Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
Якби Тарзан був дорослим самцем-мавпою з роду свого племені, він був би серйозним супротивником для горили, але, будучи лише маленьким хлопчиком, щоправда, неймовірно м’язистим, як на свій вік, він не витримував порівняння зі своїм жорстоким супротивником. Одначе в його жилах текла кров народу, серед якого багато спортсменів, і на додаток він мав за собою досвід десятирічного тренування з дикими звірами у джунглях.
Він не знав страху, який знаємо ми: його маленьке серце билось прискорено від збудження, зустріч із ворогом була для нього своєрідною розвагою. Якби він мав можливість, то втік би, але лише тому, що розум підказував йому — він нерівня величезному звіру, який стояв перед ним. І, зрозумівши, що втекти неможливо, він зустрів горилу прямо й хоробро, не здригнувшись жодним м’язом, без найменшої ознаки страху.
Він стикнувся зі звіром на половині його стрибка, колошматячи його величезне тіло стиснутими кулаками з таким самим успіхом, з яким муха атакувала б слона. Але в одній руці він усе ще тримав ножа, знайденого у батьківській хатині, і, коли горила почала діяти руками й зубами, Тарзан випадково вдарив її вістрям у волохаті груди.
Лезо глибоко вп’ялося в тіло мавпи, і та заверещала від болю й злості.
У цю коротку мить хлопчик довідався про призначення гострої блискучої іграшки, і, доки величезний звір повалив його на землю, він декілька разів устромив йому ножа в груди аж по руків’я.
Горила, вдаючись до прийомів бою, притаманних її породі, завдавала страшних ударів долонями і намагалась роздерти хлопчикові шию та груди своїми могутніми іклами.
Близько хвилини вони качалися по землі у дикому запалі бійки. Роздерта і закривавлена рука дедалі слабкіше вдаряла довгим гострим лезом, відтак маленька постать судомно випросталася і безтямно перекотилася на мертволист який килимом укривав джунглі.
За кілька кілометрів глибше у лісі плем’я Керчака почуло дикий рев горили, і, як завжди в разі небезпеки, Керчак скликав усіх для захисту від спільного ворога, бо горила могла бути не сама. Водночас Керчак ще й перевіряв, чи всі члени племені слухають його наказів. Негайно з’ясувалося, що немає Тарзана, і Тублат, зрадівши, з усіх сил почав опиратися пропозиції піти на поміч малому. Керчак також недолюблював маленького сироту, тому послухався Тублата і повернувся до купи листя, на якій уже вмостився був на ночівлю.
Але Кала вирішила інакше: щойно дізнавшись, що Тарзана немає, вона помчала по сплутаних гілках туди, звідки все ще виразно долинали крики горили.
Запала ніч, і місяць, сходячи, розсіював слабке світло, розкидаючи страхітливі, моторошні тіні серед гущавини лісу.
Де-не-де сріблясте проміння сягало землі, але здебільшого воно робило пекельну темряву лісових надр ще густішою.
Нечутно, мов велетенський привид, перелітала Кала з дерева на дерево. То швидко пробігала по товстих гілках, то стрибала стрімголов з одного дерева на інше, мерщій наближаючись до місця трагедії, яке згідно її життєвого досвіду було вже неподалік.
Крики горили свідчили, що вона веде смертельний бій з якимось іншим мешканцем дикого лісу. Несподівано крики припинились, і в джунглях запанувала мертва тиша.
Кала нічого не могла зрозуміти, бо останній крик Болгані був сповнений передсмертного страждання й агонії, але до неї не долинув жоден звук, за яким можна було б визначити, хто супротивник горили.
Вона знала, що її маленький Тарзан неспроможний вбити дорослого самця-горилу. Тому, наближаючись до місця, звідки долинав шум сутички, рухалася дедалі обережніше і нарешті почала зовсім повільно і з осторогою скрадатися по нижніх гілках, тривожно вдивляючись у скроплену місячним світлом темряву і шукаючи очима бійців. Вона побачила їх простертими на невеликій галявині, залитій місячним світлом: маленьке пошматоване й закривавлене тіло Тарзана біля величезного мертвого самця-горили.
З глухим криком кинулася Кала до Тарзана і, притиснувши закривавлене тіло до грудей, стала шукати в ньому ознак життя. І ледь вчула слабке биття маленького серця.
Кала, ніжно обійнявши хлопчика, віднесла його крізь чорну темряву до свого племені. Довгі дні й ночі проводила вона біля нього, приносячи йому їжу й питво, відганяючи мух та інших комах від його жорстоких ран.
Нещасне створіння не мало, звичайно, поняття ані про медицину, ані про хірургію. Вона лише лизала рани і таким чином тримала їх у чистоті, щоб цілюща природа швидше робила свою справу.
Спершу Тарзан нічого не їв, а лиш борсався і сіпався у жорстоких нападах лихоманки та маячні. Єдине, чого він прохав, — це води, яку мати приносила єдиним відомим їй способом, тобто у власному роті.
Жодна людська мати не могла б виявити більшої самовідданості, ніж ця дика тварина, піклуючись про маленького сироту, якого доручила їй доля.
Нарешті гарячка вщухла і хлопчик почав одужувати. Жодна скарга не вихопилася із його міцно стулених вуст, хоча рани завдавали йому нестерпних страждань.
Один бік грудей був роздертий до ребер, з яких троє було зламано могутніми ударами горили. Одна рука була майже перегризена величезними зубами, і з шиї видерто чималий шматок м’яса, від чого оголилася яремна вена, яку лише дивом не перекусили люті щелепи.
З терплячістю звірів, які вигодували його, Тарзан спокійно зносив свої страждання, вважаючи за краще заповзати у зарості високих трав і безмовно лежати там, згорнувшись у клубок, аніж виказувати власну неміч.
Лише Калу він завжди був радий бачити. Але тепер, коли йому стало краще, вона почала відходити від нього на довші проміжки часу в пошуках їжі, бо бідна тварина харчувалася абияк — лише б тільки підтримати своє існування. І тепер Кала скидалася на мару.
7. СВІТЛО ПІЗНАННЯ
Минуло чимало часу, і той час здався маленькому страдникові цілою вічністю, поки він нарешті став на ноги. Але відтоді його одужання пішло так швидко, що через місяць він був ще дужчий і спритніший, аніж доти.
Одужуючи, він багато разів пригадував усі обставини двобою з горилою і задумав розшукати дивовижну маленьку зброю, яка перетворила його з бідолашної слабкої істоти на переможця лісового страхіття.
Окрім того, йому ще кортіло повернутися в хатину і далі оглянути всі ті дивовижні речі, що були в ній.
І ось одного разу рано-вранці він сам-один вирушив у дорогу.
Після недовгих пошуків він знайшов геть обгризені кістки свого ворога, а біля них трохи присипаний опалим листям ніж, заіржавлений від довгого лежання на вогкій землі та засохлої на ньому крові горили.
Йому не сподобалася зміна колись блискучої і гладенької поверхні, та, попри все, це була грізна зброя, якою він вирішив користуватися в разі необхідності. Він твердо постановив, що віднині більше не рятуватиметься втечею від безпідставних нападів старого Тублата. Наступної миті він був біля хатини, за кілька хвилин одімкнув двері й увійшов. Найперше хлопець уважно вивчив замок, коли двері було відчинено: він з’ясував, що замикало двері і яким чином вони відчинялися від його дій. Він переконався, що зможе замкнути двері зсередини, що й зробив, аби ніхто не міг порушити його досліджень. Він заходився ретельно й послідовно обшукувати хатину, але його увагу швидко привернули книги, які дивовижним чином вабили до себе.
Серед них був буквар, кілька читанок, багато книжок з малюнками і товстий ілюстрований словник.
Тарзан передивився все, але найбільше йому сподобалися малюнки, хоча маленькі комашки, які вкривали сторінки там, де не було малюнків, збуджували у ньому подив і наводили на глибокі роздуми.
Він сидів на столі, підібгавши ноги, в батьківській хатині, схилившись усім своїм спритним засмаглим тілом над книгою, яку тримали дужі, мов різьблені, руки. Його довге чорне волосся звисало над блискучими розумними очима. Тарзан, маленька первісна людина, становив собою водночас зворушливу й знаменну картину: алегоричний образ первісного прагнення пробитись крізь пітьму незнання до світла знання.
