Сніг у Флоренції - Костенко Ліна (читать книги онлайн бесплатно без сокращение бесплатно .txt) 📗
Тут, може, ті луарські чарівниці
вночі кисіль варили з бузини.
Другий монах
А де старий? Бувало, сторожує.
Було б не зайво завести і пса.
Наш монастир із кручею межує,
тут можуть бути різні чудеса.
Хтось уночі малину поколошкав.
На риштуваннях сходи поваляв.
Ти бачиш — повиламувані дошки,
хтось уночі тут дошками шпурляв!
Що тут було? Які нічні події?
Чи сили зла вчинили цей погром?
Чи привиди блукали? Чи злодії
проникли в сад ділитися добром?
Перший монах
Та це нічні пригоди Домініка,
робив з чортами місячний пікнік.
Ну, так і є. Диви, шматок туніки!
(Сміється)
Невже котрусь ловив? Ну, брат, ну, Домінік!
Другий монах
Давай заляжем біля того лазу,
підстережем та й схопим за рукав:
ага, попався! Присмиріє зразу.
Щоб нам за шахи більш не дорікав.
Перший монах
А далі що? Покличемо абата?
Другий монах
Ні, лиш злякаєм. Щоки як надму!
Перший монах
Коли ти так заліг підстерегти собрата —
то чи, бува, не заздриш ти йому?
Другий монах
Ну, бог із ним. Хай жде на божу кару.
А ми ще зробим декілька ходів.
Ще поки він перепливе Луару!
То де ж старий, що завжди тут сидів?
Перший монах
В коморці теж, я йшов, його немає.
Розтанув, щез, так наче й не було.
Такий був добрий дід, сидить собі, дрімає.
Нещасний чоловік, самотній був зело.
Другий монах
А ти, а я… Чи він такий тут перший?
Ми всі прийшли, щоб тихо проминуть.
Перший монах
Не дай господь, ні живши так, ні вмерши,
нема кому старого й спом’януть.
Другий монах
А може, він і сам у цьому винний?
У чомусь винні завжди ми самі.
Що є життя? Це — проминання тіней.
Так у святому сказано письмі.
Перший монах
А хтось казав, що бачив його в славі.
Ще говорив там про якісь сади.
Другий монах
То, може, шахи розкладем на лаві,
якщо старий тут більше не сидить?
(І раптом перелякано спинився — за клаптями летючого туману
помітив мармурову Маріеллу, що мов надгробний пам’ятник стоїть)
А це ще що?! Мир-мур-мар-мрова…
Мана… мене… о господи!.. спокут…
Іди сюди, тут жінка мармурова!
Ой, гріх який, і звідки вона тут?!
Перший монах
Ну, я тобі скажу, ти не монах, ти містик.
То жінка, то чорти, то в кропиві те скло.
Другий монах
Ми ж грали в шахи ось на цьому місці.
Але її тут вчора не було!
Перший монах
А й справді, гм, із нами хресна сила.
І наче ж не пили, а стільки страховіть.
Другий монах
Ти ж подивися, тут нема могили.
Чому ж вона навколішках стоїть?
Перший монах
А уяви, яка ж була натура!
Другий монах
Але ж, даруй, ми люди не старі.
Хіба можливо, щоб така скульптура
стояла тут у нас в монастирі?
Перший монах
Вона скорбить. Вона така побожна!
Вона цнотлива з голови до ніг.
Другий монах
Вона прекрасна, і тому не можна.
Франціск Ассізький безвісти б забіг!
Перший монах
Дай надивитись. Припини дебати.
її не можна бачити без сліз.
Другий монах
Ти б не хотів, щоб хто-небудь абату,
що ми її тут бачили, доніс?
(Монахи, ошелешені, виходять)
Пливе туман. З-за старовинних мурів ледь прозирає золотаве сонце.
І з легкістю ковзнувши, наче змій, із бузини виходить безшелесно брат Домінік.
Скрадаючись, проходить мимо статуй,— вони від нього скрушно відвернулись.
Брат Домінік
(склав руки шанобливо)
А головне, що встиг я на молебень.
Лиш другі півні піють з-за ріки.
Такий туман, вже ходиш як у небі.
І яблука знімаєш, як зірки.
Хвалити бога, на душі не хмарно.
Прекрасен світ крізь дірку в бузині.
(Помітив мармурову Маріеллу)
Та що я бачу? Фьєзоланський мармур!
Яка краса відкрилася мені!
(Підходить ближче, вражений, спинився)
О женщино! Мовчу в зачаруванні.
І як же ти змогла сюди пройти?
Далекий голос
(як антична флейта, загубленим у просторі відлунням)
Де ти подівся, Рустичі, Джованні?
Джованфранческо Рустичі, де ти?!.
1983-1985
