Карафуто - Донченко Олесь (прочитать книгу .txt) 📗
Він почув за собою легкі кроки, легкі й знайомі. Озирнувся і побачив Інгу.
Інга виросла і змужніла. Погляд її сірих очей здавався Володі задумливим і суворим. Тільки наступного дня, коли юнак прийшов до неї і вони залишились удвох, на обличчі в дівчини майнула усмішка колишньої Інги.
— А знаєш… я грав з тобою в тайзі Гріга, — сказав Володя. — Пам'ятаєш, «Танець Анітри»?
Вона посміхнулась і ледве помітно почервоніла.
— Хоч тебе і не було, — сказала вона, — але я сиділа з тобою ось тут…
Вона вказала на чорне блискуче піаніно, на кришці, якого відбивалась електрична лампочка.
— Ось тут, Володю. Рядом.
Обом було трохи ніяково, не знали, з чого почати розмову, про що насамперед треба сказати.
— Ти трохи не такий, як раніше, — сказала вона.
— Можливо, це від різкої зміни системи харчування, — пожартував він. — У тайзі я здебільшого харчувався представниками класу черевоногих, групи молюсків, а зараз мене годує мати маслом, яйцями…
Інга зрозуміла натяк.
— Ти добре запам'ятав нашу розмову перед прощанням!
— Запам'ятав, Інго.
Вона подивилась на нього пильно-пильно.
— Скажи, що ти — той же Володя! — і наче аж зблідла.
— Ні, я вже трохи не той, Інго. Я їв пташенят, пуголовків, випивав яйця з зародками і…
— І ти вже не кролик?
— Ніколи взагалі не був таким милим звірятком. А головне — обрав собі, нарешті, професію.
— Ой-ра!
— Твердо вирішив: на той рік — у військово-морську школу. І потім — на корабель з зеленим вимпелом!
— Браво! — ляснула Інга долонею об стіл.
І зненацька засмутилася, руку поклала юнакові на плече.
— Володю! — раптом вихопилось у неї. — Я два місяці тебе не бачила!
— Інго! Два місяці? Трохи більше! Шістдесят шість діб і дві з половиною години! Яке значення має розлука при сучасних транспортних засобах?
Вони глянули одне на одного і враз обоє зайшлися веселим нестримним сміхом. Вона схопила його за рукав, потягла.
— Ходімо, мати кличе вечеряти… У нас сьогодні смажений кролик. Ти повинен з'їсти його до останку!
