Над Шпрее клубочаться хмари - Дольд-Михайлик Юрий Петрович (читать книги без сокращений .TXT) 📗
— Синьйор накаже подати каву? — Ледь чутно постукавши в двері, покоївка спинилась біля порога в позі поштивого чекання.
— Так, Лідіє! — Вітторіо окинув пильним, поглядом постать молодої жінки і з задоволенням подумав, що не помилився, найнявши колишню служницю Марії-Луїзи. Сестра добре її вишколила, в ній нема ані краплини тієї нав’язливої фамільярності, з якою тримається більшість слуг-італійців.
Чашку міцної кави і дві добре підсмажених тартинки — лише таку дрібку доводиться дозволяти собі на сніданок, щоб не втратити спортивної форми і мати ясну голову.
А сьогодні вранці це особливо важливо. Доведеться відверто поговорити з керівниками «Італійського соціального руку» про занепад дисципліни серед членів організації.
Пригубивши принесену покоївкою каву, Вітторіо присунув ближче до себе телефон і набрав потрібний номер.
— Батісто Флоренті? Так, я… Ні, ні, приїздіть негайно, справа термінова… Ні, моєю машиною, ви її знаєте… чекатиме біля кав’ярні.
Вдруге за сьогоднішній ранок Вітторіо відчув глибоке вдоволення. От і здійснилися його честолюбні задуми! Він уже не пішак, якого гравці совають по шахівниці; а сам включився у велику гру, сам може наказувати. То дарма, що про його великі повноваження знають лише кілька довірених осіб. Верхівка завжди має бути законспірована, ховатися в глибокому підпіллі. Та й для власної безпеки краще. Хоч уряд де Гаспері і ставиться до організації з відвертою прихильністю, але що буде завтра і позавтра — невідомо. Цей набрід з робітничих організацій теж гуртує свої сили, невдоволення політикою кабінету міністрів зростає, комуністи все вище піднімають голови і множать свої ряди.
Батісто Флоренті не примусив себе довго чекати. Власник кількох першокласних перукарень, він аж ніяк не міг би правити за живу рекламу своїх закладів. Погано поголений, з масним волоссям, що кільцями звисало над спітнілим чолом, він справляв враження людини, яка відчуває органічну відразу до води, мила, ножиць і гребінця. Про байдужість до власної зовнішності свідчив і костюм з світлої альпаги, весь поцяткований плямами.
Вітаючись, Флоренті довго м’яв руку Вітторіо в пухких, вологих долонях і, наче вкрай виснажений докладеними до цього зусиллями, важко опустився в крісло.
— Даруйте, даруйте, для моєї комплекції сьогодні надто парко. Ху, мокрий, ніби щойно вийшов з купелі. Розумієте, моторчик теє, — товстун торкнувся рукою до грудей. — І, щиро кажучи, розхвилювався. Чому, думаю, негайно? Щось трапилось?
— Досить прикре. Прочитайте ось це! — Вітторіо кинув через стіл згорнуту вчетверо газету. Одна з інформацій на нижній четвертинці була окреслена червоним олівцем.
Все ще відсапуючись, Флоренті швидко пробіг по ній очима.
— Пхе! Невже це вас так схвилювало? Троє молодиків у темному завулку лічили ребра четвертому. Звичайна дрібна пригода. Навіть дивно, що на шпальтах газети…
— А ви зверніть увагу на заголовок і уважно прочитайте коментарі редакції.
— «Бандитський наскок чи ворожа вихватка?»… Можуть скільки завгодно запитувати!
— На жаль, вони не тільки запитали, а й відповіли. Потерпілий і свідки впізнали усіх трьох і твердять, що вони є членами нашої організації — МСІ. А редакція до названих прізвищ додала ще й адреси, точно зазначивши, де хто проживає.
— А, «Уніта»! Що ж, дамо спростування… Можна подати позов на газету за наклеп.
— Трюк уже відомий. І, не забувайте, є свідки.
— На хвіст солі насиплють хлопцям. Підготуємо кожному чудове алібі і — все!
— Ви, Батісто, непоганий організатор, але політик з вас… Невже ви досі не зрозуміли: реорганізація підпілля для того і провадиться, щоб усю нашу роботу побудувати на засадах залізної дисципліни. Реванш ми можемо взяти, лише старанно до нього підготувавшись. І підготовка ця не повинна привертати до себе уваги. Інакше ми не зможемо консолідувати наші сили, об’єднати в єдину могутню організацію всі ті групи, що досі діяли на свій страх і розсуд, за принципом «хто в ліс, хто по дрова». А, чорт!..
Проголошуючи цю тираду, Вітторіо раз у раз постукував по краю стола ножем для розрізування паперу, ніби відрубуючи речення від речення. Щодалі удари ставали запашнішими, і от лезо із слонової кістки не витримало й надкололося. Рамоні з жалем дивився на ручку і уламок, що з неї стирчав.
— Антикварна річ… Подарунок… Погляньте, скільки витонченості в цих лініях… Безумовно, робота видатного майстра, можливо, самого незрівнянного Челліні,— бурмотів він, скрушно похитуючи головою.
— Шкода, ах шкода! — забідкався і Флоренті, сподіваючись виявом співчуття пом’якшити Рамоні. — Але ж ручка цілісінька. Я гадаю…
— Я не скінчив, — сухо перервав його Вітторіо. — Керівництву МСІ слід запам’ятати: наш рух — явище не вузько патріотичне. Наша організація — лише ланка у великому ланцюгу, що потай кується повсюдно, в усьому світі. У слушний час цей ланцюг стриножить більшовизм, обплутає його, повалить… Тепер ви розумієте міру нашої відповідальності? Як обережно ми повинні діяти?
— Синьйор Районі! Приєднуюсь, обома руками підписуюсь під усім, що ви сказали. Але ж зважте і на наш строкатий склад! Адже досі кожен діяв, як йому заманеться. Спробуйте їх приборкати, прибрати до рук! Казан вибухне, якщо тримати його під високим тиском і позакривати всі клапани.
— Щоб цього не сталося, ви мусите самі планувати кожну акцію, заздалегідь обміркувавши всі деталі і передбачивши можливі наслідки. Забезпечивши своїх людей лазівками, крізь які вони могли б вислизнути. Не так, як у цьому випадку.
— Вітторіо гидливо поморщився, ткнувши олівцем у газету.
— Що ж ви порадите?
— Оголосити про виключення всіх трьох з МСІ. Вимагати притягнення до кримінальної відповідальності. Якому відділку поліції підлягає район, де це трапилось?
— Сьогодні ж дізнаюсь.
— Напевно, у нас є там свої люди. Домовтесь, щоб винних заарештували і широко оголосили про це в пресі. А днів за кілька, коли все забудеться, хлопців можна буде відправити кудись на північ, у район озера Комо чи Гарда. До речі, надійшли відомості, що там і досі вештаються якісь підозрілі молодчики. Придивляються і принюхуються.
— Буде зроблено.
Розпрощавшись з Батісто Флоренті, Вітторіо довго і ретельно мив руки. Він гребував «перукарем», але віддавав належне його організаторським здібностям. Тепер, по війні, коли такої сили набрали «Комітет національного визволення» і «Загальна італійська конфедерація праці», Батісто, мов старий хитрий лис, проривав потаємні ходи, якими безслідно зникали можновладні поплічники фюрера і дуче.
Для своїх мемуарів Вітторіо занотував імена багатьох таких втікачів, звичайно, найбільш визначних. Світ колись ойкне від подиву, прочитавши ці списки. А поки що вони надійно сховані в одному з тайничків старого Рамоні. Дядько дуже полюбляв тайники, вони були мало не в кожній кімнаті. Про деякі з них племінник знав, про існування інших лише здогадувався. Оселившись на віллі, Вітторіо довго тішив себе своєрідною грою, обстукуючи стіни й шухляди у пошуках дядькових схованок. Одна з них, — за книжковими полицями, — власне, і ввела його в вузьке коло тих, хто взявся творити історію. Надто важливі документи опинилися в руках спадкоємця графа, щоб можна було ігнорувати молодого Рамоні.
Вітторіо не любить про це згадувати. Він воліє думати, що досягнув нинішнього становища виключно завдяки своїм неабияким здібностям і талантам, умінню триматися в товаристві.
Ні, не йому нарікати на долю. Особливо зараз, коли в його особистому житті має статися така значна зміна. За тиждень повернуться батьки Маріанни, і відбудеться розмова, якої він чекає нетерпляче і з деяким острахом. Що ж, Умберто Вісконте доведеться забути про пиху і поступитися перед фактом: їхня безвинна донечка сама кинулась в обійми Вітторіо, і не він перший, хто звів її з пуття. Хай дякують богові, що знайшлася людина, згодна покрити її давній гріх.
Цей план виник у нього випадково, коли Маріанна якось розповіла йому про загибель в автомобільній катастрофі свого друга дитинства, Андреа Доссеті. Вона тоді дуже плакала, сполошивши батька й матір таким бурхливим вибухом сліз. Вислухавши цю розповідь, Вітторіо спочатку не надав їй значення і лише згодом, коли наївна монастирська вихованка почала визначати його серед інших… Бідне дівча! Вона так і не зрозуміла, що сама має зганьбити свою честь! І в поводженні з Вітторіо, засліплена коханням, тримає себе настільки необережно, що складається враження, ніби вона навмисне афішує їхні взаємини. От і сьогодні. Рівно о дванадцятій вони умовились зустрітися на вокзалі Сан Паоло, де збереться невеличка компанія, щоб вирушити на узбережжя моря. Годилося б написати їй записку, попередити, що він не зможе прийти. Та вчасно цього не зробив, а тепер уже пізно, годинник показує пів на другу. О третій у нього важливе побачення, і якщо Джузеппе найближчим часом не повернеться…
