Мисливці за орхідеями - Флос Франтишек (читать книги онлайн регистрации .txt) 📗
Наздогнавши незабаром Франтішка, Єнік поквапливо переповів йому свою розмову з індіанцем. Здавалося, ніби новина ця зовсім не стривожила дядечка Франтішка.
— Розумна людина завжди пильнує й мовчить! — озвався він і звелів Єнікові нічого не казати про це Вацлаву.
На першому ж привалі дядечко Франтішек спитав, чи довго ще Сана думає вести караван на захід.
— Адже Петенське озеро лежить на південь од нас, — сказав він, — і далі йти в обхід нема рації; ліс став уже набагато рідший.
— Ми йдемо прямо до озера, — заперечив Сана, вперто показуючи рукою на захід.
Дядечко Франтішек знову повторив, що озеро — на півдні, в тому напрямі — і він показав рукою.
— Хто тобі таке сказав? — ображено мовив Сана. — Дорогу туди знаю лише я.
— Ніхто нічого мені не казав, — спокійно відповів дядечко Франтішек. — Ти не розумієшся на карті й не знаєш, що ось ця засклена коробочка завжди говорить мені тільки правду. Отже, завтра ми повертаємо на південь. Або ти поведеш нас прямо, як слід, або ми підемо самі. Кордон Гватемали, безсумнівно, залишився вже позаду, й ми можемо зустрітися з лісорубами, які рубають тут ліс.
Сана не на жарт образився й, насупившись, відступив. Дієто перелякано глянув на Єніка, який спирався на рушницю.
— Сьогодні ми не підемо далі ані на крок, — несподівано вирішив Франтішек. — Навряд чи знайдемо де зручнішу поляну. Розіпніть шатро й розпаліть багаття! Сьогодні нам не зашкодить дещо триваліший відпочинок.
Всі були задоволені, крім Сани, який явно засмутився. Індіанці з ранчо гадали, що то його розсердила суперечка з «доном Франтішком».
Поляна, велика, наче міський майдан, була оточена з усіх боків деревами. Такі природні поляни, більших або менших розмірів, трапляються в джунглях досить часто. Вони утворюються внаслідок різних причин: або навколишні дерева ламає буря, або органічний склад самого грунту несприятливий для їхнього росту.
Гігантська Петенська западина виникла внаслідок землетрусу, викликаного найімовірніше вулканічною діяльністю. Найглибша частина западини наповнилася джерельною й дощовою водою, яка швидко ринула в цю гігантську воронку. Так утворилося озеро.
Чи далеко ще до цього озера, наші мисливці за орхідеями не знали, але що Сана веде їх зовсім не в тому напрямку, Франтішек нітрохи не сумнівався. З повідомлення літнього індіанця він зробив належний висновок.
Франтішек розумів, що від індіанця більш нічого не довідаєшся: індіанець сказав тільки те, що хотів, — застеріг їх. Тому, щоб не викликати в Сани ніяких підозр, Франтішек вирішив спочатку розладнати його плани передусім цим несподіваним привалом, а потім і зміною напрямку.
До ночівлі мандрівники приготувалися ще завидна: розіп'яли шатро, назбирали хмизу. Люди відпочивали, пустивши пастися стомлених тварин.
Єнік не міг більше таїти од Вацлава своєї таємниці й пошепки сказав йому, що старий індіанець з ранчо не довіряє Сані й що в лісі, неподалік каравану, ховається багато чужих індіанців.
Тим часом ліс непомітно огорнули сутінки, й він почав пробуджуватися до свого нічного життя. Вацлав і Єнік сиділи неподалік шатра. У вечірній темряві спалахнули багаття, і легкі стовпи диму здійнялися в небо, на якому висипали перші зірки. Стомлива спека потроху спадала, й люди з полегкістю відчули ледь помітний подих свіжого вітерця. В'ючаки, що паслися поблизу, радісно зафоркали, вітаючи вечірню прохолоду. А шум у лісі дедалі зростав. І хоч Вацлав та Єнік уже четвертий місяць були свідками пробудження вечірніх джунглів, вони з тривожним хвилюванням прислухалися до цих звуків. Мабуть, нема на світі такої людини, за винятком хіба що індіанця, яка не відчула б страху від крику птахів, скрекоту жаб, сичання змій, вереску мавп і папуг, заглушуваних іноді ревінням ягуара, таким жахливим, що аж мороз пробігає поза спиною. Сьогодні, так само, як і вчора, цей страшний концерт жене од людини сон. Задрімавши, людина зненацька прокидається, хапає зброю й марно вдивляється в темряву. Але до її слуху долинає тільки суміш моторошних звуків, схожих на крик розлютованого хижака та на стогін жертви. А зірки, як і тисячоліття тому, незворушно дивляться вниз; голову запаморочують пахощі рослин, що, наче дим, здіймаються над джунглями, в темних глибинах яких точиться невпинна боротьба.
Єнік притулився до Вацлава й узяв його за руку.
— Як ти гадаєш, Вацлаве, що зараз роблять наші? Тато, напевно, повернувся з роботи, мама варить вечерю, а Терезка виконує домашнє завдання. Чи згадують вони нас хоч інколи?.. Адже там, у Лондоні, навіть зірки не такі, як тут. Зовсім не такі…
Вацлав теж поринув у спогади про своє дитинство й почав згадувати про те, як колись давно, ще в Чехії, ганявся ввечері за незграбними хрущами, що глухо билися в стіни хатин, та як прислухався до розмов сусідів, котрі сиділи на ослінчиках під вікнами й тихо гомоніли у вечірньому присмерку. Він так виразно уявив собі все це, що на мить почув і вечірній церковний дзвін, і гуркіт воза запізнілого селянина, який по росі накосив трохи конюшини, щоб не повертатися додому порожнем…
Незабаром дядечко Франтішек покликав друзів вечеряти. Вони пішли дуже неохоче — які приємні були їхні спогади, а дядечків голос змусив їх прокинутись від солодких мрій і знову повернутися до суворої дійсності…
— Сьогодні ми не повинні спати, — тихо домовилися Вацлав і Єнік, прямуючи до багаття. — Але дядечкові про це анічичирк — йому треба відпочити.
Під час вечері панувала незвична тиша. Навіть індіанці, робітники з ранчо, й ті здавалися мовчазнішими, ніж звичайно. Багаття вони розклали сьогодні набагато далі від шатра, ніж учора. Дивно…
І взагалі сьогодні багато речей раптом постало в зовсім іншому світлі.
Дядечко Франтішек, який пильно стежив за всім, помітив, що сьогодні дехто й тварин припнув до себе ближче, ніж будь-якого іншого вечора.
Плутон, якого посадили на довгому цепу, лежав біля в'ючаків. Кілька хвилин тому він повечеряв і тепер задоволено махав хвостом, дружньо вітаючи Франтішка, який, за звичкою, перш ніж увійти до шатра, обходив увесь табір.
— Гарно пильнуй сьогодні, Плутоне, — довірливо шепнув собаці Франтішек, погладивши його по голові.
Плутон закрутив хвостом і звів очі на свого господаря; але людина не зрозуміла, чи ці очі що-небудь обіцяють, чи дивляться зачудовано.
Індіанці з ранчо дона Альвареса не скинули своїх поясів з довгими ножами, які по-іспанському називаються мачете. Та, зрештою, в цьому не було нічого дивного, бо жоден індіанець не розлучається зі зброєю навіть уночі. Дивніше було те, що в провідника Сани взагалі не було ніякого ножа. Невже він справді нічого не мав при собі? Дієго блукав десь неподалік табору, весь час тримаючись у тіні.
Повертаючись до багаття, дядечко Франтішек перехопив на мить погляд старшого з ро-бітників-індіанців і прочитав у ньому засторогу та похвалу. Індіанець скоса зиркнув на старого Сану, який, очевидно, дрімав. Франтішек мовчки кивнув йому головою й повільно попрямував до шатра.
— Спіть спокійно, хлопці, — мовив він, заходячи до шатра. — Все гаразд. І ти, Лготко, теж лягай!
Лготка ніжно потерлася об його ноги, потому, за собачою звичкою, покрутилася на місці й нарешті лягла, трохи піднявши своїм тілом полотнище шатра біля входу.
Дядечко Франтішек ліг теж; усі чули, як під його втомленим тілом зарипіла мата.
Джунглі й далі глухо гули, але навіть найчуткіше вухо не могло б визначити, звідки саме долинають ці незвичайні звуки — зблизька чи здалека. Години минали одна за одною, зорі над поляною міняли своє положення, й великі кажани швидко, безшумно та невтомно ловили комах. Гул лісу вщухав — чи це тільки так здавалося тим, що засинали? Мабуть, що здавалося.
Над шатром опустилася важка, задушна тропічна ніч.
XI
НІЧНИЙ НАПАД
Дядечко Франтішек довго не міг заснути, але потім сон таки здолав його, й він не чув раптового, короткого гавкоту Плутона. Спала й Лготка. Але прокинувся Єнік, точніше, його розбудили: він зненацька відчув на своєму обличчі чиюсь руку, хтось затис йому долонею рот й тихо прошептав:
