Мартин боруля - Карпенко-Карий Иван Карпович (читать книги без регистрации .TXT) 📗
Входе Степан.
Степан. Я вже зiбрався, папiнька, в дорогу.
Мартин. От зараз конi запряжуть, та й з богом! (У дверi.) Омелько! Запрягай коней, та натачанку пiдмазать не забудь! Я хотiв з тобою ще побалакать про того… як його? От що був у нас з тобою на масницi…? А, дай бог пам'ять… чиновник. На гитарi добре грає.
Степан. Нацiєвський.
Мартин. Еге-ге! Нацiєвський! Ти, здається, казав, що йому Марися уподобалась?
Степан. Вiн питав мене, чи багато за нею приданого дасте, то, певно, уподобалась.
Мартин. А вiн же сам має який чин чи так ще - канцелярист?
Степан. Нi, вiн уже губернський секретар.
Мартин. О, чин має немалий!
Степан. Давно веде iсходящу.
Мартин. Iсходящу? А що то за штука та iсходяща?
Степан. Така книга. Через його руки всi бумаги iсходять: вiн їх i в розноснi записує i печата пакети. Без нього нi одна бумага не вийде з ратушi.
Мартин. Виходить, важна птиця.
Степан. Скоро i вступающi йому поручать.
Мартин. Вступающi?!
Степан. Тодi вже всi бумаги i в ратушу, i з ратушi будуть iти через його руки.
Мартин. Яка ж це должность?
Степан. Регiстратор.
Мартин. Губерський секретар, ще й регiстратор?!.. Якраз для нашої Марисi жених, а за придане нехай не турбується. Скажи, щоб приїздив. Коли хоче, то нехай на наших же конях i приїде, я його i звiдцiля одвезу в город на своїх. Побалакай з ним… так, знаєш, полiтичне, i, коли тепер не приїде, то напиши менi, що скаже.
Входе Марися.
Марися. Тату, Степане, iдiть: мати кличуть!
Мартин. Марисю, скiлько раз я вже тобi приказував, не кажи так по-мужичи: мамо, тато. А ти все по-свойому… Ти цими словами, мов батогом, по уху мене хльоскаєш.
Марися. Ну, а як же? Я забуваю.
Мартин. Он як Степан каже: папiнька, мамiнька…
Степан. Або: папаша, мамаша.
Мартин. Чула? - папаша, мамаша… треба так казать, як дворянськi дiти кажуть.
Марися. Я так i не вимовлю.
Мартин. Привчайся: ти на такiй линiї. (До Степана.) Ходiм! (Обнiма його за стан.) Канцелярист!
Пiшли.
Марися, а потiм Микола.
Марися (одна). I що це з батьком сталось, все переначують! Папiнька… Мамiнька… Аж чудно! Папаша… Мамаша… ще чуднiще! Ха-ха-ха! Не можу я так балакать. Входе Микола.
- А ти чого притисся?
Микола. Хiба не можна?
Марися. Та нема часу й побалакать з тобою: Степана виряджаємо в город. А я люблю з тобою сидiть i розмовлять так, щоб нам нiхто не заважав i нiхто нас не бачив.
Микола. А менi вже обридло ждать i ховаться од людей. Сьогодня скажу своєму батьковi, щоб побалакав з твоїм, а пiсля провiд i поженимся. Чи так, Марисю?
Марися. Авжеж так, чого ще ждать?
Микола. Поклич менi Степана, я хотiв з ним побалакать.
Марися. Зараз.
Микола. А йому сказать?
Марися. З якої речi?
Микола. А щоб на весiлля приїхав.
Марися. Поспiємо ще. (Iде.)
Микола (оглядається). Марисю!
Марися.. Чого?
Микола (пiдходе). Не будеш сердиться, я тебе поцiлую?
Марися. Ну, мерщiй!
Микола цiлує її раз, хоче ще, Марися одводить його.
Годi! (На вiдходi.) А то ти до весiлля нацiлуєшся, а послi обридну. (Пiшла.)
Микола, а потiм Степан.
Микола (один). I нiколи бiльше разу не хоче, тiлько оскому наб'є!.. Стривай же, я женюсь. Завтра батько побалакають з дядьком Мартином, а через два тижнi Марися буде моя жiнка! Жiнка моя!.. Тiлько подумать - та й гарно, а як оженюсь? О Мариночко моя кохана, ти, моє сонечко, i свiтиш менi, i грiєш мене.
Входе Степан. Здрастуй, Степане!
Чоломкаються.
Сьогодня вже й їдеш? Т до нас не зайшов. Може, гордуєш?
Степан. Та знаєш, не через те, щоб там що… а вiд того, що… той… якось часу не було - короткий отпуск. Непремений засiдатель одпустив мене на малий срок з родителями повидаться… А тут бумаги про дворянство… то все з папiнькою читали… А ти ж як поживаєш?
Микола. Нам що? Вдень наробишся, а ввечерi, разом з соловейком, щебечемо по садках!.. От у вас, мабуть, скучно там у городi?
Степан. Чого нам скучать? У нас є бiлiярд, бульвар чудесний, панночок скiлько хочеш: у недiлю бульвар ними цвiте, мов маком всiяний… А то збереться компанiя, та поїдемо на Сугаклей, варимо кашу, ловимо рибу, печеруємо раки iлi запиваємо трехпробною i спiваємо крам-бамбулi!
Микола. Що ж то: трехпробная i крамбамбулi?
Степан. Ха-ха-ха! Трехпробная - водка, а крамбамбулi - романс! I скучать немає часу: у нас щодня бумаг приносять з пошти по мiшку…
Микола. Що ж ви з ними робите?
Степан. Записуємо у дiжурну, а потiм у вступающу, списуємо копiї.
Микола. Навiщо ж то?
Степан. А якi є бумаги? Ай-ай-ай! Особливо як заведеться пререканiє: кому дiло треба зробить. Тут один другого бриє так… що аж пальцi знать!.. Наш секретар пише:
"Прошу не вдаваться в излишнюю, обременительную, безполезную и для времени разорительную переписку, ибо 215, 216 и 217 статьи XV тома II части издания 1857 года поучают, как следует сие дело направить…" А нам знову отвичають: "Если категорически вныкнуть в указанные статьи, то оные к делу не относятся, ибо…" Чудесно!
Микола. Ти їх, як молитви, знаєш…
Степан. Напам'ять заучую. Менi Антон Спиридоновнч совiтують виучувать бумаги напам'ять. Вiн тоже виучував, а тепер столоначальником по уголовнiй частi.
Микола. Ну, як собi хочеш, а я б скорiй рови копав, нiж таку роботу робить.
Степан. Да, ето правда - важко… Умственная робота - висшого порядка предмет! Я, брат, зразу аж плакав, як определили мене в казначейство. Дали менi, знаєш, якусь вiдомость: однi графки та цифри. Очi розбiглися - не знаю, котру поставив, котру ставить: проминув одну графiку, всунув цифру - не туди, нагородив харкiв-макогоникiв i заморочився так, що замiсть пiсошницi взяв чорнильницю i покропив вiдомость. Злякався, щоб не прив'язали до столу, та й утiк… А потiм определили мене у земський суд. Тут зовсiм другi дiла… Два годи писав присяжнi листи та всякi копiї, а тепер i сочиняемо…
Микола. До чого ж ти там дослужишся?
Степан. Столоначальником буду, а потiм, може, й секретарем, чин дадуть, женюся на багатiй…
Микола. Так. А менi скучно за тобою: умiстi вчились у отця Ксенофонта, умiстi й науку скiнчили, та й розiйшлися! Пам'ятаєш, як на гречку отець Ксенофонт нас становив за те, що не вивчили дев'ятого псалма? А ми повтiкали додому й поховалися у бур'янах, а Марися нам їсти носила… Смiха!
Тi ж i Мартин.