І один у полі воїн - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (прочитать книгу .TXT) 📗
— Вчора ми здійснили свій план: провели перевірку вашого офіцера для доручень, лейтенанта фон Гольдрінга…
— Ну й що? — зацікавлено запитав генерал.
Міллер докладно і, треба сказати, об'єктивно розповів про події в номері готелю в Шамбері, не приховавши й того, що магнітофон, схований у номері, точно записав усю розмову.
— Лангхайн одержав дві кулі в праву легеню! Він зараз в госпіталі і, мабуть, не скоро звідти вийде…
Генерал щиро зареготав. Його підтримав і Лютц.
— Ну, гер Міллер! Тепер ви переконалися в благонадійності Гольдрінга?
— Цілком!
— Гер Лютц, сьогодні ж приготуйте реляцію про нагородження лейтенанта фон Гольдрінга залізним хрестом другого ступеня!
— Яволь!
— Адже лейтенант не знав, що перед ним сидить оберштурмбанфюрер СД Лангхайн, а стріляв у партизана! Так, гер Міллер?
— Так точно! Я певен, що коли б він здогадався, хто розмовляє з ним, то перевірка не закінчилася б так криваво. Але зате ми цілком переконані в благонадійності лейтенанта фон Гольдрінга.
— А тепер, гер Міллер, чи не бажаєте пообідати з нами? — запросив Еверс.
Розповідь Міллера про наслідки перевірки фон Гольдрінга привела генерала в явно хороший настрій.
— Вважатиму за честь, гер генерал, — вклонився Міллер.
Коли всі офіцери зібралися в казино і сіли за стіл, Еверс урочисто проголосив:
— Гершафтен! Я можу сповістити вам цікаву новину. Голови всіх присутніх повернулися до генерала.
— Вчора я послав свого офіцера для особливих доручень барона фон Гольдрінга з важливим пакетом у штаб корпусу. В готелі у Шамбері на барона вчинили напад французькі терористи, які, очевидно, хотіли заволодіти пакетом. Гольдрінг пострілом з пістолета одного з них тяжко поранив. За виявлену пильність я представив барона до нагороди залізним хрестом другого ступеня…
За обідом, який сьогодні, на відміну від багатьох попередніх, пройшов жваво і весело, тільки й розмови було, що про фон Гольдрінга і про потребу більш рішучих заходів проти партизанів, які чимдалі посилюють свою активність. Під кінець обіду генерал був у такому піднесеному настрої, що проголосив тост за успіх розпочатого на Східному фронті наступу, який багатьом з присутніх дасть можливість вже цього року побувати в Москві.
Генріх ніяк не сподівався, що чутка про події в Шамбері так швидко долине до Сан-Ремі, але вийшло, що слава випередила його. Коли він по приїзді попрямував у штаб, біля вхідних дверей його спинив обер-лейтенант Фельднер.
— А, барон! — привітно і поштиво промовив той. — З щасливим поверненням! Про ваші геройські діла в бою з французькими партизанами ми вже чули. Радий поздоровити вас першим!
— В якому бою? — не зрозумів Гольдрінг.
— Не скромничайте! Про ваші подвиги генерал розповів усім офіцерам учора під час обіду.
— А-а! Он ви про що… Дякую за поздоровлення!
Генріх увійшов до вестибюля і хотів уже підніматися сходами, коли його увагу привернув солдат, який, побачивши лейтенанта, виструнчився перед ним. Це був юнак років дев'ятнадцяти-двадцяти, білявий, худорлявий, з розумними блакитними очима. Саме вираз його очей і примусив Генріха зупинитися. У погляді юнака було стільки смутку, навіть відчаю, що не помітити цього було не можна. Біля ніг солдата лежав рюкзак.
— Хто ви такий? — запитав лейтенант.
— Єфрейтор Курт Шмідт, гер лейтенант! — чітко відповів солдат.
— Ви звідки?
— Служив у другій роті, другого батальйону, сто сімнадцятого полку, а зараз одержав призначення на Східний фронт.
На очах молоденького солдата, який здавався ще хлопчаком., забриніли сльози.
— А чому вас туди переводять?
— За рапортом командира роти обер-лейтенанта Фельднера!
— У чому ж полягає ваша провина?
— Чотири дні тому обер-лейтенант був трохи напідпитку. Йому здалося, що я не так, як слід, привітав його, хоч, слово честі, я привітав його, як годиться. Тоді він почав командувати: «Ляж», «Встань». Я виконував його накази, доки в мене вистачило сили. Але скоро я стомився. Він вилаяв мене, а потім написав рапорт, ніби я відмовився коритися наказові і просив відправити мене на Східний фронт.
— Це все правда, що ви мені розповіли?
— Свята правда, гер лейтенант, як перед богом! — юнак глянув на Гольдрінга з таким благанням, що тому стало шкода цього хлопчика в солдатській шинелі.
— А ви дуже боїтеся Східного фронту?
— Там, гер лейтенант, вже загинуло двоє моїх братів. У матері лишився я один. І коли вона дізнається, що й мене послано на Східний фронт, вона не переживе цього.
— А чому ви не сказали про все генералові?
— Навіть командир полку не захотів говорити зі мною…
— Наказ про відкомандирування при вас? — трохи подумавши, запитав Генріх.
— Ось! Мені наказано тут почекати попутної машини на Шамбері.
— Що ж, я можу поговорити з генералом. Але треба висунути якусь причину, щоб вас тут залишити. Якщо хочете, я можу сказати, що візьму вас денщиком. Ви згодні?
— Я буду виконувати всі ваші розпорядження і працюватиму так, як ніхто інший.
— Давайте ваші документи і чекайте на мене тут.
Солдат похапцем, ніби боячись, що офіцер може змінити своє рішення, тремтячими руками витяг папірці і передав їх лейтенантові.
Генріх піднявся на другий поверх і увійшов до кабінету Лютца.
— А-а! Гольдрінг! Радий вас бачити, — Лютц щиро потис руку Генріха. — Генерал просив, щоб ви негайно зайшли до нього.
Здавши гауптману розписку штабу про одержання пакета, Генріх попрямував до генерала.
— Ну, лейтенанте, розкажіть, як все це було? — вигукнув Еверс, побачивши Гольдрінга.
Генріх розповів усе до найменших деталей.
— Я представив вас до нагороди залізним хрестом другого ступеня, — сповістив Еверс.
— Щиро дякую, гер генерал! Я сьогодні напишу про це Бертгольду. І певен, що оберст буде теж вдячний вам за турботи про мене.
Ця відповідь дуже сподобалася генералові.
— Передайте оберсту щирий привіт від мене, — попросив він.
— Гер генерал! Дозвольте мені звернутися до вас з одним проханням?
— Прошу!
— Тут у вестибюлі знаходиться солдат, якого відправляють на Східний фронт за рапортом обер-лейтенанта Фельднера. Я не хотів би говорити про це, але запевняю, що обер-лейтенант вчинив дуже несправедливо, особливо, коли зважити, що солдат цей дуже кволий фізично і що його два брата вже поклали свої голови на Східному фронті. А мені саме потрібен денщик. Я прошу, гер генерал, змінити своє рішення і дозволити мені взяти його за денщика.
— Оце і все ваше прохання? — генерал був навіть трохи розчарований, що не може зробити чогось більшого для офіцера, який так відзначився.
Взявши з рук Генріха документи Курта, генерал перекреслив свою попередню резолюцію про відправку на Східний фронт і крупним почерком написав: «Залишити при штабі як денщика лейтенанта барона фон Гольдрінга».
— Дуже вдячний, гер генерал! А тепер, коли ви так швидко задовольнили моє перше прохання, дозвольте звернутися до вас з другим…
— Можливо, що виконаю і його, — посміхнувся Еверс.
— Тоді я прошу прийняти від мене десять пляшок шампанського, старого французького шампанського, яке я розшукав у Ліоні спеціально для вас. Мені гауптман Лютц якось сказав, що ви любите хороше шампанське.
— Це ваше прохання я виконаю ще з більшою охотою, ніж перше!
— Дозвольте йти? — запитав Генріх.
— Можете йти, тільки сьогодні ж подайте рапорт про надання вам тижневої відпустки за сімейними обставинами.
— О! Безмежно вдячний, гер генерал! Про це я давно мріяв, але просити не наважувався.
Коли Генріх спустився вниз, Курт Шмідт схопився з лави і, забувши про субординацію, кинувся до лейтенанта.
— Ну, Курт, — сказав Генріх, — ви тепер мій денщик!
Радість, що буквально осяяла обличчя молодого солдата, мимоволі передалася й Генріхові. Він з теплою посмішкою позирав на цього хлопчика в солдатській шинелі, що стиснув свою пілотку з такою силою, ніби намагався вдавити її у власні долоні.
