Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри (читать книги онлайн .txt) 📗

Поїзди йдуть тут швидше, ніж по інших лініях. Начальник станції запевнив їх, що о третій годині ранку поїзд проскочить ущелину Ван-Реннен, і найважча частина дороги буде пройдена.

Поїзд впевнено поглинав простір, коли раптом розлігся сильний вибух, від якого здригнувся і зупинився на повному ходу весь состав. Усі його зчеплення розірвалися.

Оглушені і контужені, Зірвиголова і Фанфан, хитаючись, підвелися на ноги. Світало.

— От так штука! — вирвалось у маленького парижанина улюблене слівце.

Цього разу «штука» виявилась міною, яку диявольськи відважно і спритно підклали англійці.

— Нас підірвано! — не тямлячи себе від гніву, вигукнув Зірвиголова. — Пастух відгукнувся на пісню пастушки ^[52], га, Фанфан?

Ущелину Ван-Реннен давно вже проїхали. Состав був між Бестере і Уолкерс Гек, далеко від бурських позицій, у зовсім безлюдному місці, де важко було сподіватись на чиюсь допомогу.

Правда, вагони були оббиті стальними листами, проте недосить товстими, щоб бути надійним захистом. Все-таки у певній мірі і ця броня охороняла від куль. Охорона поїзда складалася з п'ятдесяти рішучих людей, що не збиралися дешево віддати своє життя.

Попереду локомотива бури помістили порожній вагон і тендер з вугіллям. Ця мудра обережність цілком виправдала себе. Покалічений від вибуху вагон полетів під укіс з висоти чотирьох метрів. Тендер звалився на бік і загородив шлях паровозові, який, мабуть, не був ушкоджений. Третій вагон не впав, але колеса з правого боку скочили з рейок і по осі врізалися в землю. Отже, не можна було рухатися і заднім ходом.

Становище ускладнювалося ще й тим, що англійці, засівши з обох боків залізничної колії, відкрили вогонь.

Під прикриттям вогню бурів машиніст поліз під состав, щоб перевірити колію.

Аварія виявилась значною. Два шматки рейок були вирвані і покарлючені. Але їх можна було замінити: в останньому вагоні був великий запас рейок. Найважче — скинути з колії тендер.

Група в кілька чоловік напросилася йти лагодити шлях. Інша групи добровольців з тією ж самовідданістю, що й перша, рискуючи життям, полізла під третій вагон. Виконуючи землю з-під зав'язлих коліс, сміливці напружували всі сили, щоб звалити пошкоджений вагон з насипу.

Усі ці роботи відібрали багато часу і коштували немало крові.

Двох бурів було тяжко поранено, але вони категорично відмовилися від допомоги:

— Ні, ні! Рятуйте зброю. А за нас візьметеся потім.

Фанфан і особливо Зірвиголова не знаходили собі місця від люті.

Нарешті після півгодинних зусиль і втрати двох чоловік бурам вдалось укласти і закріпити перед локомотивом нові рейки.

Тепер усе залежало від того, чи зможе паровоз дати задній хід і відійти трохи назад. Тоді можна було б пустити його з розгону, мов таран, і скинути тендер під укіс.

Майже всім бурам довелося взятися за рятування поїзда. Природно, що стрілянина з їх боку ослабла. Англійці посмілішали. Їхні кавалеристи гарцювали на відстані револьверного пострілу від вагонів.

— Знову улани! — пробурмотів Зірвиголова.

Уланів було близько сотні. Дві третини з них спішились і відкрили вогонь по бурах, які працювали на колії. Довелося кинути роботу і знову взятися за рушниці. Навколо поїзда зав'язалася справжня битва.

Уперше в житті Зірвиголова обачливо відмовився піддавати себе риску. Знаючи, що не має права вмерти або навіть дістати поранення, аж поки не передасть Жуберу пакет Кроньє, він стріляв з-за прикриття, хоч, проте, це ніяк не відбивалося на влучності його пострілів.

Англійці не відступали і зазнавали втрат. Можна було вже помітити ознаки замішання в їх лавах, коли до них підійшло значне підкріплення. Становище бурів стало критичним.

Кілька коней, переляканих пострілами, шалено понеслися степом. Один з них заплутався у повідді і впав на землю за п'ятдесят кроків від поїзда.

У мозку Жана Грандьє миттю визрів сміливий план.

— Куди зірвався? Чи з глузду з'їхав? — гукнув йому Фанфан.

— Нам не вирватися від них. Викручуйся як знаєш, а я спробую зробити неможливе. Руку, товаришу! До побачення!

Забувши про обережність і не чуючи заперечень Фанфана, Зірвиголова думав тільки про доручення Кроньє. Він стрибнув з площадки пагона і побіг до коня.

Кулі так і свистіли навколо нього. Але Зірвиголова, не звертаючи уваги на цю музику і дивуючи бурів своєю безстрашністю і самовладанням, звільнив ноги коня від повіддя, в якому той заплутався. Добра тварина зараз же скочила. Зірвиголова стрибнув у сідло, дав шпори і помчав галопом у напрямі до Ледісміта,

Навздогін йому відкрили вогонь з двадцяти карабінів. Кулі невблаганно переслідували його. Раптом Зірвиголова якось дивно підстрибнув у сідлі і захитався, але зараз же випростався, скрикнув не то від болю, не то від люті і продовжував свій шлях вздовж скелястих берегів, серед яких в'ється річка Кліп, перед тим місцем, де вона впадає в річку Сюрприз-Гілль.

— Браво, Зірвиголово! Браво!.. — закричав, просіявши від гордості, Фанфан, побачивши новий подвиг свого командира.

— Браво, Зірвиголово! — повторили захоплені бури.

«А все-таки ми пропали, — міркував Фанфан, — якщо тільки негайно не підоспіє допомога… Ех, якби й мені попався такий коник, я б також не відмовив йому у честі врятувати мене на своїй спині. Та що поробиш, його нема! Доведеться, мабуть, поворушити мозком».

У цю хвилину грянуло радісне «ура». Бурам нарешті вдалося, викопавши землю з-під коліс третього вагона, пустити його під укіс. Шлях назад був вільний, принаймні на певну відстань.

Машиніст дав задній хід, щоб зчепити вагони, потім, розігнавши состав і рискуючи розбити паровоз, пустив його повним ходом уперед. Перший удар тільки зрушив тендер з місця, другий пересунув його на край полотна, третій скинув з насипу.

Мужність і спритність бурів не були марними. Нові рейки не підвели. Поїзд благополучно пройшов. Проскочили! Бури зазнали тяжких втрат, але врятували зброю.

Машиніст дав повний хід. Поїзд понісся вперед на всіх парах і… наскочив на величезний уламок скелі, скинутий на рейки.

Удар був сильніший за перший. Він пошкодив механізм паровоза, з усіх отворів якого повалили густі клуби пари.

— Ну, тепер уже зовсім погоріли! — вигукнув Фанфан. — А оскільки ви, пане Фанфан, не відчуваєте ніякої симпатії до понтонів, доведеться вам викинути свій помер.

І поки англійці обстрілювали зупинений поїзд, Фанфан став потихеньку пробиратися до паровоза.

А Зірвиголова тим часом мчав на великому англійському коні до бурських аванпостів. Вершник явно слабнув. Бідолашному Молокососові стало важко дихати, на лобі виступив холодний піт, рожеві щоки зблідли. Він мусив напружувати всю свою залізну волю, щоб утриматися в сідлі і перемогти біль, який терзав його при кожному стрибку коня.

— Чи домчу? — шепотів він ослаблим голосом. — Треба доїхати, треба…

І він знову пришпорив тепер уже змиленого коня, а щоб не впасти, ухопився за його гриву.

— Задихаюсь!.. Пити!.. Пити!.. Я, здається, віддав би зараз всю решту свого життя за склянку води!

На секунду він випустив з рук гриву коня, дістав хусточку і, просунувши її під куртку, затиснув нею рану на грудях.

Раптом йому здалося, що показались бурські траншеї.

Так і є: над пагорбами промайнуло близько дюжини жовтуватих спалахів, і над його головою засвистіли кулі.

— Рушничні постріли! — прошепотів Жан з гіркою усмішкою. — Тепер це єдиний вид вітання між людьми.

Він витяг з-за пазухи хустку і замахав нею на знак своїх мирних намірів.

І хоч біла тканина почервоніла від його крові, огонь все-таки притишився. З траншей повискакували люди й побігли назустріч цьому дивному вершникові.

Зірвиголова, блідий, наче тяжко хворий, зібрав останні сили, щоб прямо й гордо триматися в сідлі.

Він зупинив коня, якого бури миттю схопили з обох боків за вудила.

— Хто ви? Звідки? Чого?..