючи розпорядження короля, великий коронний гетьман С.Яблоновський видав "приповідний лист" на вербування козацького полку правобережному полковнику Максиміліану Булизі, який у середині серпня мав прибути до Львова. Загальне керівництво набором козаків було доручено шляхтичу Й.Менжинському. Саме йому на руки видали певну суму грошей (близько 30 тис. ліврів) для "затягу" українського війська. За планом, що був розроблений особисто Яном III, козацькі полки 25 серпня мали прибути під Краків, де головні сили Речі Посполитої збиралися для походу на Відень. Однак через різні обставини вони не змогли цього зробити. "Вже не чекаючи полків литовських, ані козаків, залишивши їм наказ поспішати за мною, у перших днях вересня сподіваємось бути на берегах Дунаю", - писав король до папи Інокентія XI наприкінці місяця.
В авангарді польських сил вирушили лише 150 козаків під командуванням полковника Апостола (П.Апостола-Щуровського?). Вони входили до складу підрозділів волинського воєводи Я.Стадніцького на правах приватної легкої козацької корогви. "... З Апостолом не маю козаків більше півтори сотні.., а п.Менжинський сидить ще зі своїми у Львові, як сам пише", - повідомляв король 9 вересня, під час переправи через Дунай. За кілька днів об'єднані війська Яна III та князя Лотаринзького перемогли багатотисячну армію візиря Кара-Мустафи й звільнили оточений Відень. Про участь українських козаків Апостола в цій битві свідчить наступний запис короля: "... турків зараз ведуть, як псів і худобу, їх моя драгунія і козаки немало забрали. О Менжинський, Менжинський!" Останні слова були написані королем у стані великого незадоволення через неприбуття до Відня головних козацьких сил. Із великим сумом головнокомандувач польської армії відзначав, що "козаки з Менжинським вже прийдуть невчасно, хоча вони тут (під Віднем - авт.) були б найпотрібніші". Лише 24 вересня королева Марія-Казимира, якій чоловік доручив слідкувати за "козацьким затягом", повідомила, що Менжинський набрав хіба що півтори тисячі козаків. 28 вересня до військ Яна III, які прямували на Будапешт, приєдналися полки Я.Ворони і Менжинського. Полковникові Семену (Корсунцю?), що надійшов трохи пізніше, наказувалося йти "звичайною дорогою за другими". Через півтора тижня походу серед козаків виникло невдоволення тим, що Менжинський не виплатив обіцяних їм грошей. Однак той запевнив короля, що видасть обіцяну суму лише після походу, щоб козаки завчасно не повернулися в Україну. Під час переправи через Дунай поблизу Остригома козаки Я.Ворони не змогли взяти "язика" на другому березі річки, що дуже роздратувало короля. Виправдовуючись перед Яном III, полковник говорив, що "простих хлопів затягнули, не козаків, бо так швидко козаків не могли дістати". Але незабаром до польської армії приєдналися полки М.Булиги, Семена (Палія?) та Іскрицького (Василя). У жовтні вони відзначилися під час облоги Остригома, а також у битвах під Парканами (9 жовтня) та Щецином (15 листопада). "А вони (козаки - авт.) пішли так швидко, відважно і мужньо, що під димом опанували зараз не тільки передмістя і стодоли, але й першу палісаду і браму та заткнули в ній свої прапори з хрестами - і в усіх заслужили собі на велику славу", - так описував король перший штурм добре укріпленої щецинської фортеці. "Яка то красива винахідливість і майстерність козацька", - згадував у своїх мемуарах свідок участі українських полків у післявіденському поході польської армії Я.Пасек.
Історик І.Назарко відзначав, що під час оборони Відня до складу польської армії входило сім козацьких полків загальною чисельністю З тис. чоловік. Але це не відповідає історичній дійсності. Про те, що під австрійською столицею було лише 150 козаків, писав головний учасник і свідок тих подій Ян III Собеський. Це підтверджують також документи, введені до наукового обігу польськими дослідниками. Щодо сучасних вітчизняних істориків (головно, популяризаторів), то вони зазвичай посилаються на літопис С.Величка, в якому говориться, що "король Собеський... поспішив з кільканадцятьма чи не двадцятьма (!? - авт.) тисячами доброго затяжного козацького молодця в них були начальниками Палій, Іскра і Самусь", однак "правдивість" цієї літописної інформації вже давно спростована І.Німчуком у його ґрунтовному дослідженні. Водночас відзначимо, що "компут Війська Запорозького, укладений наприкінці 1683 р. (а саме на нього посилається І.Назарко в своєму твердженні), справді нараховував 3 тис. козаків. Проте це були полки, які приєдналися до польського війська після битви під Віднем, у кінці вересня. Під керівництвом полковників В.Іскрицького та Булук-Баші перебувало по 500 козаків, М.Булиги, А.Зеленецького, К.Станецького, Я.Дуніна-Раєцького, а також невідомого полковника (його імені немає в реєстрі) - по 400 чоловік.
