Корабельна катастрофа - Стивенсон Роберт Льюис (электронные книги без регистрации txt) 📗

Такі були мої перші враження від цього безглуздого учбового закладу, і, чесно кажучи, пригадується мені й дещо приємне. Маючи капітал, я був господарем своїх пообідніх та вечірніх годин: писар вів мої книги, писар штовхався та кричав на «біржі», а я писав пейзажі та читав романи Бальзака — тоді це були два мої захоплення. І тому головне, чого я прагнув, — це лишитися при капіталі; тобто я намагався вести лише випробувані, безпечні операції. Такої лінії я тримаюся й понині. Я певен, що в цьому недосконалому світі найнебезпечнішою є ділова операція, прихована в дитячій грі: «Орел — я виграв, решка — ти програв». Пам'ятаючи напутні слова свого батечка, я почав примірятися до залізниць і з місяць займав безславну, але надійну позицію, потроху скуповуючи найтривкіші акції і терплячи (як тільки міг) презирство свого найманого писаря. Якось, для експерименту, я ризикнув: не маючи сумніву, що акції компанії «Пен-Хендл Преференс» (коли не помиляюсь) падатимуть і надалі, продав їх на кілька тисяч доларів. Та не встиг я провести цю операцію, коли якісь йолопи в Нью-Йорку почали грати на підвищення цін; акції компанії злетіли, як повітряна куля, і вже через півгодини моє становище стало загрозливим. Тоді кров батька, як він і передбачав, озвалася в мені, і я мужньо повів свою лінію: весь день продавав ці кляті акції, і весь день вони зростали й зростали. Виявилось, я потрапив під форштевень корабля самого Джея Гульда — пригадую, то був перший хід у великій біржовій грі. Недарма того вечора ім'я Лаудена Додда завоювало сторінки газети нашої академії, і тепер ми з Біллсоном (він знову лишився без місця) змушені були разом шукати вакансії писаря. Про кого мова, того й помічають. Моя катастрофа прикувала до мене загальну увагу, і тому я отримав місце писаря. Отож, як видно, і в Маскегонській комерційній академії можна було дечого навчитися.

Мене не дуже хвилювало, виграв я чи програв у цій складній і нудній грі, що велася навмання. Але написати про це бідолашному батькові в мене рука не піднімалась, і я намагався мобілізувати все своє красномовство. Я переконував його в тому (і це була свята правда), що студенти, які мають успіхи на біржі, не дістають ніякої освіти; отже, коли він бажає, аби я чогось навчився, хай утішається моїм банкрутством. Далі я (не дуже послідовно) попросив виділити мені новий капітал, урочисто обіцяючи мати справу лише з безпечними й надійними акціями залізниць. Насамкінець (дещо захопившись) я запевняв батька, що не годен займатись бізнесом, і гаряче просив його забрати мене геть із цього огидного місця й відпустити до Парижа студіювати мистецтво.

Батько надіслав короткого ласкавого й сумовитого листа; він писав, що до канікул чекати все недовго, а там і поговоримо про все.

Коли я приїхав на канікули, батько зустрів мене на вокзалі, і я відразу помітив, що він дуже зістарівся. Здавалось, він думав тільки про те, як утішити сина та повернути йому силу (яку я, на його думку, втратив). Не треба зневірюватись, сказав він, чимало нинішніх бізнесменів починало кар'єру з невдачі. Я заявив, що не створений для бізнесу, і обличчя його спохмурніло:

— Не говори цього, Лаудене! Я не можу повірити, що мій син боягуз.

— Але таке життя не по мені, — правив я своєї. — Мене цікавить не біржа, а мистецтво. Я певен, що в мистецтві досягну значно більшого!

І я нагадав йому, що відомі художники заробляють чималі гроші, що будь-яке полотно Мейсоньє [23]коштує багато тисяч доларів.

— Невже ти вважаєш, Лаудене, — заперечив батько, — що людина, здатна написати тисячодоларову картину, не змогла б показати своє вміння та витримку і на біржі? Цей Мезон, якого ти щойно згадав, або й наш співвітчизник Б'єрстадт [24], опинившись завтра на пшеничній біржі, показали б свій характер! Лаудене, синку мій… Бачить бог, я дбаю лише про твоє щастя, і я хочу укласти з тобою угоду: наступного семестру я знову забезпечу тебе десятком тисяч ваших доларів, і якщо ти покажеш себе справжнім мужчиною і подвоїш цей капітал, я дозволю тобі поїхати до Парижа, коли тобі ще цього хотітиметься, в чому я дуже сумніваюсь. Але дозволити тобі втекти так ганебно, наче тебе відшмагали, мені не дозволяє гордість.

Серце моє закалатало, та за якусь хвилину я вже охолов. Я гадав, що куди легше тут, на місці. написати картину не гірше від Мейсоньє, аніж заробляти десять тисяч доларів на нашій пародійній біржі. Здивувався я із такого дивного способу перевірки, чи є в людини мистецький талант. Я навіть осмілився вголос висловити свій подив.

— Ти забуваєш, синку, — глибоко зітхнувши, сказав батько, — що я здатен судити лише про одне, але не про друге. Якби ти навіть мав геній самого Б'єрстадта, мені не додалось би здатності його поцінувати.

— Крім того, — вів я далі, — де ж тут справедливість? Іншим студентам допомагають батьки: надсилають телеграми із вказівками. Ось, приміром, Джім Костелло — він і кроку не ступне, поки батько не підкаже йому з Нью-Йорка, що робити. І невже ти не розумієш: коли хтось виграє, то комусь іншому конче треба програти?

— То я сповіщатиму тебе про всі вигідні справи! — зрадів батько. — Я не знав, що це дозволено. Я надсилатиму телеграми, зашифровані нашим службовим шифром, і ми влаштуємо щось на зразок фірми «Додд і син», ага? — Він поплескав мене по плечі й повторив, ласкаво усміхаючись: — «Додд і син», «Додд і син»…

Коли батько обіцяв надсилати мені свої поради, а комерційна академія ставала східцем на шляху до Парижа, я вже міг дивитися в майбутнє з надією. Та й батькові сама лише думка про нашу спільну участь у біржових шахрайствах так сподобалась, що він аж збадьорився. Скінчилося тим, що після сумної зустрічі на вокзалі ми сіли за обідній стіл у чудовому настрої.

А тепер треба ввести в мою оповідь нового героя, який, не зронивши ні слова і навіть пальцем не ворухнувши, визначив усе моє подальше життя. Тобі доводилось подорожувати Штатами, і, можливо, ти бачив його позолочену баню, що химерно мріє між дерев посеред широкої рівнини. Цей новий герой — не що інше, як капітолій штату Маскегон, який тоді тільки проектувався. Мій батечко вітав ідею цієї будови з почуттям, в якому змішувались патріотизм і жадоба наживи; і те, й інше були в нього Щирі, Він був членом всіх комітетів, зв'язаних з будовою, він пожертвував для неї значну суму, він готувався до участі в більшості контрактів. На конкурс надійшло чимало проектів. Коли я прибув на канікули, батько саме вивчав ті проекти; ця справа цілком його полонила, і першого ж вечора після мого приїзду він почав радитися зі мною. Нарешті я знайшов заняття, якому міг віддатися всім серцем! Щоправда, я був новачок в архітектурі, але Це було все-таки мистецтво; віддаючи перевагу класичному стилю, я розкошував у творчій праці — якийсь прославлений ідіот вважав, що ця здатність притаманна тільки генію. Я з головою поринув у батькові турботи: знайомився з усіма проектами, визначив їхні достоїнства й вади, а крім того, простудіював чимало книг з архітектури, оволодів теорією деформації, вивчив поточні ціни на будівельні матеріали — тобто виконав усю чорнову роботу так сумлінно, що, коли настав час розглядати проекти, «Додд — Велика Голова» був увінчаний лаврами. Його докази були на рівні сучасності, його вибір комітет ухвалив, а я міг мовчки тріумфувати, знаючи, що й ці докази, і вибір належали мені. Коли затверджений проект уточнювали та доповнювали, моя роль стала ще значимішою: я розробив ескіз та власноручно виготував грати камінів у службових приміщеннях, і їх — випадково чи заслужено — прийняли. Запал та здібності, виявлені мною, здивували й порадували батька, а крім того, хоча мені, звісно, й не варто про це розводитись, саме завдяки моїм зусиллям капітолій мого рідного штату тепер не муляє, а милує око.

Отож, коли я повернувся до комерційної академії, настрій у мене був дуже бадьорий, і мої перші біржові операції увінчалися блискучим успіхом. Батько регулярно надсилав мені листи й телеграми. «Ти мусиш сам обдумувати свої рішення, Лаудене, — повсякчас наголошував він. — Я лише повідомляю тобі цифри, і за будь-яку операцію ти берешся на власний страх і ризик, тож усе, що ти зробиш, ти добудеш завдяки своїй рішучості та передбачливості».