Алмазне жорно - Кочерга Иван Антонович (бесплатная регистрация книга .txt) 📗

Л а б е н ц ь к и й. Але цього не можна зробити, пане суддя. Декрет уже пiдписано всiєю колегiєю.

Ж о в н i р (увiходить i подає листа Дубровському). Вельможному пану Дубровському вiд регiментаря Стемпковського. (Повертається i виходить).

Д у б р о в с ь к и й (розпечатує листа, читає). Загнано звiра з усiх бокiв. Здаєтся, що не втекти вже йому.

Чути, як дзвенять залiза за дверима. Вартовi вводять Хмарного.

Д у б р о в с ь к и й (ставить перед собою пiсочний годинник). Василь Хмарний! Строк моєї лiцензiї* (* Тут: дозвiл.) кiнчається. Викуп за тебе нiхто не внiс, алмазного жорна не знайдено. Пiсок пересипається, i тiльки десять хвилин залишається в склянцi. За тобою вже прислано варту з Коднi. Тобi належить останнє слово.

Х м а р н и й. Не просив я у вас цього викупу, пане суддя, i не ждав милостi вiд панського суду. Жаль тiльки Стесi, що витерпiла даремно стiльки мук за брехливу панську принаду. Нiколи не буде спiльного мiж паном i хлопом. Ви замордуєте тисячi нас, але сотнi тисяч виростуть нам на змiну, i знову повстануть цi тисячi, щоб довершити ту справу, що нам не вдалася сьогоднi. I не врятує вас тодi й цариця, бо й на царицю прийде козацький мороз. Бо недаремно пролили ми кров, а щоб скинути ваше ярмо, щоб визволити з панського гнiту вiльний народ український. I хоч не швидко мелють нашi млини, та завзято. I прийде день, коли жорна, твердi, як алмаз, розтрощать i царськi корони, i вашу могутнiсть, i силу, i живi будуть хлопи на власнiй українськiй землi. А ти (до Ружинського), ти ще згадаєш мене, тхорева душеI Не я, так iнший козак вiдплатить тобi i за мене, i за Стесю, якути загубив, проклятий. Бо була б вона жива, то з залiз, з неволi, з постелi смертельної доповзла б, добiгла сюди, щоб бути бiля мене в смертну мою годину!

Д у б р о в с ь к и й (пiдписує папiр i пiдiймає пiсочний годинник). Пересипався твiй пiсок, Василь Хмарний, i тепер я повинен вiдiслати тебе до регiментаря Стемпков-ського. Пане возний...

Х м а р н и й. Прощавайте, пане суддя. Прошу вас" узнайте про Стесю.

Д у б р о в с ь к и й (не дивлячись на нього). Я зроблю все, що можна.

Хмарного виводять в середнi дверi.

Д у б р о в с ь к и й (пiдводиться). Прощавайте, панове! (Швидко виходить у дверi праворуч).

VIII

Зараз же обидва пiдсудки пiдводяться з своїх мiсць. Ружинський пiдходить до них, i починається шумна розмова.

Р у ж и н с ь к и й. Це нечувана образа, наруга над шляхетством! Вiн збожеволiв! Я завтра ж писатиму до короля.

Л а б е н ц ь к и й. Вiн одверто захищає бунтiвникiв. Якби не ми i не Стемпковський, вiн би його помилував.

Р у ж и н с ь к и й. Образа, наруга, глум!

В цю хвилину з правих дверей з криком вбiгає Стеся i кидається до стола.

С т е с я (в страшному зворушеннi). Стривайте, спинiться, вельможнi суддi! Ради бога, вернiть, вернiть його, скорiше! Я знайшла камiнь, я знайшла камiнь княгинi! Де суддя Дубровський? (До Лабенцького). Ви ж чули, ви ж бачили, як я приносила його. (Бачить Ружинського). А, й ти тут, проклятий злодiю! То слухайте ж усi, тут, перед судом, перед цим розп'яттям! Вiн, граф Ружинський, схопив мене своїми гайдуками, коли я везла алмаз до княгинi... одняли алмаз, кинули в льох i заперли; я поранила всi руки, поки зламала грати. Я присягаюсь у цьому, я вимагаю правди, я обволаю на нього перед судом!

Р у ж и н с ь к и й. Вона божевiльна! Накажiть, щоб її забрали.

Л а б е н ц ь к и й (з усмiшкою). Ти трохи спiзнилася, дiвчино. Суд закiнчився, i твого нареченого вiдведено в Кодню на страту.

Р у ж и н с ь к и й. I коли б ти мала навiть десять алмазiв, то не приставиш уже голови твоєму Василевi.

Регiт.

Стеся з жахом хапається за голову, потiм бiжить до дверей, але зараз же падає непритомна на помiст.

В ту ж хвилину з середнiх дверей входить Дубровський. Побачивши Стесю, вiн окидае оком присутнiх i, одразу зрозумiвши, що тут скоїлося, пiдходить рiшуче до стола. Настає глибоке мовчання. Лабенцький мимоволi пiдводиться.

Д у б р о в с ь к и й. Що тут скоїлося? Чого хотiла ця дiвчина i що ви їй сказали?

Л а б е н ц ь к и й. Я не знаю... вона... вона...

Д у б р о в с ь к и й (гнiвно). Пане Лабенцький!

Л а б е н ц ь к и й (озираючись i побачивши, що були свiдки). Вона казала, що знайшла алмаз... але нiбито в неї його одняли... нiбито заперли в льох... якiсь байки...

Д у б р о в с ь к и й (швидко пiдходить до Стесi, становиться бiля неї i бере її руки). А, байки, її руки в кровi... одежа розiрвана. (Швидко пiдводиться. До гайдука). Зараз же привезти лiкаря. (Знов пiдходить до стола). Вона вирвалася з гвалту, з неволi, вона прибiгла сюди, вона запитала вас, а ви пiдняли її на глум! Я чув регiт, коли йшов сюди. (В страшному гнiвi). Як! Вам, суддям його королiвської милостi, об'являють перед цим розп'яттям i за цим столом, що скоїлося злочинство, а ви регочете i глузуєте, як лакеї на кухнi! Ганьба! Я завтра ж напишу королю, щоб менi дали других пiдсудкiв. Пане возний! Зараз же вчинiть очевисте сознання про гвалт, що зроблено цiй дiвчинi, як тiльки вона прийде до пам'ятi. Ви вiдповiдаєте менi за її життя. (До гайдукiв). Негайно осiдлати менi коня, - я їду в Кодню до регiментаря Стемпковського.

Дубровський швидко виходить у правi дверi, гайдуки кидаються з усiєї сили перед нього.

Возний схилився над Стесею, Ружинський i обидва пiдсудки стоять остовпiвши.

Завiса.

ДIЯ П'ЯТА

Досить широке мiсце перед брамою, що веде на Кафедральний плац у Житомирi. За широкою брамою з архiтектурними оздобами i статуями над просвiтом видно плац, католицький собор i народ, що сновигав по плацу. Обiк просвiту брами двi лучковi нiшi, що правлять за примiщення для варти. Там на порозi на табуретках сидить кiлька жовнiрiв у мундирах i бiлих гамашах з люльками в зубах. Лiворуч бiля самої брами - шинок пiд вивiскою "Золотий млин" з 2- З столиками коло входу. Трохи далi одкривається широкий краєвид на поля i далекi гаї. Праворуч - ряд крамниць, зараз зачинених. Коло крайньої крамницi на землi навалено кiлька чималих млинових жорен, одно на одному, а найбiльше стоїть притуленим до стiни.

І

Весь час проходять купки святочно одягнених городян i городянок. Травневий ранок. Раз у раз чути музику.

П е р ш а к у п к а. Казали, що приїхав сам великий гетьман Бранiцький, у костьолi буде врочисте набоженство. I не тiльки в костьолi, а навiть у синагозi. Хiба ж пан не чув, що євреї пiднесли Бранiцькому алмазну шаблю?

- Ще б пак не пiднести! Знали б вони, коли б не Бранiцький!

- Коли б не Дубровський. Ось хто оборонив Житомир вiд гайдамакiв.

Проходять.

Д р у г а к у п к а. Приїхало три бiскупи* (* Бiскуп - вищий духовний сан у католикiв.), двадцять ксьондзiв.

- Що бiскупи! З Варшави приїхав якийсь славетний капуцин, буде казання говорити на плацу перед костьолом.

Проходять. Чути музику.

П е р ш а к у п к а. Ходiмо скорiше. Чуєте музику? Певно, це вiтають великого гетьмана. Боже мiй, яка юрба! Нi, це, мабуть, казання. Кажуть, що приїхав капуцин з Варшави, ходiм скорiше.

П а у ш а. Е, що там казання! А ви чули, що в Бернардинському кляшторi влаштовано дарове частування для шляхти i мiщан? Пан не чув? Це вам краще за капуцина. (Сiдає на купу жорен бiля крамницi, кiлька чоловiк зупиняються i слухають). Самого пива сто двадцять бочок, сорок бочок венгжини* (* Венгжина - сорт вина.), вiсiмдесят волiв, дванадцять возiв кракiвської ковбаси, двадцять чотири вози бiлого хлiба - кожну булку несли троє кухарчат, чотири бочки риби, дванадцять кругiв швейцарського сиру, кожний по три пуди вагою, - ось точнiсiнько як цi жорна. (Ляскає рукою по жорнах, на яких сидить). Кожне жорно просто котили по вулицi, неначе колеса. Самих кухарiв чотирнадцять, а кухарчат - так нiхто й не лiчив. Щоб тiльки зробити лавки для обiду, сорок столярiв працювали цiлу нiч. А коли розвели вогнища, щоб смажити тих волiв, то дим пiшов аж до неба i зупинився на хмарi. А як почали кришити цибулю та товкти перець, то на всiй Чуднiвськiй вулицi од Бернардина до рибного ринку всi панянки плакали, а всi добродiї чхали пiвтори години! Так ось яке частування, це вам не голомозий капуцин!