Капітан Зірвиголова - Буссенар Луи Анри (читать книги онлайн .txt) 📗

Поразка генерала Кроньє потягла за собою, як відомо, зняття блокади з Кімберлі і Ледісміта. Тепер лорд Робертс міг, зовсім не турбуючись про фланги, зосередити свої війська для вторгнення в Оранжову республіку зі сходу і заходу. Бури, що відступали дуже квапливо, не встигли навіть висадити в повітря водойму, а пильність, з якою охороняли її англійці, виключала будь-яку можливість замаху на неї.

Охорона водойм складалася з двох ескадронів уланів, двох батальйонів драгунів і однієї артилерійської батареї. Це були досить солідні сили, якщо навіть не рахувати тих полків, які щодня, проходячи мимо, розташовувалися на привал біля водопою.

Вартові, розставлені один від одного на відстані людського голосу, весь час крокуючи вздовж вікових мурів, за якими виблискувала на сонці вода, не дозволяли наближатися до басейнів хоч трохи підозрілим людям.

Проте навколишнім фермерам англійці дозволяли, як і раніше, напувати тут худобу, — звичайно, не з душевної доброти своєї, бо англійці нічого не роблять без вигоди.

Цього разу вигода полягала н тому, що у фермерів було п'ять-шість сотень дійних корів (упряжні бики були забрані у військові обози), які давали чудове молоко. З нього селянки готували смачне масло. А цими продуктами, як відомо, особливо любили поласувати улани, драгуни, артилеристи та й волонтери англійської армії. Худоба могла стати в пригоді також і в разі голоду. Ось чому пастухам з їх стадами було відкрито вільний доступ до басейнів.

Усі чоловіки, і молоді, і старі, пішли на війну, і худобу на водопій гнали жінки. Та діло це було нехитре — слухняні тварини добре знали дорогу й самі.

Того дня, про який буде у нас мова, три молоді селянки пригнали сюди сотні півтори корів. Попереду, поруч з телицею, на нашийнику якої висів бронзовий дзвіночок, ішла кремезна білява дівчина в чепчику, схожому на голландський. На руці у неї висів великий кошик. За нею йшла друга — жвава смуглянка у неймовірному солом'яному капелюшку з побляклими штучними трояндами. Як і перша, вона скромно опускала очі, але було помітно, що це давалося їй нелегко.

У неї на руці висів такий самий кошик, як, проте, і в третьої, худенької, незграбної, майже жалюгідного вигляду дівчини.

До першої погонички підійшов уланський сержант, уклонився їй з витонченою вишуканістю гарнізонного вояки і сказав банальний комплімент.

Дівчина зупинилася як вкопана, не моргнувши омом, навіть не глянувши на унтер-офіцера, німа і байдужа до нього і його слів.

В той же час капрал звернувся до другої погонички, а хтось із солдатів — до третьої. Результат той самий: ні погляду, ні слова, ні руху! Солдати зареготали, а сержант вигукнув:

— Справжні дикунки! Боже мій, які ж вони дурні! — і вже серйозно додав: — Я бачу вас тут вперше, красуне, і вам має бути відомо, що мені наказано оглядати речі тих, хто йде до водойми. Що там у вас у кошику?

Але «красуня», як і раніше, навіть не ворухнулась, тільки тупо дивилася перед собою широко розкритими очима.

— Та вона просто дерев'яна, клянуся честю! А може, з пап'є-маше? — і, знову розсміявшись, він обережно взяв кошик і, зазирнувши в нього, сказав: — Бутерброди з маслом, фрукти, якесь шмаття, в'язання… Не бачу в цьому нічого страшного. Проходьте!

Капрал і солдат, наслідуючи сержанта, із сміхом зазирнули в кошики двох інших селянок і собі повторили:

— Проходьте!

Але ті, наче скам'янівши, не ворушились; тоді солдати жестами запропонували їм іти далі.

Дівчата нарешті зрозуміли і зникли за муром водойми. І весь час, поки їхні корови фиркали й пили, солдати потішалися з них, не скуплячись на досить брутальні слівця.

— Слово честі, якби моя наречена Фанні Уолтер, на якій я оженюся після війни, була така ж базіка, як ці дівчиська, я вважав би себе найщасливішим в усьому королівстві! — вигукнув один з них.

— А може, вони глухонімі? — додумався другий.

— Кажуть, що глухонімі найідеальніші господарки! — реготав третій.

— Дикунки! Англійської не розуміють… — знизав плечима сержант.

А дівчата тимчасом відкрили свої кошики, дістали звідти по кусню хліба з маслом і так само мовчки взялися з апетитом уминати свій сніданок, запиваючи його водою з басейну, яку черпали прямо пригорщами.

Коли величезна череда потяглася назад, одному з солдатів спало на думку напитися молока. Він зупинив першу корову, покликав товариша, в якого був бляшаний кухоль кольору хакі, і, примусивши його тримати посудину, взявся доїти корову.

Чи в нього не було досвіду в цій справі, чи він завдав тварині болю, але корова вирвалась і так почастувала задньою ногою обох, що вони повідлітали в різні боки.

Засоромлені і розлютовані любителі молока зніяковіло підвелися під вибух оглушливого реготу солдатів.

Тоді худа і на вигляд незграбна дівчина, що досі не виявляла ніяких ознак люб'язності; зупинилась, підняла з землі кухоль і, моргнувши своїй чорнявій товаришці, ніжним повторенням якихось звуків вгамувала розлючену тварину.

Із професіональною спритністю дівчина взялася за соски корови і за кілька секунд наповнила посудину пінявим молоком. Потім просто, без церемоній, незграбним рухом простягла кухоль солдатові, який потирав забиті місця.

Англієць одним духом спорожнив кухоль і сказав, посміхаючись:

— Ваш вчинок доводить, що у вас добре серце. Не стану пропонувати вам грошей, щоб не образити вас, але щиро дякую.

Зразу ж, помахуючи кухлями, до дівчини підійшли і інші солдати з проханням надоїти і їм молока.

У відповідь дивна пастушка тихенько свиснула, і корови, юрмлячись, риссю пустилися геть. Утворився справжній живий мур рухливих тіл, пробитися крізь який не було ніякої змоги. У цей час красива блондинка в голландському чепчику помітила на стіні басейну об'яву, на якій почерком ротного писаря були написані такі не гідні цивілізованої людини рядки:

Прочитавши цю об'яву, дівчина прикусила губу, щоб стримати лукаву усмішку, і спокійно пройшла мимо.

А через добу ті самі вартові знову зустріли ту саму череду і тих самих погоничок. Ніяких змін у поведінці бурських пастушок: та ж млява хода, той же тупий погляд, ті ж кошики на руках. Тільки третя з пастушок, та, що вчора так спритно доїла, несла, крім кошика, ще велику дерев'яну дійницю.

Зате солдати були сьогодні куди люб'язніші з пастушками, ніж напередодні. Сержант навіть не зазирнув у їхні кошики.

Коли худоба напилася й череда з блискучою від води шерстю вирушила назад, дівчина з дерев'яною дійницею зупинила корів. Селянка поставила на землю свою посудину, присіла біля однієї з тварин на коліна і, наповнивши дійницю, знаками дала зрозуміти солдатам, що молоко в їх повному розпорядженні.

Солдати зустріли цей приємний і несподіваний подарунок радісним «ура».

Піхотинці, улани, артилеристи кинулися на штурм дійниці і, черпаючи молоко своїми похідними кухлями, швидко спорожнили її. Дівчина знову наповнила дійницю.

Весь цей час навкруги стояв нескінченний гул радісних людських голосів; корови мукали і били копитами землю. Ніхто вже не звертав уваги на двох інших пастушок, захованих муром водойми і чередою з'юрмлених тварин.

Невтомна доярка робила свою справу хвилин з двадцять. Тільки побачивши, що до неї підходять подруги, вона підхопилась і, взявши дійницю, мовчки пішла їм назустріч.

Але солдати ніяк не хотіли відпустити її з порожніми руками, не віддячивши за частування; цього наполегливо вимагали їхні ублаготворені шлунки. Хтось із уланів зняв з голови каску, кинув у неї дрібну монетку і пустив її по колу; кожен кидав у каску свою лепту, керуючись своїми можливостями і щедрістю.

За хвилину зібрані монети срібним струмком посипалися в дійницю.

Не подякувавши солдатам, усе з тим самим дерев'яним обличчям, дівчина побігла навздогін за подругами і скоро зникла з очей. По дорозі вона з огидою викинула англійські гроші у першу зустрічну яму.