Заповіт мисливця - Лускач Рудольф Рудольфович (онлайн книги бесплатно полные .txt) 📗
Феклістов почекав ще якийсь час, потім зліз з дерева й пішов оглянути барліг ведмедиці.
Трава та дерен на тому місці були вирвані пазурами сильних лап. Утворилась яма, в якій і влаштувався так затишно хижак.
Яма не являла собою нічого цікавого, проте очі Феклістова прикипіли до одного місця, де щось дивно блищало в промінні призахідного сонця.
Феклістов ступив кілька кроків і навколішках сповз у барліг. Геолог не вірив власним очам: перед ним лежала купка золотих зерен.
Від хвилювання в нього аж у голові запаморочилося.
Феклістов розгрібав руками глину, пересівав між пальцями золоті зернята і звичайні камінці, задихаючись, гарячково хапаючи повітря, наче робив щось важке, виснажливе.
Помалу він заспокоївся, та вгамувати бурхливої радості від багатої знахідки все одно не міг. Іван Хомич раптом заспівав, але в ту ж мить схаменувся й сторожко оглянувся, наче злякавшись, що його спів міг привабити нежаданого спостерігача.
Золота було так багато, що Феклістов навіть не міг забрати всього з собою. При ньому була лише невеличка шкіряна торбинка, яку він завжди носив на своєму ремені, та гаманець з тютюном. Феклістов згадав про соболині шкурки, що лежали в нього в сітці від комарів, дбайливо поперев'язував їх і теж наповнив золотом. Потім почав загрібати ведмежий барліг, де лишилося ще чимало золотих зернят. Геолог загорнув ямку глиною, засипав галькою та піском з річки, сокиркою, яку завжди носив за поясом, зрубав кілька невеличких смерек і накидав їх на барліг. Проте від цього, здавалося, місце стало помітнішим, і тому він відкинув смереки й приніс із лісу кілька оберемків сухої глиці та листя. Нарешті навалив на родовище кілька важких каменів. Лише тоді Феклістов вирішив, що зробив усе, щоб знищити сліди багатої знахідки.
Околиці родовища геолог позначив непомітними зарубками на деревах. І тільки після цього рушив додому, не підозрюючи навіть, що ця дорога стане для нього фатальною.
В тайзі відбуваються дивні зустрічі, і людина ніколи не певна, що її не жде якась несподіванка. Головним чином, від людей, авантюристів різних видів та й від грабіжників, котрі за часів царизму шукали в тайзі легкого життя.
Цей набрід зневажав суворі закони тайги. Нехтування цих законів часто-густо каралося кулею, але й це не віднаджувало бандитів од грабежів та вбивств.
І тепер, несучи знайдене золото незнайомими місцями, Феклістов шкодував, що при ньому немає рушниці. Тільки-но геолог здобув золото, як його одразу ж охопив неспокій і побоювання знову втратити свою знахідку.
Феклістов згадав шамана, який назвав золото сім'ям шайтана. Старий хитрий Шолеут був по-своєму непоганим психологом і добре знав не тільки життя тайги, але й життя взагалі. Мабуть, саме це давало йому можливість впливати на своїх одноплемінників.
Поринувши в думки, Феклістов навіть не помітив, що йде він уже не сам.
За ним, наче привід, скрадався звір, у цих краях справді рідкісний.
Барс.
Великий жовто-коричневий звір з темними круглими плямами, що густо поцяткували його лиснючу коротку шерсть. Барс здебільшого живе в горах і в тайгу приходить лише взимку полювати на муфлонів, кабарг та оленів, які під час лютих морозів шукають собі поживу в долинах. Але цей барс полював у тайзі тепер, наприкінці літа. Він вивів своїх малюків раніше, ніж звичайно, тому самка не могла піти звідси доти, доки її дитинчата не виросли настільки, щоб полювати цілком самостійно.
Барс важить понад вісімдесят кілограмів, завдовжки він приблизно два з чвертю метри (причому шістдесят-сімдесят сантиметрів припадає на хвіст). На людину барс нападає рідко, як правило, він обминає її. Але те, що цьому великому котові не вистачає сміливості, цілком надолужується хитрістю та підступністю. В період, коли дорослі звірі доглядають своє потомство, вони дуже злі й люто. захищають малят від будь-якого непроханого гостя, включаючи й людину.
Спіймавши мускусну кабаргу, барс якраз ніс її в барліг до самиці та двох малюків. Аж тут він раптом учув Феклістова.
Нічого не підозрюючи, замислений золотошукач підійшов до лігва, і тут його зачула самка.
Вона тихо виснула, малюки одразу, ж забилися в глиб барлога, а їхня матуся безшумно поповзла туди, звідки чути було кроки людини.
Пара барсів нападає на ворога в особливий спосіб. Самка намагається підступити ззаду, а самець тримається. так, щоб ворог весь час лишався позаду нього. На якусь мить самець з'явиться перед ворогом або здійме шум у лісі, щоб привернути до себе увагу. Жертва опиняється, як то кажуть, у лещатах. Велетенські коти на зручному для себе місці нападають зовсім несподівано. Звичайно, першою кидається самка.
Маленькі барси, грайливі, як і всі малюки, трохи пововтузившись у барлозі, вийшли назовні. Вони розпустувалися саме в ту мить, коли до них наблизився Феклістов. Самка заходила до Феклістова збоку і не помітила пустощів свого потомства, інакше вона б їм показала! Сталося так, що Феклістов зненацька опинився просто перед малюками. В першу мить він злякався, та вгледівши, що це маленькі, рідкісні тваринки з породи котів, одним стрибком скочив до них. У ньому прокинулась мисливська пристрасть: захотілося будь-що спіймати звірятко. Не довго думаючи, Феклістов скочив до найближчого малюка, впав на нього й притис до землі. Барсеня жалібно запищало і засіпалося під ним, тоді як другий малюк, вереснувши, кинувся навтіки.
Зойки малят почули батьки. Вони кількома велетенськими стрибками примчали сюди і не вагаючись кинулися на чужинця.
Першим налетів самець.
Напад був такий навальний і раптовий, що Феклістов спочатку навіть не зрозумів, хто на нього кинувся. Він тільки почув дикий рик і в ту ж мить відчув страшенний біль у плечі. Не встиг він отямитись, як на нього з лютим гарчанням наскочила самка й затопила йому в бік свої пазури.
Наповнені золотом соболині шкурки, що висіли в мисливця через плече, врятували його від неминучої смерті. Барс намагався затопити в шию людини свої пазури й величезні ікла. Та імпровізовані шкіряні торбини зав'язли в пазурах хижаків, і звірі дряпали й шматували їх зубами з такою люттю, що золото летіло на всі боки. Феклістов старався вивільнити свою сокиру. Але це була не легка справа. Обидва хижаки кидалися на нього так оскаженіло, що він лише безсило борсався між ними, намагаючись врятувати хоча б своє обличчя.
З нелюдською напругою Феклістов звівся, нарешті, на коліна, вивільнив сокирку й почав завдавати нею ударів, люто, як людина, що рятує своє життя.
Він так сильно поцілив у голову барса, що той, дико зойкнувши, відскочив і кілька разів перекинувся в траві. Та самка, не випускаючи мисливця, затопила свої гострі пазури йому в стегно. Проте влучні удари сокиркою примусили відступити і її. З оскаженілим сичанням вона, мов змія, відповзла назад. Феклістов скористався з цього і, знесилено хитаючись, пошкандибав геть. У руці він гарячково стискав сокиру, безцільно вимахуючи нею в повітрі.
Іван Хомич відчував нестерпний біль у боку й на спині, а рани на стегнах дуже заважали йому просуватися. Сутеніло, але пораненому здавалося, що вже зовсім темно. Кров, стікаючи з чола, заливала Феклістову очі, і він не бачив, що підходить до глибокого байраку. Раптом мисливець втратив грунт під ногами й полетів униз.
Від страшного болю він майже втратив свідомість, в очах у нього спалахнув жовто-зелений вогонь, а потім Феклістов поринув у пітьму…
Тим часом барс очуняв і підповз до краю байраку. Він люто бив по землі хвостом і безупинно витирав собі лапою голову, в якій відчував тупий, незвичайний біль. Шорстким язиком звір облизував морду, по якій струміла тепла кров, смикав головою, немовби хотів відігнати від неї дошкульних комах.
Барс зазирав у байрак, на дні якого нерухомо лежала людина. Здавалося, хижак хотів пересвідчитись, чи справді одвічний ворог чотириногих тайгових розбійників уже нічим не загрожує йому. Барс потроху почав відступати назад, і незабаром хаща поглинула його.
Тайга потонула в притушених барвах присмерку, пригасли кольори рослин, затихли голоси денних звірів. Настала чорна, непроглядна ніч.
