Вогнепальні й ножові - Жадан Сергій (лучшие книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗
Тут можно читать бесплатно Вогнепальні й ножові - Жадан Сергій (лучшие книги читать онлайн бесплатно .TXT) 📗. Жанр: Поэзия. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
* * *
Чоловіки, з серцями, перемащеними
бензином, охороняли будинки
від випадкових протягів,
зачиняючи двері на всі замки,
виганяли в розчинені вікна
птахів, що залітали на кухні,
хапаючи з жерстяних банок
гіркі кавові зерна.
* * *
Їм так добре велось тоді.
Вони виходили зранку на сходи та вулиці,
і життя тривало лише для них,
і весь їхній поношений одяг і спортивні торби,
в яких вони носили тютюн
та складені ножі,
робили життя впорядкованим,
як ранкові газети.
* * *
Тепер, коли все це минуло, я можу сказати,
що в містах, в яких ми жили, змінились насамперед
обличчя. Вони втратили спокій та рівновагу
і набули якоїсь холодної відчуженості.
Я говорю про голоси тих чоловіків та жінок,
які зникли назавжди з вулиць і парків.
Запалюючись, мов планети,
від любові та бідності,
злітаючи з орбіт,
вони розбивались в пил і морок.
І тому, що мені не випаде
більше побачити їхні тіні,
тому, що вони не залишили по собі жодних
коментарів, я проговорюю вкотре їхні складні
і призабуті імена, переконуючи їх, що насправді
вони все робили вірно, опирались, як уміли,
знаючи, що не можна просто здавати все,
з чим ти так довго жив.
Що потрібно відстоювати свої квартали,
виганяти божевільних із палаючими газетами в руках,
які намагаються все підпалити.
* * *
І тому, що нам не трапиться повернутись
до засніженого мовчазного міста, яке ставило нам голос,
де таке несамовите тепло підіймалося щоранку
з люків та шахт підземки,
де школярі крали в книгарнях збірники віршів
і хімічні, мов атаки, олівці;
тому що ми назавжди загубили його в минулому,
залишили його, ніби траншеї, в яких мали померти,
мабуть, тому всі наші розмови про нього
переповнені такою гіркотою і відчаєм.
* * *
Але тоді, тієї зеленої ночі,
нікому з нас не йшлося
про жоден вогонь,
що міг би випалити ці будинки.
Ми вживалися в наші міста,
як в шкільну форму,
ми слухали, як надвечір
наші сусіди повертаються з фабрик та контор.
І коли вони засинали, в їхніх снах
кораблі проходили крізь зимове море.
А коли за ними з’являлася смерть,
вони лежали в темних костюмах,
як теплі гільзи в кишенях апостолів.
Тоді ще нічого не можна було передбачити.
Не можна було зарадити
утратам і вигнанню.
Хтось врiзав нові замки
в двері тих будинків, хтось наглухо зачинив усі вікна,
і тепер птахи боляче б’ються об скло,
намагаючись залетіти до дитячих кімнат.
* * *
З пам’яттю завжди так,
вона ніби тепла дощова вода,
зібрана в глеки й пляшки —
нікуди не зникає,
але поступово й невідворотно,
непомітно й печально
втрачає
своє
тепло.
ІІІ
Коли відновиться рух
на віддалених ділянках,
поєднуючи між собою біженців, які ховались
усі ці місяці в чорних портових норах,
коли відійде ця затяжна зима,
з усіма її застудами і хрипкою говіркою
вуличних співаків,
я теж стоятиму на привокзальній, з кулаками
в кишенях,
видихаючи рване повітря березня,
з тими, хто вцілів і вижив, хто всі ці дні
відстоював право наших кварталів на свободу і легкість,
разом із тими, хто вперто переховувався,
не даючись до рук,
хто на власній шкірі відчув вогонь та свинець,
які падали уночі
замість зимових дощів.
* * *
Саме тоді, саме тоді в сутінках з’явиться потяг,
на який ми так довго чекали,
саме тоді безкінечна кількість вагонів почне прибувати
на головний вокзал міста,
яке ці подорожні колись залишили.
І всі, хто хотів повернутись, обов’язково повернуться.
І їм нікуди не подітись від тих міст, з яких їх виносило
уздовж залізничного полотна.
І ми – всі, хто зібрався тут цього дивного вечора,
коли сонце і місяць літають над нашими головами, мов
літальні апарати,
коли ворони кричать над нами,
ніби футбольні фанати,
ми намагаємось говорити про наші міста,
які ми так легко здали.
* * *
Тоді вони почнуть зістрибувати на перони
й викидати крізь вікна
свої валізи з тисячею наклейок, сміючись та
обіймаючись, передаючи по колу пляшки
з гарячим піратським ромом.
О, кричатимуть, все сталось так, як і мало статись,
все повернулось на свої місця,
і ми знову стоїмо під
найчорнішим із небес,
яке робило нас терплячими й наполегливими.
Ось ми ступаємо знову на солодку землю
станції нашого призначення,
тепло алкоголя обпалює
нам піднебіння,
і, співаючи, ми повертаємось до міста,
яке зовсім не змінилось,
анітрохи не змінилось.
Похожие книги на "Вогнепальні й ножові", Жадан Сергій
Книги похожие на "Вогнепальні й ножові" читать онлайн бесплатно полные версии.
