Тарзан, годованець великих мавп - Берроуз Эдгар Райс (читаем полную версию книг бесплатно .TXT) 📗
Цілих двадцять хвилин звір то обнюхував двері, то бився об них, час від часу дико завиваючи від люті.
Нарешті він припинив свої спроби, і Джейн Портер почула, як він повернувся до вікна під яким завмер на мить, а потім кинувся усією вагою на ґрати, які ослабли від часу.
Дівчина почула скрипіння дерев’яних брусів під натиском, але вони витримали, і величезне тіло впало додолу.
Левиця повторила цей маневр декілька разів, доки нарешті перестрашена полонянка побачила, що частина ґратів піддалася, і в ту саму мить величезна лапа і голова просунулися в раму вікна.
Могутнє рам’я та шия помалу-малу розсували бруси, і гнучке тіло дедалі більше просовувалося всередину.
Наче в трансі, дівчина підвелася з місця, притиснувши руку до грудей і втупивши розширені від страху очі в морду, що вишкірилася за якихось три метри від неї. Біля її ніг лежало непритомне тіло негритянки. Якби тільки вона могла привести її до тями, тоді, може, спільними зусиллями вони б зуміли відігнати лютого й кровожерного напасника.
Джейн Портер нахилилася і, схопивши. чорношкіру за плечі, міцно затормосила нею.
— Есмеральдо, Есмеральдо! — закричала вона. — Допоможи мені, інакше ми пропали!
Есмеральда повільно розплющила очі і перше, що побачила, були вкриті піною ікла голодної левиці. З вереском нещасна жінка стала навкарачки і в цій позі пробігла по кімнаті, волаючи на повний голос:
— О Габерель! О Габерель!
Есмеральда важила понад сто кілограмів, що аж ніяк не підкреслювало зграбність її фігури, коли вона ходила, а гранична метушливість, поєднана з огрядністю, справляла вельми кумедне враження, коли вона вважала за краще пересуватися навкарачках.
На мить левиця завмерла, напружено слідкуючи за втечею Есмеральди, яка наблизилась до шафи й спробувала запхати в неї своє опасисте тіло, але позаяк полиці розділялися проміжками в якихось півметра, то їй вдалося встромити між них лише голову, і на цьому, видавши такий дикий вереск, перед яким потьмяніли усі звуки джунглів, вона заспокоїлась, бо знову знепритомніла. Коли Есмеральда затихла, левиця поновила спроби протиснути величезне тіло крізь ослаблі ґрати.
Нерухома й бліда, дівчина, яку дедалі більше охоплював жах, стояла біля протилежної стіни, шукаючи якогось виходу. Раптом її рука, міцно притиснута до грудей, відчула тверді обриси револьвера, якого вранці дав їй Клейтон. Вона швидко вихопила його з-за корсажа, скерувала цівку просто в писок левиці і спустила курок.
Блиснуло полум’я, і громоподібне ревіння, сповнене болю й люті, відізвалося на гуркіт пострілу.
Джейн Портер побачила, як величезний звір відвалився від вікна, і тоді вона також знепритомніла, впустивши револьвера.
Але Сабор не була вбита. Куля лише болісно поранила її в лопатку. її квапливий, але лише тимчасовий відступ був викликаний несподіваним сліпучим спалахом та оглушливим гуркотом. Наступної миті вона повернулася до ґрат і з подвоєною люттю почала протискуватися в отвір, щоправда, з меншим успіхом, бо одна лапа майже не діяла. Вона побачила, що її здобич — обидві жінки — нерухомо лежить на підлозі. Жодного опору не передбачалось. М’ясо лежало перед нею, а Сабор лишилося тільки продертися крізь ґрати, щоб схопити його.
Вона повільно просувала своє величезне тіло, сантиметр за сантиметром, крізь вікно. Ось просунулась голова, ось одна лапа, ось рам’я. Вона повільно підняла поранену лапу, щоб обережно просунути її між вузькими брусами.
Ще мить — і просунуться обидві лопатки, а за ними легко проковзне й довге гнучке тіло та вузькі стегна.
У цю мить Джейн Портер знову розплющила очі
15. ЛІСОВИЙ БОГ
Страх і болісне передчуття охопили Клейтона, коли він почув постріл. Він знав, що вистрілити міг якийсь матрос, але думка, що він озброїв Джейн Портер револьвером, і розхитані нерви викликали в ньому болісну переконаність у тому, що їй загрожує якась велика небезпека: може, в цю хвилину вона захищається від нападу диких людей та звірів.
Клейтон міг лише приблизно здогадуватись про хід думок свого дивного викрадача або провідника, але те, що він, почувши постріл, якоюсь мірою схвилювався, було цілком очевидно; Тарзан так пришвидшив ходу, що Клейтон, спотикаючись у темряві слідом за ним, щохвилини падав, марно силкуючись не відставати, і нарешті залишився позаду.
Боячись заблудитись, він голосно окликнув дикуна і через мить задоволено побачив, як той зістрибнув з дерева. Хвилину Тарзан пильно дивився на молодого чоловіка, наче не знаючи, що з ним робити; потім, зігнувшись перед Клейтоном, він знаком запросив його обхопити руками шию і з білою людиною на спині вистрибнув на дерево.
Наступні кілька хвилин стали для молодого англійця незабутніми. Високо серед гілок, які вгиналися і розгойдувалися, він, тримаючись за дикуна, мчав зі швидкістю, яка йому здавалася надзвичайною, тоді як Тарзан дратувався тим, що рухається надто повільно.
З однієї високої гілки Тарзан з Клейтоном на спині перелітав по карколомній дузі на сусіднє дерево, потім траплялося, що він упродовж кількадесят метрів твердо йшов на масі переплетених гілок, балансуючи, мов канатоходець, високо над чорними прірвами низьколісся.
Від першого відчуття крижаного страху Клейтон перейшов до захоплення та заздрощів перед цими велетенськими м’язами та дивовижним інстинктом або знанням, яке вело лісового бога крізь чорнильну імлу з такою самою впевненістю та безпекою, з якою Клейтон міг би гуляти лондонськими вулицями сонячного дня.
Іноді вони виходили на місця, де нависле листя було не таким густим, і яскраве місячне проміння освітлювало перед зачудованим поглядом Клейтона дивний шлях, яким вони рухались.
У Клейтона перехоплювало подих, коли він бачив жахливі прірви, що відкривалися внизу, бо Тарзан обирав найлегший шлях, який часто пролягав на висоті понад тридцять метрів над землею.
Й, одначе, з усією очевидною швидкістю Тарзан відчував, що рухається надто повільно, бо доводилося вибирати гілки, достатньо міцні для того, щоб витримати їхню подвійну вагу.
Нарешті вони досягли галявини біля берега. Сторожкі вуха Тарзана вловили дивний шум, що його спричинила Сабор, продираючись крізь ґрати, і Клейтонові здалося, ніби вони каменем упали додолу, — так стрімко спустився Тарзан. Одначе, коли вони торкнулися землі, він ледве відчув поштовх, а коли зістрибнув зі спини Тарзана, той зник за рогом хатини зі швидкістю білки.
Англієць швидко кинувся за ним і помітив, як задні лапи якогось величезного звіра майже зникли у вікні хатини.
Коли Джейн Портер розплющила очі і знову побачила неминучу загибель, її хоробре молоде серце відмовилося від останньої краплини надії. Але раптом вона з подивом зауважила, що хтось повільно витягує величезну тварину з вікна, за яким вона роздивилася у місячному світлі голови й плечі двох чоловіків.
Коли, оббігши довкола хатини, Клейтон побачив звіра, що зникав у вікні, то водночас побачив, як Тарзан схопив обіруч довгого хвоста і, впершись ногами в стіну хатини, напружив усю свою міць, намагаючись витягнути звіра з вікна.
Клейтон швидко приєднався до нього, але Тарзан прокричав йому владним і беззаперечним тоном якийсь наказ, як зрозумів Клейтон, хоч і не втямив, до чого він.
Нарешті їхніми спільними зусиллями величезне тіло почало дедалі більше висовуватися з вікна, і тоді лише Клейтон усвідомив усю зухвалу сміливість вчинку свого супутника.
Голій людині тягнути за хвіст з вікна людожера, який верещить і дряпається, задля порятунку незнайомої білої дівчини — це, поза сумнівом, вищий вияв геройства!
Щодо Клейтона, то справа стояла інакше, бо ця дівчина була не лише однієї з ним раси та племені, але й єдиною в цілім світі жінкою, яку він кохав.
Хоча він і знав, що левиця швидко порішить їх обох, він зволікав, щоб одвернути її увагу від Джейн Портер. А потім пригадав нещодавній бій цієї людини з величезним чорним левом і відчув себе впевненіше.
