«Чорна зоря» - Вахек Еміл (бесплатные книги онлайн без регистрации .TXT) 📗
Хоч Клубічкопі от-от мало стукнути п'ятдесят, а він був такий же бадьорий, як і п'ятнадцять років тому, коли Трампус познайомився з ним, розслідуючи підробки у Канновій галереї. Клубічко не схожий на детектива; це артист свого діла, а не урядовець, що обіймає посаду шефа відділу безпеки, — він став шефом невдовзі після того, як викрив студента Максанта у вбивстві дівчини Анежки. Кирпи не гнув, з усіма був приязний, а для Трампуса, котрого умовив колись кинути студіювати хімію й присвятити себе службі в КНБ, став другим батьком.
Коли Трампус прийшов до шефа, той стояв біля плитки й варив чорну каву. Клубічко звів очі на Трампуса і приклав пальця до вуст:
— Тихо, Зденеку, скуштуємо нового сорту кави. Знаєш, я тремчу, як артистка перед першим виступом.
Артистка! Здогадується, що Трампус прийшов через актрису? Адже це не вперше Клубічко читає його думки.
— Довго вас не затримаю, — сказав Трампус, — хочу, власне, тільки запитати, чи знаєте, що нині сталося з Салачовою?
Шеф запитливо глянув на нього. Трампус розповів, що знав, і нарешті мовив:
— А що, якби я поїхав до Арноштова?
Клубічко махнув рукою:
— Не варт. Це таке собі задрипане село. Крім того, ти до нитки промокнеш: дощ періщить там майже весь час, а сьогодні з самого ранку.
Трампус вирячив очі:
— Звідки ви знаєте?
— Ну, — відказав Клубічко невинно, — я розмовляв після другої години з тамтешнім відділенням КНБ.
— Про погоду?
Клубічко засміявся:
— Не тільки про погоду. Питав у хлопців, що та як, а вони мені: «Нема в нас жодного «що» та «як», лише зранку ляпотить». А Салач, котрий тебе так цікавить, був приблизно о тій порі в Козаковім у якогось учителя Мюллера, запеклого колекціонера мінералів.
— Це означає,— сердито мовив Трампус, — що ви зацікавилися цією пригодою?
— Бавлюся від рання. Як тільки прочитав рапорт, що подав Кост. Адже Салачова моя добра приятелька. Ця жінка належить до небагатьох артистів, які вміють грати краще, ніж ми.
Однак здавалося, Клубічка більше цікавить те, що діється в мідному кавнику. Він зняв з вогню каву, що закипіла, налив у чашку і з насолодою понюхав.
— Але з вами їй, звісно, не зрівнятися, — зауважив Трампус ущипливо.
— Що ти, любий: куди мені до неї! Вона грає краще, ніж уся криміналка. А як вона декламує вірші! — І майже фальцетом продекламував:
Тепер уяви собі, що це було написано десь п'ятдесят років до народження Христа і що Катулл умер, коли йому було всього-на-всього тридцять три роки…
— Клубічку, — вигукнув ображено Трампус, — не робіть з мене дурня і скажіть, що ви уже все знаєте!
— Хвилиночку, — мовив Клубічко й одпив кави. — Як я і сподівався, кава казкова. Після Салачової моя друга любов — Гватемала. Вона мені нагадує найкраще червоне бургундське, принаймні на мій смак, — марка Cote de Beaune, запаси якого мерзотники нацисти випили до останньої краплі, тож мине якийсь час, перш ніж ми…
— Коли ви отак тягнете, — вигукнув Трампус, — то, певно, маєте уже все в кишені, і Салачова…
— Зламала двоє ребер. Але це ти вже теж достеменно знаєш.
Трампус змучено мовчав.
— Чи ти цим не цікавився? Не кажи, що цікавився виключно нападом і забув спитати, що там із сердешною Салачовою, нашою найліпшою актрисою. Треба сказати, відбулася вона досить щасливо. Під час цього вимушеного приземлення троє пасажирів зазнали травм, проте вона постраждала найменше. Боги, як казав Махар, тягнуть руку за нею. Якби в тому літаку сидів я, то, мабуть, розбився б на друзки. Але, звісно, їй було нелегко — кожне ребро обійшлося у п'ять тисяч.
— Що? Які п'ять тисяч? — здивовано спитав Трампус.
— А, — мовив Клубічко лукаво, — либонь, тобі нічого не відомо про цей жарт авіаторів? Ні? Тоді слухай. Після полудня «Дакота», що летіла в Брно, змушена була сісти на полі біля Тішнова. Двоє пасажирів було поранено тяжко, наша Салачова легше. Але як вона опинилася в літаку? Зателефонувавши, вона дізналася, що всі місця до єдиного на літак до Брно продано. Тоді вона вирішила найняти спеціальний літак. Їй відповіли, що в них таке не заведено. Тоді вона мчить до Рузина і там умовляє одного пасажира відпродати їй свого квитка, заплативши йому за це десять тисяч крон. Ну й полетіла, а тепер ось лежить у лікарні з двома зламаними ребрами. — Клубічко помовчав і додав: — Принаймні я думаю, що вона там лежить.
Трампус, що напружено слухав, спитав:
— Ви гадаєте, її там може й не бути?
— Я хочу сказати, що її там взагалі не було. Ти коли-небудь ламав ребра? Я ламав. То скажу тобі, я ще тиждень гуляв із ними, аж тоді заболіло так, що мусив лягти. Тож я не думаю, щоб вона стрімголов гнала до Брно, аби через якісь двоє нікчемних ребер лягати в лікарню.
— Ви ж можете легко з'ясувати, чи лежить вона там.
— Та я й з'ясовую. Але нещасна «Дакота» порвала під час аварії телеграфні дроти, отож доводиться питати про це стороною. Найімовірніше, Салачова поїхала до Брно машиною.
— Я теж поїду в Брно, — сказав Трампус.
— Ну й непосидючий, — засміявся Клубічко, — ти ж щойно хотів їхати до Арноштова.
Засунувши руки в кишені, Трампус замислено пройшовся по кімнаті. Відтак спинився перед Клубічком і сказав:
— Ми не повинні залишати це поза своєю увагою, така моя думка.
— Моя, власне, теж така, — потвердив Клубічко. — Але артистка стільки разів давала зрозуміти, щоб ми не совали туди свого носа! Що ж нам робити? Я тільки припускаю, що вона мусила терміново владнати щось у Брно. Але хіба це причина для того, щоб ми обидва теж туди тарабанилися? По-моєму, треба трохи почекати.
4
Коли Трампус пішов, Клубічко знов поринув у свої думки. Ця історія дуже його непокоїла. Він належав до тих кількох людей, котрі з Салачовою зустрічалися щонеділі. Для Салачової (найближчі друзі звали актрису Лідою) після її особистого лікаря й «духівника» професора Соумара Клубічко був другий близький приятель. Він довго вважав, що Ліда — жінка бездоганно гармонійна, аж недавно… Почалося це приблизно тоді, як її колишній чоловік знову спробував з нею помиритися. Чому вона не відхилила його домагань? Навіть більше того, час від часу зустрічалася із ним. 1 раптом оце! Все схоже на паніку. Ліда від когось утекла і не хотіла, щоб знали про це власті. Навіть зважилася летіти. Це було неймовірно, бо од війни страшенно боялася літаків і запевняла, що жива в літак не сяде. За хвилю застукотів телетайп. Брненська криміналка сповіщала, що згідно з повідомленням із Тішнова Ліда не схотіла сісти до санітарної машини, замовила собі авто і відразу ж поїхала до Брно. Але там не знають, де вона зараз. Клубічко перелякався, попросив, аби вжили необхідних заходів, і повідомив, що негайно їде до Брно. Ту ж мить задзвонив телефон. Турновське відділення КНБ сповіщало: Салача у вчителя Мюллера нема, але й до Арноштова він не повернувся. Клубічко схопив портфеля й почав укладати потрібні папери. Потому подзвонив Трампусові, що за п'ять хвилин від'їздить до Брно. Відтак іще подзвонив детективу Косту й звелів йому наглядати за віллою Салачової. Коли ж вийшов надвір, Трампус уже був коло автомобіля. Ця восьмициліндрова машина довезе їх до Брно за три години. Обличчя Трампусові сяяло — він насилу стримував усмішку.
— Ти мав рацію, — буркнув Клубічко. — По Салачовій і місце прохололо, щезла десь у Брно.
— Швидкість сто! — наказав Трампус водієві. В голосі його бриніла прихована радість.
Зупинилися спочатку в Тішнові. У відділенні КНБ їм розповіли, як розгорталися події після того, коли «Дакота» заорала крилом. Серед загального переполоху тільки Салачова зберігала спокій, хоч було видно, як їй боляче. З літака її винесли. Вона не перечила, коли робили побіжний лікарський огляд (тоді й було встановлено, що в неї зламано двоє ребер), але категорично відмовилася сісти до санітарної машини. Заявила, що їй нічого не болить, що то суща дрібниця, — може, мовляв, і почекати; зрештою, вона скористається медичною допомогою в Брно, заладнавши там свою нагальну справу. Словом, виявила стільки енергії і продемонструвала таку силу волі, що перед нею капітулювали. Навіть виконали її волю: знайшли таксі й позичили шоферові бензину, бо в нього було мало. Всі полегшено зітхнули, коли машина зникла.
