Серед бурі - Гринченко Борис Дмитриевич (книги без регистрации .txt) 📗
Не можна так: кущі-терни край брами,
І добре ти сховаєшся у їх;
Тут - голо все, то скоро вийдеш,- зараз
Тебе ляхи постережуть і вб’ють.
Тепер ходім,- я проведу до брами.
(Виходять обидва.)
Пилипенко - обережно визирає в двері і, бачивши, що нікого нема, увіходить.
Пилипенко
Уже пішли... Ідіть собі здорові!
Який швидкий: "Нехай ніхто не зна!»
А я почув і знаю ваше гасло!
Потрапив я сюди в щасливий час:
Підмовою чи зробиться з Лясковським,
А знаючи, як увійти сюди,-
Вже я зроблю!.. Коли б то вийти швидше!..
Оксана
(ввіходить швидко.)
Ходіть мерщій... Василь уже пішов.
Пилипенко
Ходім, веди! А се тут недалеко?
Оксана
Та тільки сад маленький перейти.
(Виходить. Сцена який час порожня.) Лясковський увіходить.
Лясковський
(озирається.)
Нема її... От не щастить ізнов!..
Побачити її саму хотілось…
А от - нема!.. А може, там вона?
(Зазирає в одні двері і в другі.)
Ніде нема!..
Оксана
(вбігає швидко.)
Ой, хто се тут?.. Пан сотник…
Лясковський
Еге, се я... Потурбував я пані?
Але я знав, що пані тут сама,
То і прийшов із шанців, щоб сказати...
(Спиняється.)
Оксана
Сказати - що?
Лясковський
Багато є сказать,
Та усього не виявиш одразу...
Оксана
Сідайте ж бо!
(Сама сідає.)
Лясковський
Еге, сідаймо... так... Сідає.
Дак з чого я почну?.. Хіба з такого?
Нема мені спокою вже давно…
Оксана
Чого ж то так?
Лясковський
Бо пані я побачив.
Оксана
Ви кажете, добродію, таке,
Що я його не вмію розуміти…
Лясковський
Дак зрозумій, що я тебе люблю!
Оксана зривається з місця. Лясковський теж устає.
Ні, не тікай, дай все мені сказати!
Не вільний я!.. Кохання обняло…
Подужати його не маю сили…
Мовчав я все, але тепер такий
Надходить час, що годі вже мовчати:
Ще день, чи два - й поляжемо ми всі;
Тебе ж люблю: не можу попустити,
Щоб смерть тебе забрала в час страшний,
І можу я тебе порятувати;
Але ж за те благаю в тебе я:
Не погордуй моїм коханням, пані,
До мене будь...
Оксана
Ні, годі, годі вже!..
Мені було б од вас піти відразу,
Не слухати тих божевільних слів.
Коли ж уже лишилась я, то мушу
Сказати так: як зважилися ви
Таке гидке мені казати й грішне?
Почтивості моїй, чесноті ви
Як зважились таку вчинити кривду?
Ідіте геть і більш не важтесь ви
До нашої приходити господи!..
А кривду сю - хай вам дарує бог!
Лясковський
Розгнівалась і слухати не хочеш...
Оксана
Ідіте геть! Я вже сказала вам,
І більше вас я слухати не буду.
Лясковський
Гаразд! Дарма! Послухаєш колись!..
І що тепер здається нецнотливе,
Лякає так,- вже здасться не таке,
Як смерть тобі над шиєю зависне.
(Виходить.)
Оксана (сама.)
О господи, яка гидота се!
За віщо він мене образив, скривдив?
Помітив що в мені такого він,
Що зважився прийти мене схиляти
Покинути під ноги честь свою?
Які слова, чи погляди, чи вчинки
Мої йому ту зважність надали?
Не знаю я, а кров кипить з образи!..
Казати се Василькові чи ні?..
Авжеж що ні! Є клопоту багато
У його й так,- то нащо сей новий?
Йому тепер спокою в душу треба...
І добре се надумалася я,
Що зважилась про батька не казати:
Сказала б я,- що б мусив він тоді?
Коли б оддав на суд у раду батька,
То певна річ, що присуд був би - смерть;
Коли б його пустив із міста нишком,
То мусив би тоді Василь немов
Ізрадити своїх, а се погано
І мук йому без міри завдало б.
Тепер же все зробилось тишком-нишком,
Не зна Василь, не зна про се ніхто…
Тоді колись, як знімуть сю облогу,
То розкажу я Василеві все,
Тепер же - ні! Навіщо турбувати?
Коваленко (ввіходить швидко.)
Коваленко
Ну, ось і я. Діждалася мене?
Оксана
(Кидається до його й припадає йому на груди.)
Василечку!.. Мій орле ти, мій світе!..
Єдиний мій, найкращий, дорогий!..
Ти все мені!.. Моє життя, мій раю!
Коваленко
Ні, ти - мій рай, моє життя і світ!..
Завіса.
ДРУГА ДІЯ
ОДМІНА ПЕРША
Світлиця в господі в сотника Лясковського, вбрана підхоже до того, як і в Коваленка, але менша й простіша. Ніч, на столі свічка.
Лясковський сидить за столом, перед їм стоїть Крутько, немолодий козак.
Лясковський
Дак мовиш ти, що хилються до нас?
Крутько
Та ще і як! Я з панського розказу
Усім одно у вуха все турчу:
Що в нас тепер полковник сей поганий...
Лясковський
Ну, а про те... про мене закидав?
Крутько
А як же ж ні!.. Казав, ласкавий пане!
Нам сотника Лясковського, кажу,
Полковником годиться обібрати.
Лясковський
Та що ж вони?
Крутько
Багато пристає
На вашу мосць... а інші Коваленка
Обстоюють.
Лясковський
А ти їх припечи:
Ти нагадай сьому, як пан полковник
Його колись покривдив,- накарав
За те, що він... Ні, не кажи за віщо,
А за ніщо, кажи... Тому закинь,
Що міг би він уже значнішим бути,
Але сього полковник не дає,
А буде він значним тоді, як стане
Полковником Лясковський". Ще кому
Ти просто дай горілки, щоб напився,
Чи та яра йому ти в руку вкинь,
Коли не п’є...
Крутько
Я ж і роблю так саме.
Лясковський
Усякому ти щось лихе скажи
Про Василя,- вигадуй там, що знаєш,
Та тільки так бреши, щоб не вклепавсь.
Крутько
Та знаю як,- мене сього не вчити.
Лясковський
Хто наріка на сю облогу,- тим
Скажи, що се через його упертість
Та через те, що недотепний він:
Коли б не він,- давно кінець облозі.
А хто кричить, що треба йти на смерть,
Тому скажи: Василь оддатись хоче
Ляхам і вже з Ханенком наклада…
Тим і людей мордує він, щоб врешті
Знемігшися, всі легше підлягли.
Крутько
Вже декому й казав... і вірять добре.
Лясковський
А коли хто й віри не пойме,
То все якась народиться невіра
До Василя: "А може, щось і є?»
Подумає і неймовірний часом…
І вже не так повірить він йому,
Як трапиться, що треба буде віри.
Крутько
От тільки ще той клятий дід Остап:
Він серед нас велику силу мас,
Шанують всі його, що лицар він
Уславлений і ранами окритий,
Козацькії звичаї знає всі…
Я закидав йому: "Дурниця,- каже.-
Ти не плети дурниць!" - Коли б же він
Та прихиливсь,- за їм би й ті шугнули,
Що ще тепер хитаються вони.
Лясковський
А ти йому червінчика…
Крутько
Не візьме!..
Та я його злякаю: я впевню,
Що зраджує полковник. Як повіре,
То ворогом страшним тоді йому
Він зробиться.
Лясковський
Роби вже, як там знаєш!
Полковник я,- хоружий в сотні - ти.
(Дає гроші.)
Ось на іще побрязкачів блискучих,-
Багато сим прихилиш ти... Іди!
Крутько кланяється й виходе.
Лясковський (помовчавши.)
Полковницький пірнач... блищить він гарно…
Ото тоді пануй і розкошуй!..
Дурні! Дурні! Клопочуться, гризуться,
За рідний край говорять, за народ...
А що мені той рідний край? Навіщо?
Як добре жить, то там і рідний край,
А якщо зле,- на чорта він іздавсь?
