Принц і злидар - Твен Марк (читать книги онлайн полностью .TXT) 📗
Він дарував велику ласку судді, що зглянувся на нього, коли його обвинуватили в крадіжці, і з щирим задоволенням стежив за тим, як цей суддя здобув загальну пошану і ставав відомою й статечною людиною.
До кінця днів своїх король любив розповідати про свої лихі пригоди, починаючи з тої хвилини, як вартовий прогнав його від палацової брами, і аж до тої ночі, коли він замішався в юрбі робітників, що оздоблювали абатство, прослизнув у собор і, сховавшись у сповідальні, заснув так міцно, що мало не проспав коронацію. Він казав, що часто згадує цей дорогоцінний урок і що проймається все глибшим бажанням використати його на благо своєму народові.
Майлз Гендон і Том Кенті лишилися улюбленцями короля «а все його недовге царювання і щиро сумували за ним, коли він умер. Славний граф Кентський був надто делікатний, щоб зловживати своїм привілеєм. Але все ж він скористався з нього двічі після того випадку, про який ми вже знаємо: один раз при вступі на престол королеви Марії, а вдруге під час вступу на трон королеви Елізабет. Один з його нащадків скористався з цього права під час вінчання на царство Джемса І. Перш ніж здумав використати своє право його син, минуло щось із чверть століття, і «привілей Кентів» був забутий більшістю придворних. Тож коли тодішній граф Кент дозволив собі сісти в присутності Карла І, зчинився страшенний переполох; але справу швидко роз'яснили і право ствердили. Останній з графів Кентських поліг у бою під час війни, б'ючись за короля, і з ним кінчився цей дивний привілей.
Том Кенті дожив до глибокої старості. Це був вродливий срібноволосий старик, з величним і лагідним виразом обличчя. Всі його щиро поважали і віддавали шану його надзвичайному вбранню, яке нагадувало про те, що він колись правив державою. Люди розступалися перед ним і шепотіли один одному: «Скинь шапку, це королівський вихованець».
Усі низенько вклонялися йому й високо цінували його привітну усмішку, бо життя його було чесне й гідне подиву.
Так, король Едуард VI жив недовго, бідний хлопчик, але цілком достойно. Не раз, коли який-небудь гоноровитий сановник, який-небудь роззолочений королівський васал докоряв йому надмірною поблажливістю й доводив, що той чи інший закон, який король хотів пом'якшити, і без того занадто м'який, і без того не завдає нікому страждань і утисків, юний король звертав на нього свої великі сумні й лагідні очі і казав:
— Що знаєш ти про утиски й страждання? Це знаю тільки я та мій народ.
Як на ті жорстокі часи царювання Едуарда VI було напрочуд милосердне. І тепер, розлучаючись з ним, збережімо й ми про нього добру пам'ять.
