Чорний екватор - Малик Владимир Кириллович (читать бесплатно книги без сокращений TXT) 📗
Люди миттю попідводилися і розбіглися в усі боки. Довга кулеметна черга полоснула по тому місці, де щойно вони лежали, — здригнулася і впала підсічена суха, трава, але люди лишилися неушкодженими. Зробивши ще одно коло, літак зник за обрієм, а загін швидко попрямував далі на схід, де вже виднілися гори, оповиті сизуватою імлою. Лишалося перевалити через пасмо горбів, що перетнули партизанам шлях, і спуститися в долину, від якої до гір May рукою подати. Але зробити це було нелегко.
Повстанці піднялися на вершину високого пагорка. Джомо глянув у бінокль і побачив якусь підозрілу куряву. Придивившись уважніше, він помітив чотири військові машини.
Причина появи машин у савані була цілком зрозумілою. Джомо швидко зібрав загін.
— За нами погоня! — сказав він. — Літак-розвідувач, очевидно, сповістив про наш загін. Через півгодини вороги наздоженуть нас, і ми змушені будемо прийняти бій, щоб дати змогу жінкам, дітям та пораненим дійти до підгірського лісу і заховатися там. Командиром цього передового загону призначаю тебе, Туку. Якщо ми вас не наздоженемо до вечора, чекайте нас уночі!
— Я залишуся з вами, Джомо, — несміливо попросив Туку.
— Це неможливо! Виконуй наказ — зараз кожна хвилина дорога! — суворо сказав Джомо.
Потім він підійшов до Коване.
Дівчина схопила його руку і схвильовано прошепотіла:
— Джомо, я чекатиму! Хай Всевишній Нгаї захистить тебе від куль ворогів!
Туку швидко зібрав свій загін і зник у долині. Воїни лишилися на пагорку. Це були здебільшого молоді хлопці, озброєні списами, пангами. В багатьох були рушниці, здобуті в боях з ворогом. Чорні жилаві руки міцно гримали їх, і, здавалося, ніщо, крім смерті, не могло вирвати у них цю зброю.
Тимчасом ворог наближався. Чотири військові машини важко котилися по горбовитій рівнині. Вони підминали під себе суху траву і здіймали хмару куряви.
— Берегти набої! — віддав останній наказ Джомо. — З пістолетів стріляти тільки в рукопашному бою! Пам'ятайте, що ми боронимо свою честь і свободу!
Загін заліг двома цепами в траві. Ніхто не підводився, щоб не виявити себе. Джомо причаївся за великим сірим каменем з гранатою в руці. Передня машина сунула прямо на нього. Коли вона наблизилася на політ списа, Джомо метнув гранату. Блиснув вогонь, пролунав важкий вибух. Машина зупинилась. Почулися крики поранених.
— Вогонь! — крикнув Джомо.
Вдарив залп. Майнули в повітрі тонкі описи. У відповідь залунали короткі черги з пістолетів-автоматів. Солдати стрибали з машин і теж залягали в траві. Над мирною саваною війнуло смертю.
Після короткочасної стрілянини ворог кинувся в атаку. Повстанці зустріли його дружним вогнем. Але все-таки передній цеп нападаючих досягнув вершини горба. Зав'язався рукопашний бій. В хід пішли приклади, панги, списи.
Антоні вискочив із-за каменя і майже впритул зіткнувся з довготелесим офіцером, що в цей час виринув з трави. Офіцер здивовано ковзнув по ньому поглядом і вистрілив у негра, що пробігав мимо. Антоні не поспішаючи підняв пістолет. Офіцер упав, скошений кулею.
Джомо зчепився вручну з солдатом-велетнем. Солдат намагався вистрілити з пістолета, але негр міцно тримав його руку. Вони впали на землю і качалися в колючій траві. Антоні поспішив на допомогу другові, і незабаром з ворогом було покінчено. Джомо вирвав у нього з рук пістолет, витираючи з лоба піт, підвівся.
Під натиском повстанців солдати трохи відступили і залягли, ведучи вогонь з рушниць і автоматів. Проте було ясно, що це тимчасовий відступ. Незабаром вони кинуться в нову атаку.
У траві лежало кілька вбитих і поранених солдатів. Але втрати повстанців теж були значні. Антоні нашвидку перев'язав поранених.
Над саваною знову запанувала тиша.
— Що робитимемо, Джомо? — спитав Комебі.
— Треба запалити савану, — відповів Джомо. — Вітер з нашого боку… Підпалимо траву — і ворог змушений буде відступити. Цим ми виграємо якусь годину.
І Джомо віддав наказ негайно підпалити суху траву.
Вогонь спалахнув одразу в кількох місцях. Блідо-оранжові язики полум'я накидалися на суху траву і швидко котилися під подувом вітру на захід. Не минуло й п'яти хвилин, як суцільна стіна вогню відокремила повстанців од переслідувачів. Але й партизанам довелося поспішно відступати, бо вогонь досить швидко йшов і проти вітру.
Зупинившись через півгодини на високому пагорку, повстанці побачили, як від краю до краю в небо піднімаються сизобурі клуби диму, прорізувані велетенськими вогняними язиками. Легкий чорний попіл злітав високо вгору і мерехтів у промінні надвечірнього криваво-червоного сонця.
Ворог, мабуть, відступив, бо того дня вже не переслідував повстанців. Підібравши по дорозі поранених, партизани ввечері наздогнали загін Туку і, голодні й зморені, зупинилися на ночівлю. Не розпалюючи вогню, люди підкріпились і мовчки полягали спати. Тільки вартові пильно вдивлялися в нічну темряву.
На заході стояла кривава заграва від далекої пожежі…
ТРАГЕДІЯ В РЕЗЕРВАТІ
Капітана Кребса терміново відкликали з відпустки. В поліцейському управлінні його вже чекало донесення про втечу з «Чорного екватора» двох в'язнів — Антоні Райта і Джомо Карумби. Кребс стиснув кулаки. Яка досада! Хай би краще втекло сто інших, тільки не ці двоє!.. Але слід знайдено — тепер головне не загубити його!..
Джон Блек досить докладно змалював йому події останніх днів. Та Кребс і сам зрозумів, яка напружена обстановка створилася в окрузі. Управління поліції нагадувало справжній бойовий штаб.
Пролунав телефонний дзвінок. Інспектор підняв трубку.
— Капітан Кребс? — почув він.
— Так.
— Говорить полковник Грінвуд.
— Слухаю, сер! — квапливо відповів Кребс.
— Я вами дуже незадоволений, капітане… Ви весь час доповідали, що у вашій окрузі спокійно. А насправді там уже давно діє чимала банда! Сьогодні мау-мау напали на дорожній патруль, забили кілька солдатів і офіцера… Е-е-е.
— Слухаю, сер!
— Не слухати, а діяти треба, хай йому чорт, дорогий мій! Діяти! А це означає — менше панькатися з неграми! Чим більше винищите їх — тим краще. Але робити все треба тихо, без зайвого шуму! Кенія повинна стати країною білої людини!.. Ви зрозуміли мене?
— Так точно, сер!
— От і добре! Тоді доручаю вам особисто провести операцію по знищенню банди мау-мау у вашому окрузі! Поставте на ноги поліцію, зберіть усіх білих — плантаторів, чиновників, торговців, здатних носити зброю, і негайно арештуйте всіх, хто виявив хоч найменший непослух властям! Прочешіть резервати і ізолюйте всіх непевних!.. До речі, я щойно одержав повідомлення, що рота лейтенанта Коллінза успішно переслідує мау-мау в передгір'ях May. Зв'яжіться з ним і дійте спільно! З повітря вас підтримають літаки… Бажаю успіху!
— Буде виконано, сер! Дякую!
Капітан поклав трубку і викликав Блека.
— Негайно зберіть усіх членів місцевої допоміжної поліції і попередьте їх, що сьогодні вночі ми виступаємо в похід проти мау-мау! Нехай підготуються.
Зробивши потрібні розпорядження, Кребс поїхав у Бруконвіл. На пагорку, перед маєтком, він на хвилину зупинив машину і жадібним поглядом окинув широкі плантації Ніксонів. Яке багатство! Невже воно так і не потрапить до його рук? На перешкоді — Майкл. Але ж яка-небудь випадковість, і Дженні може залишитися єдиною спадкоємницею Бруконвіла! Майкл поїде в похід. Доля сама вирішить, хто буде господарем маєтку!
З такими думками Кребс прибув у Бруконвіл. Майкл з радістю погодився взяти участь у каральній експедиції Кребса.
Через годину вони, озброєні до зубів, виїхали в місто.
Надвечір в управління поліції прибуло з півсотні білих — членів місцевої допоміжної поліції. Це все були плантатори і службовці. Кожен мав зброю, запас харчів і комплект білизни.
Вночі група Кребса на поліцейських машинах виїхала з міста. На світанку вона була вже в резерваті Гавіра.
