Діти капітана Гранта - Ве?рн Жу?ль Ґабріе?ль (книга жизни .txt) 📗

– Охоче це визнаємо, – відповів Паганель.

– Хочу застерегти вас від захоплення «очевидністю», – провадив майор. – Хтозна! А якщо після Австралії ще якась країна вселить нам подібну впевненість і нові пошуки також виявляться невдалими, чи не стане втретє «очевидним», що їх слід поновити в іншій країні?

Гленарван і Паганель перезирнулися, вражені майоровими міркуваннями.

– Отже, – провадив Мак-Наббс, – перш ніж ми відпливемо до Австралії, я прагну проведення остаточної перевірки. Ось документи, ось мапи. Перевірмо послідовно всі місця, через які проходить тридцять сьома паралель, і подивімось, чи не трапиться нам інша країна, до якої підходять дані документа.

– Це дуже легко, – заявив Паганель, – оскільки, на наше щастя, під цією широтою лежить порівняно мало земель.

– Що ж, погляньмо ще раз, – мовив майор, розгортаючи англійську мапу в проекції Меркатора [55], яка передавала зображення земної кулі на площині.

Мапу розклали перед Геленою, і всі розмістилися так, щоб стежити за Паганелевими поясненнями.

– Кажу не вперше, – почав географ, – тридцять сьома паралель, оперезавши Південну Америку, перетинає острови Трістан-да-Кунья. Я стверджую, що в документі жодним словом не згадано про ці острови.

Усі ще раз ретельно розглянули документи і визнали, що Паганель має рацію. Припущення про острови Трістан-да-Кунья одностайно було відкинуто.

– Далі, – провадив географ. – Вийшовши з Атлантичного океану, ми спустимося на два градуси нижче мису Доброї Надії і потрапимо в Індійський океан. Тільки одна група островів заступає нам шлях – Амстердамські острови. Що ж, маємо їх розглянути, як ми це зробили з островами Трістан-да-Кунья.

Після уважної перевірки Амстердамські острови було також відхилено, адже про цю групу островів Індійського океану не було вказано жодного слова чи його частини у французькому, німецькому та англійському документах.

– Розгляньмо Австралію, – вів далі Паганель. – Тридцять сьома паралель проходить біля мису Бернуллі і затоки Туфолда. Погодьтеся, англійське слово stra і французьке austral можуть означати «Австралію»! Це настільки очевидно, що тут годі сперечатися.

Усі погодилися з висновком Паганеля. Його припущення здавалося обґрунтованим.

– Продовжуйте, – мовив майор.

– Охоче, – відгукнувся географ, – адже така подорож зовсім неважка. Залишивши затоку Туфолда, ми перетинаємо протоку, що омиває східні береги Австралії, і потрапляємо до Нової Зеландії. Тут варто нагадати, що у французькому документі лишився обривок слова contin, що є частиною слова continent. Отже, капітан Грант не міг осісти в Новій Зеландії, що, як відомо, є островом. А оскільки це так, то вивчайте, порівнюйте, переставляйте слова, як вам заманеться, і ви переконаєтесь, що вони не мають ані найменшого стосунку до цієї країни.

– У жодному разі, – погодився Джон Манглс після ретельного зіставлення документів з мапою.

– Ні, – підтримала решта слухачів Паганеля і навіть майор. – Про Нову Зеландію не може бути й мови.

– Отже, – провадив далі географ, – на всьому величезному просторі, що відокремлює цей великий острів од берегів Америки, тридцять сьома паралель перетинає лише один пустельний острів.

– Що за острів? – запитав майор.

– Погляньте на мапу – це острів Марія-Тереза, але у жодному з трьох документів немає цієї назви.

– У жодному, – підтвердив Гленарван.

– Отже, друзі мої, вам вирішувати, чи справедливе моє припущення, що в документі йдеться саме про Австралію! – підсумував географ.

– Безсумнівно, – одностайно відповіли пасажири і капітан «Дункана».

– Джоне, чи вдосталь ми маємо їстівних запасів і пального? – запитав Гленарван.

– Так, сер, у Талькауано я запасся всім необхідним. Утім, за потреби ми зможемо їх легко поповнити в Капштадті.

– Тоді давайте наказ про відплиття.

– Ще одне зауваження… – перебив свого друга майор.

– Так, Мак-Наббсе!

– Хоча ми і впевнені, що Грант в Австралії, все ж вважаю за потрібне витратити день-два на острови Трістан-да-Кунья і Амстердам. Вони лежать на тридцять сьомій паралелі, тож зовсім не затримають нас. Ми повинні впевнитися, що там не залишилося слідів «Британії».

– Майоре, ви надто підозріливі! – вигукнув Паганель.

– Я дбаю про те, аби нам не довелося повертатися, якщо Австралія не виправдає наших сподівань.

– Ця обережність не видається мені зайвою, – зауважив Гленарван.

– А я й поготів не стану вас відмовляти від цих зупинок, – додав Паганель.

– Джоне, рушаймо до островів Трістан-да-Кунья, – розпорядився Гленарван.

– Слухаю, сер, – відповів капітан і піднявся на свій місток. Роберт і Мері Грант палко подякували Гленарванові.

Незабаром «Дункан» віддалився від американського берега, тримаючи курс на схід.

Розділ II. Острови Трістан-да-Кунья

Якби «Дункан» ішов уздовж екватора, то 196°, що відділяють Австралію від Америки, тобто мис Бернуллі від мису Коррієнтес, відповідали б відстані, рівній 11 760 милям. Та вздовж тридцять сьомої паралелі ці 196° становлять 9 480 миль. Від американського берега до Трістан-да-Кунья 2 100 миль – відстань, яку Джон Манглс розраховував пройти за десять днів за умови, що східні вітри не стануть на заваді. Молодому капітанові пощастило: до вечора бриз ослаб, а потім змінив напрям. Море вгамувалося, і «Дункан» знову зміг виявити свої високі морехідні якості.

Кожен займався своїми справами. Здавалося, пасажири й не полишали судна на місяць.

Замість хвиль Тихого океану плескалися хвилі океану Атлантичного – ті самі хвилі, лише трохи відмінні у відтінках. Стихії, що чинили потужний опір нашим мандрівникам, здавалося, тепер об’єднали зусилля, аби їм сприяти.

Океан був спокійний. Дув попутний вітер, тож «Дункан» ішов під вітрилами й невтомною парою.

Цей перехід минув швидко і без пригод. Усі нетерпляче чекали на появу австралійського берега. Наші мандрівники говорили про капітана Гранта так, ніби яхта йшла по нього у точно вказаний порт. Навіть приготували каюту для нього і койки для двох його товаришів. Мері Грант власноруч облаштовувала батькову каюту. Містер Олбінет поступився каютою, а сам перебрався до місіс Олбінет. Каюта, призначена для капітана Гранта, розташовувалася поряд із уславленою каютою № 6, замовленою Жаком Паганелем на пароплаві «Шотландія». Учений-географ замкнувся в ній і майже не потикав носа на палубу. Від світання до смерку він пітнів над науковою працею з помпезною назвою «Надзвичайні враження географа в аргентинській пампі». Подеколи до пасажирів яхти долинали схвильовані декламування найбільш значущих місць у праці. І не раз захоплений учений зраджував музі історії Кліо, звертаючись до музи аттічних поем Калліопи. Паганель визнавав, що цнотливі Аполлонові дочки охоче покидають його заради вершини Парнасу або Гелікону. [56]

Леді Гелена висловила йому своє захоплення, а майор привітав ученого з цими міфологічними гостями.

– Остерігайтеся, любий Паганелю, своєї неуважності, – кепкував майор. – Якщо часом вам заманеться опанувати австралійську мову, не здумайте її вивчати за китайською граматикою.

Словом, усе було гаразд. Лорд і леді Гленарван з цікавістю спостерігали за Джоном Манглсом і Мері Грант. І оскільки молодих людей не було за що гудити, то вони вдавали, що нічого не помічають.

– Цікаво, що сказав би капітан Грант? – запитав якось Гленарван у дружини.

– Він сказав би, що Джон цілком гідний Мері, любий Едуарде, і мав би рацію, – відповіла Гелена.

На шостий день подорожі, а саме 16 листопада, подули сильні західні вітри. Вони є вельми сприятливими для суден, що огинають південний берег Африки. З напнутими вітрилами «Дункан» під фоком, контр-бізанню, марселем, брамселем, ліселями [57], верхніми вітрилами і стакселями помчав уперед, тримаючись лівим галсом, так швидко, що гвинт ледве встигав торкатися хвиль. Складалося враження, що «Дункан» мчить за призом на перегонах Темзинського Королівського яхт-клубу.