Хазяїн - Карпенко-Карий Иван Карпович (читать книги онлайн бесплатно полностью без сокращений .txt) 📗

Марiя Іванівна. Бог дасть, поп­ра­виш­ся, то­дi й сам пої­деш та й ку­пиш, скiлько хо­чеш.

Пузир. Про­пус­ти­мо га­ря­чий час, i Чо­бiт все ску­пить; а ко­ли ти дiж­деш­ся, щоб вiв­ця бу­ла сiм­де­сят п'ять ко­пiй­ок? При та­кiй цi­нi два кар­бо­ван­цi чис­тої пользи на шту­цi.

Марiя Іванівна. А мо­же; й на той рiк бу­де не­до­род.

Соня. Ох, як тяж­ко слу­хать та­ку роз­мо­ву i мов­чать.

Пузир. Ой!!

Соня. Ляг­ли б ви кра­ще, та­ту.

Входе Ма­юфес.

Пузир. От по­ба­ла­каю з чо­ло­вi­ком i ля­жу. А ви йдiть. Ма­рiя Іванівна. - Ходiм, доч­ко!

Вийшли.

Пузир, Ма­юфес i Фе­но­ген.

Пузир (до Ма­юфе­са). Ну що? Ка­жи ко­рот­ко, я нез­ду­жаю, дов­го не мо­жу си­дiть.

Маюфес. Ва­ше за­яв­ле­ния слi­до­ва­тель уже одiб­рав з поч­ти. Пи­сар йо­го ме­нi ка­зав, що, по­ки на слiдст­вiї не бу­де до­ка­за­но, що вiв­цi тiлько на ви­пас, за­яв­ле­ния не по­мо­же!

Пузир. Ох! Як стра­шен­но за­бо­лi­ло у спи­нi, мов ог­нем пе­че! Ну?

Маюфес. Всi ка­жуть, що тре­ба ад­во­ка­та, а без ад­во­ка­та - швах!

Пузир. Ох! А скiлько ад­во­кат вiзьме?

Маюфес. Я хо­див до най­кра­що­го, дi­ло вiн знає.

Пузир. Ну, скiлько ж?

Маюфес. Де­сять ти­сяч!

Пузир. Що?

Маюфес. Де­сять ти­сяч.

Пузир (тяж­ко пе­ре­во­де дух). Не дам!

Маюфес. Щоб по­тiм не ка­ялись.

Пузир (кру­тить го­ло­вою). Не дам!

Маюфес. Ва­ше дi­ло!

Пузир. Не­хай трис­та!

Маюфес. Це йо­му на один снi­да­нок.

Пузир. Ну, п'ятсот!

Маюфес здви­гує пле­чи­ма.

Тисячу!

Маюфес скри­вив­шись, чу­хає го­ло­ву.

Бiльше не дам!

Маюфес. Ва­ше дi­ло. А тiлько мен­ше де­ся­ти ти­сяч не вi­зь­ме.

Пузир. Бiй­ся ж ти бо­га! Те­пер за тi гро­шi мож­на ку­пить де­сять ти­сяч овець!

Маюфес. Це прав­да. А тiлько вiв­ця тут не по­мо­же, тре­ба ад­во­ка­та.

Пузир. Гос­по­ди бо­же мiй - де­сять ти­сяч! Це гра­бiж! За вi­що ж, за вi­що?

Маюфес. Та­ке дi­ло!

Пузир. Яке ж дi­ло?.. Ти по­ка­жеш, що я нi­чо­го не знав i при­няв овець тiлько на ви­пас, по­ка­жеш?

Маюфес. По­ка­жу.

Пузир. От i все дi­ло!

Маюфес. А скiлько ви ме­нi дас­те за та­ке по­ка­за­нiє?

Пузир. То­бi? Сто кар­бо­ван­цiв дам!

Маюфес. То кра­ще ме­нi ска­зать, що я нi­чо­го не знаю. На­вi­що ме­нi кло­пiт: бу­дуть тя­гать на доп­ро­си, на слiдст­вiє, на пе­рес­лiдст­вiє? Я чо­ло­вiк за­ня­тий дi­ла­ми, - од­на по­те­ря.

Пузир. Двiс­тi дам!

Маюфес. Нi, Те­рен­тiй Гав­ри­ло­вич, не та­ке дi­ло.

Пузир. Трис­та!

Маюфес. Як я вiзьму за та­ке дi­ло трис­та кар­бо­ван­цiв… ви са­мi ска­же­те, що я ду­рень.

Пузир. Ну, п'ятсот!

Маюфес. Як не дас­те ти­ся­чу, то я не свi­док!

Пузир (тяж­ко пе­ре­во­де дух). Ох! (Звi­сив­ши го­ло­ву, мов­чить. Пiс­ля па­узи, ти­хо, страж­ду­щим го­ло­сом.) Дам ти­ся­чу!

Маюфес. То да­вай­те за­раз!

Пузир. Ти ж ще не по­ка­зу­вав?

Маюфес. Бо ще ж не пи­та­ли. А спи­та­ють - по­ка­жу у ва­шу пользу.

Пузир. Так то­дi й дам.

Маюфес. Як не дас­те за­раз, я не свi­док.

Пузир. Хi­ба ти ме­нi не вi­риш?

Маюфес. Та­ке дi­ло.

Пузир. Iдол же ти прок­ля­тий… Фе­но­ген! Ви­же­ни йо­го в шию!

Маюфес. За­чiм же у шию? Я i так пi­ду.

Пузир. В шию! Ой… В шию йо­го! В шию! Ой, ой, ой!

(Хапається за по­пе­рек.) На­че щось пор­ва­лось усе­ре­ди­нi.

Феноген ро­бе сту­пiнь.

Маюфес (одхо­де до две­рей). Фе­но­ген Пет­ро­вич, ви чо­ло­вiк роз­су­доч­ний, не сдє­лай­те скан­да­ла! (Зни­кає за две­рi.)

Пузир. Ах ти, iдол прок­ля­тий…

Маюфес (виг­ля­да у две­рi). Я, навп­ро­тiв, по­ка­жу те­пе­реч­ки, що ви вiв­цi хо­ва­ли i по­ма­га­ли злос­но­му банк­ротст­ву.

Феноген (ки­дається до две­рей). Та йдiть ви к бi­со­во­му батько­вi.

Маюфес зни­кає.

Пузир (ви­ти­рає пiт). Ах ти, га­ди­на… Ах ти, гра­би­тель! Рi­же жи­во­го чо­ло­вi­ка i в ра­ну пальця­ми ти­кає.

Феноген. Зас­по­кой­тесь. Я вам по­раю та­ких свiд­кiв, що пiд при­ся­гою ска­жуть все, що вам зав­год­но: i що ба­чи­ли, i чо­го не ба­чи­ли, i що зна­ють, i чо­го не зна­ють. А ви їм дас­те тiльки по двiс­тi кар­бо­ван­цiв.

Пузир. Дам, за­раз дам, з ра­дiс­тю дам! Ка­жи, хто во­ни?

Феноген. Я i Лiх­та­рен­ко.

Пузир (че­рез сльози). Вiр­ний слу­га… Спа­си­бi то­бi! Кра­щих свiд­кiв i не тре­ба. (Ви­ти­рає очi.) Ти i дур­но по­ка­жеш, щоб вря­ту­вать сво­го ха­зяїна вiд со­ро­му, я те­бе знаю.

Феноген. По­ка­жу, єй, по­ка­жу - дур­но по­ка­жу… А ви сво­го вiр­но­го слу­гу по­да­руєте - дас­те на до­ро­гу до слi­до­ва­те­ля двiс­тi кар­бо­ван­цiв.

Пузир (зiт­хає). Дам! По­си­лай за Лiх­та­рен­ком! I сам з ним по­ба­ла­кай, бо я не мо­жу.

Феноген (у две­рi). Пет­руш­ка! Зве­ли, щоб Ха­ри­тон за­раз їхав у Ма­нуй­лiвську еко­но­мiю i пок­ли­кав сю­ди Лiх­та­рен­ка.

Пузир. Ка­торж­ний жид - жи­ли ви­мо­тав… Де ж? Ти­ся­чу кар­бо­ван­цiв! А? Лю­де вдвох за чо­ти­рис­та кар­бо­ван­цiв хрест по­цi­лу­ють, а вiн один хо­тiв зцу­пить ти­ся­чу. Дай во­ди…

Феноген по­дає. Пу­зир п'є. Вхо­дять Ма­рiя Іванівна i Лi­кар.

Марiя Іванівна, Лi­кар. Пу­зир i Фе­но­ген,а по­тiм Ма­юфес.

Лiкар. Що ж це ви ро­би­те? Зно­ву вста­ли.

Пузир. Я вже зiб­рав­ся йти по­ле­жать.

Марiя Іванівна й Фе­но­ген бе­руть но­го пiд ру­ки.

Лiкар. Не смiй­те вста­вать! Пу­зир. Не мож­на - ха­зяй­ст­во.

Марiя Іванівна. А бо­же мiй, бо­же! Здо­ров'я ми­лiше всьо­го на свi­тi!

Виходять. З две­рей виг­ля­дає Ма­юфес.

Тихо: "Фе­но­ген Пет­ро­вич…" Фе­но­ген ма­хає йо­му ру­кою. Ко­ли Пу­зи­ря ви­ве­ли, Ма­юфес вхо­де.

Маюфес (сам; пос­то­яв­ши). Ах ти, хам! Нi со­ро­му, нi со­вiс­тi не має. За та­ке дi­ло п'ятсот кар­бо­ван­цiв дає. Нi, поч­тен­нiй­ший, дас­те ви ме­нi те­пер двi ти­ся­чi, бо нiх­то та­ко­го по­ка­за­нiя не зро­бить, як Гри­го­рiй Мойсейович.

Входе Фе­но­ген.

Феноген. Що ви хо­тi­ли ще ска­зать? Го­во­рiть мер­щiй, по­ки бi­ля сла­бо­го лi­кар.

Маюфес. Ко­ли ж поїде­мо ог­ля­дать зем­лю? Ме­нi на­доїло во­зи­тись.

Феноген. Ото-бо й бi­да, що сам не знаю ко­ли.

Маюфес. Як вам зав­год­но - я бiльше не бу­ду тур­бу­ва­тись! Тiлько не за­бу­вай­те, що ви i не ог­ля­не­тесь, як зем­лю цю ухоп­лять му­жи­ки. Во­ни те­пе­реч­ки по­ка­зи­лись. Од­нi бi­жать на пе­ре­се­ле­нiє, дру­гi тi­ка­ють з пе­ре­се­ле­нiя, а тре­тi бi­га­ють, ви­су­нув­ши язи­ка, шу­ка­ють - де б тут з по­мiч­чю бан­ка зем­лю ку­пить! П'ять лiт на­зад я сам при­тор­го­ву­вав лю­дям зем­лю по сто двад­цять п'ять - сто трид­цять, а му­жи­ки на свою го­ло­ву уже наг­на­ли цi­ну двiс­тi двад­цять п'ять за де­ся­ти­ну.

Феноген. Чув-чув. Вся­ко­му зем­ля пот­рiб­на. Чо­го доб­ро­го, пе­реб'ють. Знаєте, мо­же, я одп­ро­сюсь у ха­зяїна, то завт­ра ра­ненько приїду в го­род, та й мах­нем на ог­ля­ди­ни… У ме­не не­дов­го: стор­гуємо, куп­ча i гро­ши­ки на стiл.

Маюфес. По­ра, по­ра вже вам на своє ха­зяй­ст­во.

Феноген. Ох, не ка­жiть! За­пiз­нив­ся, здо­ро­во за­пiз­нив­ся, дав­но по­ра.

Маюфес. За­те ж який опит i яку прак­ти­ку маєте! Ви своє на­до­лу­жи­те. Ко­ли ви мог­ли об­ма­ню­вать Те­рен­тiя Гав­ри­ло­ви­ча, то ко­го ж пiс­ля цього ви не об­ма­не­те.