12 декабря 1853 г, Харьков
СОВЕТ СУЛТАНУ НА ЗАТЕЮ ЕГО ПЕРЕНЕСТИ СВОЙ ДВОР, ЗНАМЯ И СОРОЧКУ МАГОМЕТА В АДРИАНОПОЛЬ
Ой не мандруй, султане,
До Адринополя,
Бо там тебя застане
Лихенькая доля!
Ой не бажай, султане,
Водиці з Мариці, [29]
Бо в животі та стане
Гірша од гірчиці!
Не розвертай, султане,
Хорогви Магмета:
Москаль з древка хоч стягне,
Хоч проб'є з мушкета!
Не розвішуй, султане,
Сорочки пророка:
Москаль зцупить, як гляне,-
Ох, буде морока!
Ой не схиляйсь, султане,
До Балканів ухом,
Бо з їх віє погане...
Кулевчинським духом! [30]
Нехай твій ніс, султане,
В гори й не сягає,
Бо з гір Дибич як встане,-
До смерті злякає.
Не поглядай, султане,
На Чорнеє море:
В Чорнім морі в тумані
Пливе твоє горе!
Бач, в Синопії, султане,
Клубки диму в'ються?
Отож твої моряни,
З Нахименком б'ються!
Бач, як море, султане,
Од їх гармат стогне?
Твоє військо кохане
З байдаками тоне!
Ой не дивись, султане,
За море - к Ацхуру, [31]
Там достав вже й достане
Турчин хльосту в шкуру,
Не посилай, султане,
Війська к Арпачаю, [32]
Бо вернеться в Каре п'яне
Від руського чаю!
Не накликай, султане,
На руських Шаміля, [33]
Бо й він, либонь, не встане
З даргського похмілля!..
Не поможуть, султане,
Пранці й ягличванці,-
Москаль свого дотягне
Не в вечір, так вранці!
Так спи ж дома, Меджиде,-
Ми буркать не будем,
А як москаль надійде,
Ми тогді й розбудим.
16 декабря 1853 г., Харьков
ПОСЛЕДНИЙ ЭКЗАМЕН, ПРОИЗВЕДЕННЫЙ МНОЮ ВОСПИТАННИЦАМ ПОЛТАВСКОГО ИНСТИТУТА В ЯНВАРЕ И ФЕВРАЛЕ 1854 г.
У Полтаві, в славнім місті,
Будинки біліють;
В тих будинках дівчат з двісті,
Як мак, червоніють.
Вовтузяться ж ті дівчата,
Та не з парубками:
На лавочках, пташенята,
Сидять над книжками!
З стембулкою в пальченятах
Стих свій у часловці
Промовляють, ластенята,
Аж тріщить в головці!
Чого ж взялись так дівчата
За той стих в часловці?
Щоб погладила їх мати
Гарно по головці!
Хто ж їх мати? Хто родина
Об їх печалиться?
Їх родина - Україна,
А ненька - цариця.
Гребе квочка на сміттячку,
Курчаток скликає;
Кличе й ненька сиріточку,
В світлицях ховає,
Няньчить її й доглядає,
Одверта, що шкодить,
Обчісує й одягає,
До глузду доводить.
Чкурнув поштар до цариці
З лепортом щосили,
Що панночки в товстій книжці
Вже стих свій довчили...
Ну! чухрай же й ти, Гулаче,
У Харків щомога;
Там з дітками жінка плаче,-
Жде тебе небога!
6 февраля 1854 г., Полтава
НА СМЕРТЬ Н. А. КУПЧИНОВА [34]
Не виглядай, матусенько,
В віконечко - в поле;
Не клич дарма татусенька:
Не вернеш ніколи!
Вибравсь татусь, вибравсь рідний
В далеку дорогу,
Та й наказав тобі, бідній,
Молитися богу.
Пішов татусь в той край гожий,
Де місяць і сонце
З світлиць божих на світ Божий
Дивляться в віконце.
24 октября 1855 года, Харьков
В ПОЛТАВУ, МОЕЙ МИЛОЙ ПОЛИНАШКЕ [35]
І
Коли б тебе, Полінашко,
Як я, знали люди,
За тобою, моя пташко,
Літали б усюди.
Коли б тебе, як я, знали
Багатії й бідні,
Вони б тебе покохали,
Як братики рідні.
Коли б знали хист і сили
Розуму й серденька,
На руках тебе б носили,
Як тато та ненька.
До серденька б пригортали,
Як я пригортаю,
За тобою б пропадали,
Як я пропадаю.
Соловейко в клітці тісній
Пісні виспівує...
А хто ж тії дивні пісні
На улиці чує!..
23 декабря 1855 года, Харьков
II
Віє вітер, несе пташку,
Та не з того краю,
Відкіль мою Полінашку
Щодень виглядаю.
Повій, вітре, та з досвіту,
З другої країни;
Навій мені добру вістку
Об моїй дитині.
Лети, пташко, з захід сонця,
Защебечи в шибку,
Довго ж ще біля віконця
Ждать дівчину-рибку!
Дмухнув вітер, звилась пташка,
Вістоньку звістує,-
Що в Полтаві Полінашка
За татом жалкує.