Лазарит - Вилар Симона (бесплатные книги полный формат txt) 📗

Емір промовив:

– Аллах, милостивий і милосердний, послав нам сяку-таку поживу. Хіба ви не зголодніли? Розділіть же зі мною трапезу, прекрасна пері, – із цими словами він повів її в прохолодний затінок навісу. – Не щодня я можу дозволити собі товариство жінки, яка не намагається сховати своє обличчя, а навпаки – дивує сонце й небеса своєю дивовижною вродою.

Джоанна досі роздивлялася навколо, а емір уже невимушено вмостився серед подушок і взявся за мундштук кальяну. Помітивши, що вона досі стоїть, оглянувшись, він пояснив:

– Це мій похідний сховок, прекрасна пері. Тут я відпочиваю від життєвих потрясінь. Аллах не забороняє отримувати від життя трохи втіхи навіть у найсумніші дні. Тому я й вважаю, що день прожитий не марно, якщо вдалося вбити ворога, насолодитися із жінкою чи скуштувати доброї їжі.

Продовжуючи говорити, він сполоснув кінчики пальців у чаші з водою, де плавали трояндові пелюстки, взяв із тарелі ніжку смаженого фазана і, немов показуючи гості приклад, енергійно вгризся в неї своїми сліпучими зубами.

Джоанна мимоволі усміхнулася. Їй починав подобатися цей веселий життєлюб. Але вона схаменулася і зверхньо запитала:

– Сподіваюся, згадавши про насолоди із жінками, ви мали на думці не мене?

Емір промовчав, але глянув на неї так, що Джоанну охопило тривожне хвилювання. Проте відповідь її заспокоїла: споглядати лик прекрасної дами, яку так несподівано зустрів у лісі, достоту варте всіх любовних утіх, що їх оспівують бродячі співці.

– О, ви, шановний Маліку, говорите так, немов навчалися куртуазної поведінки при дворах короля Річарда та його матінки, – полегшено зауважила жінка.

– На жаль, мені не доводилося там бувати! Можливо, ви трохи розповісте мені про звичаї лицарів-франків? Але спершу розділімо трапезу. Адже, за нашими звичаями, того, з ким колись разом з’їв хліба, прийнято вважати за доброго друга.

Однак тут знайшовся не лише хліб. Під ненав’язливі звуки барбата, [150] на якому награвала темношкіра рабиня, що сиділа віддалік, емір та його гостя смакували чудово приготоване м’ясо птиці і хрусткі коржі, начинені рибою зі спеціями, мариновані оливки, фісташки, вимочені в трояндовій воді. На срібних тарелях височіли гори найчудовіших фруктів, що їх колись доводилося бачити Джоанні, і біля кожного лежав тонкий позолочений ножичок, щоб розрізати плоди. Замість вина, забороненого послідовникам Мухамеда, був прохолодний шербет і сік фруктів, розбавлений джерельною водою. У кінці трапези емір запропонував гості скуштувати кави з імбиром, але Джоанна лише пригубила цей рідкісний напій, надзвичайно ароматний, однак пити ту чорну гірчизну в неї не було жодного бажання. Помітивши це, Малік запропонував їй зеленого чаю з трав, а потім простягнув мундштук, пропонуючи затягнутися димом кальяну. І якщо чай англійці неймовірно сподобався й чудово вгамував спрагу, то від кальяну вона відмовилася. Хоча Джоанна вловила аромат меду й сандалу, що йшов від вологого зілля, яке тліло в чаші кальяну, але смоктання бурштинової трубочки і вдихання диму видалося їй більш ніж дивним заняттям, і вона, усміхаючись, зробила знак, що означав заперечення.

Зауваживши її байдужість до східних витребеньок, емір з усмішкою похитав головою, стежачи, як гостя вишукано розрізає персик, кладе скибочки соковитого плоду в рот, і в його погляді прозирав неприхований чоловічий захват.

Джоанна мовчала, розуміючи: навряд чи їй варто розповідати про себе, сестру маршала тамплієрів, лютих ворогів сарацинів. Утім, якщо емір знає її ім’я, то напевно йому відоме і все інше.

Жінку мучила цікавість, але зрештою вона вирішила не ставити запитань, надавши емірові Маліку можливість вести й скеровувати бесіду. Як і більшість чоловіків, він вочевидь любив домінувати в розмові.

Серед багатьох тем, які вони обговорювали з еміром, одна особливо здивувала Джоанну. Виявляється, мусульмани, згідно з Кораном, вельми шанують Ісу, себто Ісуса, сина праведної Маріам, вважаючи його пророком і посланцем Аллаха. І жінки-мусульманки часто звертаються з проханнями до матері Іси.

Для Джоанни це виявилося цілковитою несподіванкою, але, коли вона запитала, чому ж мусульмани відмовляються називати Ісуса сином Божим, якщо визнають, що він з’явився на світ без участі батька, емір на це розсміявся: тільки базаряни, помиляючись, називають Ісуса Спасителем світу, однак він лише пророк. З таким же успіхом Богом можна було б вважати Адама, котрий теж не мав земного батька. І правовірні досі не розуміють: навіщо хрестоносці прибули сюди, якщо Гробниця Іси давно порожня?

Фіалкові очі Джоанни спалахнули. Вона багато могла б розповісти цьому вельможі про Гроб Господній, що мусульмани вважають його порожнім. Але який сенс пояснювати іновірцеві догми християнства? Тому вона просто ображено відвернулась.

Малік з усмішкою поглядав на неї, поки нарешті помітив, що погляд його чарівної гості спрямовано на столик, інкрустований квадратами слонової кістки та чорного дерева. На столику були розставлені шахові фігури, і за їхнім розташуванням Джоанна зрозуміла: її гостинний господар, мабуть, провів за дошкою чимало часу, розігруючи складну партію. Але з ким? Невже сам-один? Це викликало в неї нові підозри: емір чекав на неї тут і був упевнений, що вона прийде. Навряд чи він став би шукати місце для відпочинку поблизу переповненої хрестоносцями Акри.

Емір одразу почав пояснювати гості, що перед нею – дивовижна гра, у якій зосереджено всю мудрість світу. Джоанна мимоволі розсміялася.

– Мабуть, ви і справді вважаєте нас варварами, якщо не знаєте, що шатрандж, чи шахи, як ми їх називаємо, знані в Європі не гірше, ніж на Сході!

На обличчі у співрозмовника з’явилося здивування – адже тамплієри, скажімо, ніколи не грають у цю гру. Джоанна підтвердила: справді, шахи і полювання – якщо це тільки не полювання на левів, які можуть загрожувати прочанам, – заборонені в ордені Храму, бо вважаються занадто азартними забавами. Але сама вона любить шахи.

Емір здивувався:

– Уперше бачу жінку, яка вміє грати в шахи!

Джоанні це полестило, і, щоб остаточно вразити еміра, вона швидко поглянула на розстановку фігур на шаховій дошці й, оцінивши позицію, заявила: для перемоги білих вистачить трьох ходів – і негайно це продемонструвала, пересунувши фігури та поставивши мат чорному королю.

Емір усміхнувся в бороду, а потім несподівано запропонував їй зіграти.

Джоанна охоче погодилася. Удома вона частенько сідала за дошку з батьком чи одним із братів і її вважали хорошим гравцем. Грали вони й з чоловіком, але Обрі весь час програвав та смертельно ображався. Батько якось пояснив Джоанні, як за манерою гри в шахи можна розгадати характер суперника, і вона раптом захотіла дізнатися, який він насправді, її несподіваний знайомець.

Партія почалася досить стрімко, але потім обоє замислилися. Уже сонце піднялося високо, а вони досі схилялися над дошкою. Запопадливі темношкірі раби обмахували їх віялами зі страусиного пір’я, немов відганяючи жару. Джоанна помітила, що емір Малік грає сміливо та ризиковано – не боїться жертвувати фігури задля досягнення мети, і разом із тим у нього завжди є варіанти на випадок невдачі. Проте він не був готовий, що жінка зможе розгадати його тактику, і довгенько обмізковував позиції після того, як неочікувані ходи суперниці руйнували його задумки. Але, здавалося, це жодним чином його не гніває. Навпаки!

– Мені дуже лестить, що в мене сьогодні такий суперник, чарівна леді Джиованно, – зауважив емір після одного з її найвдаліших ходів.

Він схилився над дошкою, обмірковуючи становище, в якому опинився його ферзь після ходу Джоанни, а в неї в голові блискавично майнув такий здогад, що аж довелося затиснути рота власною долонею. Боже милий! Малік говорить із сильним акцентом, і вона лише тепер розчула, що він називає її не Джоанною, а саме так, як звуть Річардову сестру – Джиованною!

Зосередившись, вона наважилася запитати, звідки він знає її ім’я.