Копальні царя Соломона. Дочка Монтесуми - Хаггард Генри Райдер (читать книги регистрация txt) 📗

— Це справді так, — відлунили ряди воїнів.

— Я — ваш король. Я кажу вам, що я — король, — продовжував Ігнозі, випростуючись на весь свій велетенський зріст і здіймаючи над головою бойову сокиру з широким лезом. — Якщо з-поміж вас є людина, яка скаже, що це не так, хай вона вийде наперед, і я уб’ю її, і кров її посвідчить на правдивість сказаного мною. Ну, хто хоче вийти? — і він потряс у повітрі своєю величезною сокирою, яка зблиснула у сяйві дня.

Оскільки ніхто, вочевидь, не мав охоти до того, щоб оприлюднити героїчний варіант пісеньки “Виходь, Діллі, щоб тебе убили”, то наш недавній слуга продовжив свою тронну промову:

— Я справді ваш король, і якщо ви битиметеся поряд зі мною, то я приведу вас до перемоги і слави. Ви станете заможні, матимете биків і дружин і посядете почесні місця в моєму війську. Якщо ж нам судилося полягти в бою, я буду з вами до останнього мого подиху. Вислухайте обітницю, яку я даю вам. Коли я зійду на престол моїх предків, я покладу край кровопролиттю в нашій країні. Вам більше не доведеться обурюватися несправедливими вбивствами, і мисливці за чаклунами не вистежуватимуть людей, щоб кинути їх на смерть без жодної причини. Жодна людина не помре насильницькою смертю, якщо вона не скоїла злочину. Припиниться руйнування ваших краалів. Кожен із родиною спатиме спокійно в своїй хатині, не боячись нічого, і правосуддя пануватиме на всій нашій землі. Чи зробили ви вибір, вожді, воєначальники, воїни і народ?

— Наш вибір зроблено, королю! — пролунало звідусіль.

— Гаразд. А зараз оберніться і подивіться, як посланці Твали поспішають з великого міста на схід і на захід, на північ і на південь, щоб зібрати могутню армію і зрадити мене і вас, і моїх білих друзів та захисників. Завтра чи, може, післязавтра Твала прийде сюди з усіма, хто ще вірить йому. Тоді я зможу побачити, хто з вас справді відданий мені, хто не страшиться померти в боротьбі за справедливе діло. І я кажу вам, що про цих людей я не забуду, коли настане час поділити здобуте. Я усе сказав, вожді, воєначальники, воїни і народ. А зараз ідіть до своїх хатин і готуйтеся до бою.

Запала мовчанка. Потім один із вождів підвів руку, і прогримів королівський салют: “Куум!” Це був знак того, що полки визнали Ігнозі за свого короля. Потім вони розійшлися, вишикувавшись у загони.

Півгодини потому ми провели військову нараду, на якій були присутні всі воєначальники полків. Нам було ясно, що невдовзі нас атакують сили супротивника, котрі значно перевершували нас кількісно. Справді, з нашого зручного оглядового пункту нам було видно, як стягуються війська і як з Луу виходять в усіх напрямках посланці, безумовно, для того, щоб зібрати війська на допомогу королю. У нас було близько двадцяти тисяч воїнів, що становили сім кращих полків країни. За підрахунками Інфадуса і вождів, на той час біля Твали було зібрано в Луу десь тридцять-тридцять п’ять тисяч воїнів, які залишалися вірними йому. Окрім того, висловили припущення, що до середини наступного дня Твала зможе зібрати ще не менше п’яти тисяч. Ми припускали, що частина його військ перейде на наш бік, але, звичайно, цього не можна було знати напевне. Поки що було ясно: ведуться найґрунтовніші приготування, щоб завдати нам поразки. Чималі загони озброєних воїнів вже з’явилися біля підніжжя пагорба. Все свідчило про те, що готується атака.

Проте Інфадус та частина вождів трималися тієї думки, що цієї ночі супротивник не перейде в наступ, бо цей час буде присвячений підготовці. Окрім того, необхідно було всіма можливими засобами розвіяти прикре враження, що його справило на воїнів затемнення місяця, яке кукуани вважали чаклунством. Воєначальники твердили, що атака відбудеться вранці, і виявилося, що вони мали рацію.

Тим часом ми взялися якнайретельніше укріпляти свої позиції. Майже всі без винятку брали в цьому участь. Здавалося, що для цього забракне часу, але протягом дня були зроблені справжні чудеса. Пагорб, на якому ми отаборилися, слугував раніше для відпочинку, бо зазвичай тут розташовувалися ті військові з’єднання, яким доводилося служити в районах із поганим для здоров’я кліматом. Отож довелося ретельно завалювати камінням всі шляхи, що вели на вершину, і зробити всі можливі підступи неприступними, наскільки можна було це здійснити за такий короткий час. У різних місцях було згромаджено купи валунів, які були призначені для метання у супротивника. Для кожного з полків були визначені свої позиції. Коротше, ми вжили всіх підготовчих заходів, яких нам удалося спільно придумати.

Надвечір ми помітили кількох воїнів, що простували з Луу сюди. В одного з них у руці було пальмове віття на ознаку того, що це йде парламентер.

Коли він наблизився, Ігнозі, Інфадус, деякі воєначальники і ми спустилися до підніжжя пагорба. Це був чоловік мужній ззовні, у форменому плащі з леопардової шкури.

— Вітаю вас! — вигукнув він, коли підійшов ближче. — Король вітає тих, хто почав злочинну війну проти нього. Лев шле вітання шакалам, що злобно гарчать біля його ніг.

— Кажи! — увірвав його я.

— Ось вимога короля. Здайтеся на його милість, інакше вас спіткає гірша доля. У чорного бика вже вирвано плече, і король ганяє тварину, що спливає кров’ю, табором [50].

— Які ж умови Твали? — поцікавився я.

— Його умови милосердні, як і належить великому королю. Ось слова Твали, Одноокого, Величного, Чоловіка тисячі дружин, Повелителя кукуанів, Хранителя Великого Шляху, Улюбленця тих, що сидять безмовно там, у горах, Тельця Чорної Корови, Слона, чия хода стрясає землю, Жаху Лиходіїв, Страуса, чиї ноги крають пустелю, Велетенського, Чорного, Мудрого, короля за стародавнім правом спадкоємства! Ось слова Твали: “Я буду милосердний, і для мене достатньо небагато крові. Одна людина з кожного десятка має померти, іншим буде надано свободу. Але біла людина на ім’я Інкубу, яка вбила мого сина Скраггу, і чорна людина, її слуга, що домагається мого трону, і Інфадус, мій брат, який затіває заколот проти мене, — ці люди повинні померти в муках — їх принесуть в жертву Мовчазним”. Такі милосердні слова Твали.

Ми всі порадились, і я відповів йому дуже гучним голосом, щоб мене змогли почути всі воїни:

— Повертайся, пес, до Твали, який послав тебе, і скажи йому, що ми — Ігнозі, законний король кукуанів, Інкубу, Бугван і Макумазан — білі мудреці, що спустилися із зірок, чаклуни, які можуть загасити місяць, Інфадус, родом з королівського будинку, вожді, воєначальники і народ, що зібрався тут, — заявляємо Твалі, що ми не підкоримося і що, перш ніж двічі зайде сонце, труп Твали захолоне біля воріт його краалю, і Ігнозі, батька якого убив Твала, царюватиме замість нього. А зараз іди, поки ми не вигнали тебе батогом, і бережися здійняти руку на нас.

Парламентер голосно розсміявся.

— Чоловіка не налякаєш бундючними словами! — вигукнув він. — Подивимося, чи будете ви завтра такими ж сміливцями, ви, які можете загасити місяць! Бийтеся ж, будьте відважні і радійте, поки ворони не обклювали ваших кісток так, що вони стануть біліші, ніж ваші обличчя! Прощавайте! Отже, ми зустрінемося в бою. Тільки не відлітайте назад до зірок, дочекайтеся мене, білі люди!

І, пустивши в нас цю вбивчу стрілу сарказму, він віддалився. Майже зараз же після цього цим сонце сіло, і на землю спустилася ніч.

Тої ночі у нас було багато роботи, хоча всі були надзвичайно стомлені. Продовжувалася підготовка до завтрашнього бою, наскільки це було можливо при світлі місяця. Посланці йшли, щоб передати наші розпорядження, і знов поверталися туди, де сиділи ми, радячись. Нарешті, десь під північ, ми завершили все, що було в наших силах, і весь табір занурився в сон. Тільки погуки вартових зрідка порушували тишу. Ми з сером Генрі у супроводі Ігнозі і одного з вождів спустилися з пагорба і обійшли передові пости. У найнесподіваніших місцях перед нами раптом наїжачувалися списи, що виблискували в місячному сяйві, і миттєво зникали, як тільки ми проказували пароль. Отже, ніхто не спав на своєму посту. Потім ми повернулися, обережно ступаючи з-поміж тисяч сплячих воїнів, більшість яких смакували останній сон на цій землі.