Майстри часу - Кочерга Иван Антонович (читать книги онлайн бесплатно регистрация TXT) 📗
Л у н д и ш е в (до Юркевича). А ви ще тут, мiй молодий друже! (Озирається на Лiду). Ба! Кого я бачу! Ну, звичайно ж, то-то я дивлюсь - таке знайоме обличчя! Так ви...
Ю р к е в й ч (зляканий, робить крок уперед i бере Лундишева пiд руку). Пробачте, граф, я хотiв вас щось спитати...
Л у н д и ш е в. З охотою, з охотою, мiй друже. Так то, значить, ви вже її зустрiли - вашу милу курочку. Пардон, мадмуазель, вибачте старого. Заздрю щасливцевi, хе-хе-хе! Але яка вона тепер красуня! Ай, та не давiть менi так руку!
П о л к о в н и к. Стривайте, граф, хiба ви знаєте цю даму?
Л у н д и ш е в (скрикує). Ай! Та чого ви щипаєтесь! (Тре руки). Ну, та, звичайно ж, знаю. Це ж наша люба мандрiвниця, яку мсьє Юркевич так довго шукав i вiд якої вiн одержав сьогоднi листа. Я її чудово пам'ятаю.
П о л к о в н и к (швидко). Лiда Званцева?
Л у н д и ш е в (у захватi). Так, так. Iменно, Лiда! Мила курочка, яку...
П о л к о в н и к. Ну, граф, ви зробили нам велику послугу!
Ю р к е в и ч (не витримавши, кидається на Лундишева i хапає його за горло). Негiдник! Iдiот! Ти вдруге вiдняв її у мене, мою радiсть!
Л у н д и ш е в. Що таке! Караул! К... к...
Скориставшись iз замiшання, Лiда вихоплює револьвер i кидається до дверей.
П о л к о в н и к. Хапайте її! Держiть!
Сум'яття. Лiда кидає офiцерам стiльця пiд ноги i тiкає. Поручик падає, Лундишев виривається з рук Юркевича i з криком бiжить до дверей.
Л у н д и ш е в. Караул! Вiн збожеволiв! (Тiкає).
П о л к о в н и к. Дверi на замок! А, то ось воно що!
Заарештувати, заперти, розстрiляти! (Показує на Юркевича солдатам, тi беруть його за руки).
Пострiл за дверима, другий.
Ю р к е в и ч (кричить). Геть! Вони її вбили, негiдники!
Цiєї ж хвилини обидва офiцери вертаються, ведучи пiд руки Лiду, яка вже не пробує вириватися.
П о р у ч и к. Єсть, пане полковнику! Затримали! (Притискує хустку до щоки). Злочинниця вiдстрелюва-лась...
Ю р к е в и ч (поривається до Лiди). Лiдо! Моя рiдна дiвчинко!
П о л к о в н и к. А! То ось яка тут стенографiя? Чудово! Через пiвгодини будете обоє розстрiлянi. Поручику, розпорядiться.
Карфункель, який увесь час уважно стежив за цiєю сценою, тепер виступає вперед.
К а р ф у н к е л ь. Iр зайд толь! Вi з'їхаль з глузду! Я протестую! Потрудiться не робити дурницi i вiдправляйте наш поїзд. Я телеграфiрен германський посол!
П о л к о в н и к. Що таке! Та ви ошалiли! Я вас самих розстрiляю через двадцять чотири години... через двадцять чотири хвилини.
К а р ф у н к е л ь. Мене? Через двадцять чотири хвилини? Зальбадерей! Мене?
П о л к о в н и к. Що таке! Взять його!
К а р ф у н к е л ь. Через двадцять чотири хвилини? А вi знаєте, що буде з вами через двадцять чотири хвилини? Ха! Раджу вам краще розпорядiлься з вашим час. Алле таузенд! Тисяча диявол! (В гнiвi наступає на полковника, махаючи перед його носом своїм годинником). Двадцять чотири хвилини! Краще скажiть, де ви подiль мiй поїзд? Вiддайте менi пiвгодини - чуєте? - пiвгодини, якi я загубiль через ваш гармидер - вони менi коштують десять рокiв, чорт би вас побраль!
П о л к о в н и к (вiдступає спантеличений). Та це божевiльний! Взять його!
К а р ф у н к е л ь. Нi, не божевiльний.
Гарматний пострiл.
Ага! Вi чуєте? Вi чуєте, як б'є цей годинник? Дi штунде гат гешляген. Ваш час пробiль! Подумайте самi про вашi хвилини.
П о л к о в н и к (розлючено). Мовчiть! Поручику! Взять!
XI
Вбiгає офiцер, за ним двоє солдатiв.
О ф i ц е р. Пане полковнику! Тривога! Прорив! По станцiї б'ють з панцерника.
Гарматний пострiл.
К а р ф у н к е л ь. Ага! Я казаль! (Спокiйно заводить годинника).
П о л к о в н и к. Та звiдки? Де? Ви з глузду з'їхали! Тут i фронту нiякого немає.
О ф i ц е р. Так точно. Червонi наступають з Тернiвки. З пiвночi. А це, певно, партизани. Якийсь шалений панцерник прорвався в тил.
Гарматний пострiл. Дзвiнки. Телефон.
К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Поспiшайте, гер полковнику. Вашi двадцять чотири хвилини скоро проходiль.
П о л к о в н и к (люто). А я вас все-таки розстрiляю! Подати автомобiль. Я їду в мiсто. Поручику, ви залишаєтесь комендантом станцiї. Поставте варту до заарештованих. Розпорядiться по станцiї. Евакуюйте що можна. А через двадцять хвилин - усiх розстрiляти.
П о р у ч и к. Як, пане полковнику, i нiмця? Насмiлюся доповiсти, що...
П о л к о в н и к. Ну, добре. Нiмця поки що евакуюйте. Там побачимо. Цих двох. Ходiм!
П о р у ч и к. Слухаю, пане полковнику!
Полковник i обидва офiцери виходять.
П о р у ч и к (до солдатiв). Стерегти заарештованих. Один - бiля дверей, другий - пiд вiкном.
Виходить. Солдати замикають дверi i теж виходять.
XII
Ю р к е в и ч (кидається до вiкна). Вартовий! (Пробує дверi). Замкнуто. Лiдо, моя дорога Лiдо! (Бере її руки). Невже ж я знову бачу тебе, бачу твої милi, рiднi очi, про якi я так часто мрiяв усi цi роки нашої розлуки!
К а р ф у н к е л ь (який тим часом сiв на столi i розглядає годинника, встромивши око в лупу). Зальбадерей! Пустий балакня...
Л i д а. Любий! I ти мене не виказав - тебе мордували!
Ю р к е в и ч. I тепер, через сiм рокiв, знайти тебе, щоб знову... щоб знову втратити. Нi, нi, це неможливо! Час зупинився, вiн наш, вiн наш, моя Лiдо!..
К а р ф у н к е л ь. Зальбадерей! Ейн нар. О, один дурень - що вiн знає про час?
Л i д а. Так, так!
Ю р к е в и ч. Двадцять хвилин життя i любовi - та це ж вiчнiсть!
К а р ф у н к е л ь. Не забуваль мiй урок. Хм...
Ю р к е в и ч. Тiльки мiщани лiчать час роками - ми будемо лiчити його ударами нашого серця! I кожен удар, кожен удар вiддамо нашiй любовi!
Л i д а. Так, так, нашiй любовi! О, як же я люблю тебе тепер, мiй єдиний!
Гарматний пострiл.
Ю р к е в и ч. Лiдо, моя кохана Лiдо! Яке щастя... припасти до твоїх уст... вмерти... лишитися з тобою назавжди! Випити до кiнця цi останнi хвилини нашого життя!
К а р ф у н к е л ь (продовжуючи копирсатися в годиннику). О, Зальбадерей, о, пустий балакня! Який останнiй хвилина? Ваш останнiй хвилина буде через тридцять рокiв. Укупi вмираль! Вона ще вас кидаль - цей дiвчинка, поки ви вмираль...
Ю р к е в и ч (обертаючись). Ви брешете!
К а р ф у н к е л ь (спокiйно). Ну, то вi її кидаль унд дамiт пунктум. Брязкiт розбитої шибки. Куля вибиває з рук Карфункеля годинник.
Ю р к е в и ч. Боже мiй! Сюди стрiляють!
К а р ф у н к е л ь (розлючено). О, ферфлюхте гейденлерм! Проклятий метушня! Розбиваль мiй кращий хронометр! Каналiї! Негiдники! (Лазить по пiдлозi, збираючи механiзм).
Тривога. Рушнична стрiлянина.
Л i д а. Стривай! Ти чуєш! Це нашi! Вони близько! Вони не дозволять, щоб нас убили! (Бiжить до вiкна). Так, так! Скрiзь панiка! Солдати тiкають, кулемет. Ага! Сиплеться штукатурка... Кулi б'ють в естакаду... Впав офiцер!..
Мiцний стукiт у дверi.
