Невидимий риф - Угаров Григор (книги онлайн .txt) 📗
… Свічка блимала в каюті жовтавим світлом. Хвилі билися об корабель, і він час від часу здригався. Вітер ущух.
Абдул Хамід сидів мовчки. Джеймс Лабала знову знепритомнів і почав марити. Професор Загорський прислухався до кожного його слова, але нічого не міг зрозуміти.
За годину корабель струснуло знову. Велетенська хвиля прибою підхопила його й жбурнула вперед; залунав пронизливий свист, наче хтось щосили крутив над кораблем невидимою пугою; міріади іскринок спалахували в казковому сяйві, що мінилося всіма барвами веселки.
ДРУГА СПРОБА ПОДОЛАТИ ЗАГАДКОВУ ПЕРЕШКОДУ
Ранок настав спокійний, сонячний, і здавалося, що буремна ніч була лише якимось моторошним сном. Але то був не сон. Незважаючи на те, що лікар Раск зробив Лабалі операцію, Лабала вмирав.
Вільямс Жорлінг зовсім несподівано повідомив, що десь зник його помічник Жорж Морель. Почувши це, капітан стрепенувся, але швидко опанував себе. Морель був найвідданішою, найвірнішою йому людиною на кораблі. Отже, замах на нього означав замах на самого капітана. Фенімор Кріпс показав свої пазури…
«Добре, — Браун стиснув зуби, — дуже добре!»
Через півгодини троє матросів, які спускалися обстежувати трюм, де був ув'язнений Акула, доповіли, що ніяких слідів помічника штурмана не виявлено, а в'язень Макс Шнайдер-Акула покінчив життя самогубством — повісився…
Ця новина нікого не схвилювала. На кораблі коїлося казна-що, тому екіпаж так само байдуже сприйняв і тривожне повідомлення доктора Раска про те, що з генеральним директором пароплавної компанії стався раптовий припадок.
Педро Грін був схожий на божевільного. Від найменшого шуму він здригався і по-мавпячому верещав. А помічник кока рудобородий Аполло, якого Браун відкликав з камбуза для важливіших справ, ухилявся від розмов з матросами і курив сигарету за сигаретою. Коли йому запропонували заступати Жоржа Мореля, Рудобородий зупинився, поволі підвів голову й сердито відказав:
— Жорлінгу, ти — зрадник! А божевільний професор веде нас до неминучої загибелі!
— Ти надто тремтиш за свою шкуру! — глузливо кинув йому Браун.
Рудобородий сахнувся, мов ужалений:
— А ви не сповна розуму, капітане!
Капітана аж пересмикнуло, та він стримався. А Рудобородий сплюнув і мовив далі:
— Цей острів зачарований!
Браун дошкульно посміхнувся, а Вільямс Жорлінг зареготав.
Аргентінець осатанів:
— Падлюко!
Механік не стримався і раптовим ударом від плеча збив Рудобородого з ніг.
На кораблі панувала напружена, гнітюча тиша. Наче й повітря було наелектризоване. Але все це ніби ще дужче загартовувало нерви професора й капітана. Їхня мовчазна згода дедалі міцніла перед небезпекою, що загрожувала кораблю, перед бацилою розкладу, що роз'їдала екіпаж.
А корабель, мов велетенська блакитна ракета, розтинав гребені хвиль, підхоплений могутньою течією. Буря вщухла. Небо було чисте й прозоре, але таємниче світло, що віддзеркалювалось від усіх металевих частин корабля й одягу, — непокоїло людей. І тому Жозеф Браун весь час був насторожі.
Зранку вода в океані стала темно-зеленою. Браун поглядав у далечінь, ніби сподівався побачити острів.
— Чи далеко нас віднесло? — підійшов до нього Загорський.
— На п'ятсот миль, сер!
— Яка зараз відстань до Абалули?
— Сімсот миль! Точніше — сімсот три.
Жозеф Браун піднявся на капітанський місток. Вільямс Жорлінг похмуро стояв, спершись на фок-щоглу. Професор Загорський кивнув йому головою, і механік пішов з ним.
— Двигуни були справні?
— Цілком, сер!
— А тепер?
— Так само, сер!
Загорський подивився на ручний годинник і сказав:
— Будьте напоготові, Жорлінгу!
— Напоготові? — механік недовірливо посміхнувся.
— Хто стоїть на вахті? — запитав Загорський.
— Ви жартуєте, сер?
Механік утратив будь-яку надію на те, що мертвий метал моторів колись потеплішає і знову зачується приглушений гуркіт двигунів. Одначе він покірливо пішов у машинне відділення. Не встиг механік ступити на другу сходинку, як мотори озвалися гучним грюкотом і швидко почали прискорювати оберти. В гучномовці пролунав бадьорий голос капітана. Новий помічник Жорлінга — Рудобородий — підхопився з місця й озирнувся довкола, протираючи червоні очі. Сонце освітлювало його обличчя, заросле кучерявою кудлатою бородою, і було видно, як воно відразу ж проясніло.
Звідкись вискочив маленький, скуйовджений Педро Грін, синій з переляку, і, низько схилившись, побіг палубою, наче ховаючись від удару. Він дістався до носа корабля, клякнув, склав перед очима долоні й голосно зашепотів:
— Санта Маріє, матінко моя!
Мотори гуркотіли чимраз гучніше й наче пробуджували корабель від важкого сну. Знову запанувало пожвавлення, гомін, залунали голоси, обличчя в людей засвітилися бадьорістю. Жозеф Браун закурив люльку. Ще не отямившись од сну, на палубу вибіг Абдул Хамід і, розмахуючи руками, щось закричав рідною мовою.
Професор Загорський уважно дивився на екран, де, мов іскри, світилися рухливі цятки, проминали темні плями. Стрілка самозаписуючого приладу різко підстрибувала вгору, і на білій стрічці нижче червоної позначки з'явилася тоненька ламана лінія. Численні вічка пробудилися зі сну й замигтіли різнокольоровим світлом; затремтіла й повернулася на своє місце стрілка величезного компаса. Корабель описав велику дугу й знову взяв курс на Абалулу.
На палубу вийшов доктор Раск, як завжди, спокійний, підтягнений, з охайно зачесаним волоссям, з пенсне на орлиному носі.
— Як справи, сер? — запитав його Загорський.
— Усе гаразд. Днів за два хворий, можливо, прийде до пам'яті.
— Ви вірите в це, докторе? — пильно подивився на нього Загорський.
— Я впевнений, сер!
Загорський зітхнув.
Десь за годину до професора завітав Жозеф Браун, пригостив його сигарою і, смикаючи себе за пожовклі від тютюну вуса, запитав:
— Які будуть вказівки, професоре?
— Я вас не розумію, капітане, — знизав плечима Загорський.
— Які ваші плани надалі? — пояснив капітан.
— У нас з вами спільна мета.
— Абалула? — підвів брови. Браун. — Так, Абалула!
Жозеф Браун клацнув запальничкою, відкусив кінчик сигари й, прикуривши, сказав:
— Яка ваша думка про перший етап дослідження? Ми зіткнулися з цією бісовою перешкодою і мало не стали її жертвою. Однак вам пощастило зробити деякі спостереження. Ви весь час були на посту. Нерви у вас, як корабельні линви. Сподіваюсь, ви вже знаєте причини виникнення цієї клятої перешкоди? Хто це жартує з нами?
Загорський дивився на ліве вічко обертового приладу й слухав Брауна. Коли капітан замовк, Загорський повернув до нього голову:
— Ні, капітане, я поки що не з'ясував, що то воно за сили діють тут. Усе це дивне, дуже дивне! Та ще й буря перешкодила нам уважно й всебічно вивчити це явище! Багато дорогоцінного часу ми змарнували на різні чвари…
— Але ж ви маєте якісь припущення? — заперечив Жозеф Браун.
— Ні! — урвав його Загорський. — Для мене ця загадка лишається нерозв'язаною!
— Ми зробимо ще одну спробу! — кивнув головою капітан. — Погода сприятлива, ніщо не передвіщає різких змін! Отже, вперед на північ!
Козирнувши, він квапливо пішов до капітанського містка.
Незабаром у гучномовці залунав голос: Жозеф Браун давав розпорядження щодо швидкості й курсу корабля.
… На небокраї з'явилися перші вісники життя в океані — кити, що випускали вгору гарні фонтани води. Корабель вийшов із мертвої зони Абалули. Поява китів наче пробудила матросів, повернула їм бадьорість. Вільні від вахти матроси повиходили на палубу. Між ними відразу ж зав'язалися жваві суперечки.
Над кораблем уже не здіймалися білі гребені хвиль, не чутно було лютих поривів вітру. Люди відпочивали, немов оце допіру звільнилися з прірви. Повітряний термометр показував тридцять два градуси в тіні. Поряд з кораблем пролетіли два альбатроси і велетенський чорний буревісник. На палубу впало кілька летючих риб. Пропливли дві морські черепахи; їхні голівки коливалися ритмічно, наче маятники. На поверхні води гойдалася гігантська медуза, схожа на гарний прозорий гриб. Невдовзі вода в океані стала яскраво-зеленою. Корабель увійшов у зону, багату на фітопланктони.
