Легенди Львова - Винничук Юрій Павлович (чтение книг .TXT) 📗
Але ж і хлопець не був дурним і пильнувався, аби йому якого зілля не підсипали.
Вранці на Великдень відьма взялася ліпити пироги. Для неї то не був гріх. А наймит того дня відпочивав і підгледів, що відьма робить. Вона, розкачавши тісто, брала вареницю, плювала в неї і там враз сир з'являвся. В обід прийшли до неї гості чарівниця пироги на стіл поставила.
Покликала і наймита, але той тихенько каже:
– Я цих пирогів їсти не буду, бо бачив з чого ви їх ліпили.
– Добре, мовчи. Я тобі інші зроблю, з сиром.
А гості уплітали, що аж за вухами лящало. Другого дня вже донька почала куховарити і напекла коржиків. Поставила перед наймитом:
– Це я для тебе спекла.
Наймит вдав ніби їсть, а сам ті коржики під столом песикові сипле. Песик наївся і враз за відьминою дочкою почав увиватися та так лащиться, так треться, мовби то не песик, кицька.
Еге, думає наймит, оце б зі мною було, і на другий день тихенько чкурнув з їхньої хати.
Один веселий хлопець на ім'я Андрушко вертався до Замарстинова з самого Галича, де він найнявся був за каменяра. Ішов собі, співаючи, коли це ніч його в дорозі застукала. Роззирнувся туди-сюди й побачив удалині вогник. Андрушко сміливо пішов на вогник, хоч і потрапив у нетрі, і вийшов до самотньої хатини. На стукіт відчинила двері стара жінка.
– Чи не можна у вас ніч перебути? – спитав хлопець!
– Та заходь, коли вже сюди заблукав, – сказала вона.
А то була чарівниця. Вона хутенько всмажила подорожньому кілька яєць на салі, дала кварту молока і постелила йому в куті.
Андрушко добряче був натомлений дорогою і відразу по вечері завалився спати.
Серед ночі щось його розбудило. Розтулив повіки і побачив у сутінках господиню, що поралася біля печі, помішуючи якесь вариво. Тим часом щось у комині зашурхотіло, посипалася сажа і вискочив чорт. Хлопець так і отерп, допіру збагнувши куди потрапив.
– Здорова будь, голубонько? – привітався чорт і кілька разів шморгнув носом. – Чую запах підозрілий! А це хто в тебе в куті?
– Подорожній. Попросився на ніч.
– Спить?
– Змучений такий, що й вухом не ворухне.
– Ага, то добре.
І тут чорт розгорнув якесь полотно, відьма поставила на підлогу казан і почали вони те полотно над казаном викручувати. З полотна потекла сметана. Як натекло повен казан, чорт згорнув полотно під пахву, попрощався і вифуркнув назад у димар.
Вранці хлопець зібрався йти, відьма й каже:
– Хіба не підеш голодний?
Набрала вона в миску сметани, вдарила по мисці пальцем, і перетворилася сметана на масло. Відьма намастила маслом хліб, дала хлопцеві до молока, ще й на дорогу загорнула.
Коли Андрушко повернувся додому, то зараз попросив, аби мама поставила масницю.
– Нащо тобі масниця, коли в нас сметани нема?
– Зараз побачите.
Мати поставила масницю, Андрушко ножем шкребнув трохи масла з того хліба, що йому на дорогу дала відьма, і вкинув його до масниці. Тоді налив повну масницю води, вдарив по ній пальцем і враз у масниці стало повно масла.
З того дня вони почали багатіти, бо масло продавали на базарі, лишаючи в хаті завше маленьку грудочку, аби з неї наступного дня знову повну масницю виробити.
Замарстинівський дідич і парох місцевий, прочувши про таке диво, й собі прийшли подивитися.
– Та що там дивитися, – сказав хлопець. – Ось нате вам по грудці масла і зробіть те-то й те-то.
Дідич з панотцем дуже втішилися і теж зайнялися виробленням масла. Незабаром в цілому Львові масло так поганіло, що було дешевшим за сметану. Аж ось піано ввечері постукав хтось в Андрушкові двері. Хлопець визирнув і отерп: перед ним стояла чарівниця.
– За масло треба платити, – сказала вона. – Прийдеш завтра на перехрестя. Рівно опівночі.
Хлопець і не сперечався. Слухняно прийшов на перехрестя, а там уже дідич і панотець тупцяють.
– А що, й вам вона веліла прийти? – спитав хлопець… Це через тебе. Треба нам тої напасті?
Раптом вітер війнув, дерева заскрипіли і з'явилася відьма.
– За те, що моє добро розкрадали, будете покарані. Кажіть за мною: "По скелях, по річках, по тернах – угору!"
Хлопець повторив за відьмою, а парох і дідич вирішили своє змудрувати:
– Поміж скелі, понад воду, попри терні – туди!
Враз якась сила їх вхопила і понесла. Хлопець умить на вершечку Чортової скелі опинився, а дідича і пароха несло через нетрі, по тернях так, що вони геть пообшарпувалися та подряпалися. Коли вже всі троє на Чортовій скелі стали, з'явилася перед ними відьма з чортом.
– Коли хочете нашим маслом торгувати, то мусите скласти контракт.
– Ні-ні, не хочемо, – в один голос заторохтіли усі троє.
– Як ні, то вертайте додому, – сказав чорт і разом з відьмою щезли. Парох і дідич почали обережно спускатися зі скелі. Андрушко був хитріший і промовив:
– По скелях, по ріках, по тернях – додому!
І вмить на Замарстинові опинився. А ті цілу ніч блукали.
