Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Приключения » Прочие приключения » «Чорна зоря» - Вахек Еміл (бесплатные книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

«Чорна зоря» - Вахек Еміл (бесплатные книги онлайн без регистрации .TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно «Чорна зоря» - Вахек Еміл (бесплатные книги онлайн без регистрации .TXT) 📗. Жанр: Прочие приключения. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:

— Сталося приблизно так, як я вам казав. Той тип, пересвідчившись, що головну партію програно, думав тільки про те, як замести сліди. І, здається, чинив це не лише зі страху за свою шкуру, а й з інших причин.

— Але ви його повинні схопити! — майже нестямно вигукнув Соумар.

— Я зробив усе, що міг, ви знаєте, всі дороги перекрито. Думаю, ми його піймаємо. Він не дурний, одразу зрозумів, що на голубому «тудорі» не втекти. За кілька хвилин, певне, одержимо повідомлення, що знайдено «тудор». Мерзотник, мабуть, поставив десь тут недалеко свою машину і, здихавшись пані Шашкової, мчиться тепер до Праги. В столиці візьме інший автомобіль і на ньому доїде до кордону. А там його чекають люди, котрі сховають. Можемо й не схопити, хоч і докладемо всіх зусиль.

— Така гарна жінка… — пробурмотів Соумар.

— Котра хотіла вас отруїти, — докинув Клубічко. Соумар махнув рукою:

— Я вже казав Трампусові: що означав у її очах нікчемний чоловік з огидно червоною бородою? Втім, особисто проти мене вона нічого не мала, просто я став їй на дорозі.

— Якби вона могла ще щось сприймати, — не без іронії зауважив Клубічко, — то тішилась би, що й після смерті мала успіх. А для таких жінок, як вона, це все. Який, власне, головний її злочин? Що невдало вийшла заміж. Якби знайшла чоловіка, котрий заробляв би стільки, скільки їй треба, може, й стала б порядною дружиною. А загалом її нещастям був Тихий.

— Чому саме він? — спитав Соумар.

— Бо вона любила його. Тихий — її єдине й велике кохання. Але він був голий як бубон. Мав би стільки грошей, як швейцарець, — ніколи б не полізла в комбінезоні по дощечках до Ліди. В цій дивній грі, професоре, був один-однісінький справжній злочинець. Це той уявний швейцарець. Він запродався, щоб мати гроші, і давав гроші, щоб купувати нестійкі душі.— Клубічко стишив голос до шепоту: — Про ту річ мені не відомо нічого певного, я тільки здогадуюсь. І цей здогад цінний тому, що я, мабуть, ніколи не знатиму правди. Ви звернули увагу на тих чотирьох у цивільному, котрі приходили до вас?

— З першого погляду помітно: вони не звикли ходити в цивільному, — відповів Соумар.

— Так, — мовив Клубічко. — Ви, певно, також знаєте, що під кінець війни Гітлер почав випробовувати різні види ракет. Пріоритет у цьому належав японцям, але ті вміли тільки катапультувати бомбу, якою керувала людина: людина з бомбою падала на певну ціль, приміром, на бойовий корабель, знищувала корабель і гинула сама. Таких людей звали камікадзе. Але бомби були малі, ефект невеликий. Німці вдосконалили ракети, і коли союзники вступили до Європи, почали відчайдушно запускати їх. Це були Фау-1 і Фау-2.

Проте дія була незначна. Але німці все удосконалювали їх, сподіваючись, що ця зброя допоможе виграти програну війну. Кажуть, вони працювали десь над ста тридцятьма видами. На мою думку, «Чорна зоря», яку німецький офіцер закопав у підвалі Цзернінового замку в Жегушицях, була одним з останніх видів.

Якщо я не помиляюся, ми, можливо, вихопили пекельні козирі з рук тих, з ким нацистська вояччина ділилася військовими таємницями. І, мабуть, ніколи або принаймні тепер я так і не дізнаюся, задля чого згубив дві ночі, пані Шашкова — своє життя, Тихий — свою свободу, а Ліда — свої нерви. — Клубічко помовчав, а тоді голосно позіхнув: — Природа вимагає свого, Соумарчику, страшенно хочеться спати.

— Я б теж не відмовився, — одказав Соумар, — але перш ніж ляжемо спати, треба, мабуть, повернутися до Праги.

— Ви вгадали, Барбароссо, — засміявся Клубічко. — Ви зможете лягти спати, як тільки висадите мене на Бартоломейській вулиці, а я, нещасний, змушений буду ще відслужити месу.

— Що, що?

— Ну, напишу довжелезний протокол, цю священну річ, котра для нас, бюрократів, має чи не таке ж значення, як земне тяжіння для звичайних смертних.

— А може, спершу глянемо на Ліду? — зауважив Соумар.

— Тьху, трохи не забув про неї. Авжеж. — Клубічко усміхнувся: — Ох і перепаде ж мені на горіхи від Трампуса. Підскакуватиме аж до стелі, почувши те, про що й не підозрював. — Він тихо засміявся: — Той хлопець — я його, до речі, попереджав — хворий на гіпертрофію діяльності, і це спричинилося до того, що вже в Брно він створив версію, не маючи достатніх підстав. Упевнив себе, що найліпше буде помчатися навздогін за Лідою, схопити її й примусити зізнатися. Тож і залишив мене у Брно, щасливо гадаючи, що досягне успіху, а я осоромлюся. Звісно, тут є пом'якшуюча обставина — він не міг знати, що Ліда йому не сказала б нічого, боячись за життя пана Салача. Та в справу втрутився Пулпан і приспав Ліду. І сердега Трампус мусив обмежитися роллю Лідиного сторожа. Хай дякує долі, що мав при цьому єдину приємну хвильку — потеревенити з вами.

— Боюся, він вас застрелить, дізнавшися, що вийшло по-вашому, а не по його.

— Я теж боюся, — сумовито погодився Клубічко. — То що, їдемо?

— А Мюллерова? А Тихий?

—Їх я лишу до ранку в Турнові, хай подумають про свої гріхи. Він їх має чимало, вона — трішки. Якби пані Мюллерову втягнули до афери, вона б не вмовила хазяїна готелю надати притулок Салачу і не захистила б його від уявного швейцарця. Звісно, на сумлінні її пошуки в Жегушицях. Та, зрештою, суд їй, мабуть, повірить, що її підбили шукати скарб, котрий закопали Цзерніни; гірше те, що вона не сказала нам, коли уявний швейцарець ганявся за Салачем.

— З вашого дозволу, вона про це сказала, — втрутився Кост.

— Та невже? — здивувався Клубічко. — Кому ж?

— Господареві готелю, — відповів Кост. — Буквально так: той чоловік — підозріла особа, якою мають зацікавитися власті.

— Чому ж господар не зателефонував до Турнова? — спитав Клубічко.

— А він телефонував, пане. Та йому відповіли, що за вашим наказом усі люди розшукують Салача, а двоє охороняють пана Мюллера. Що сюди зможуть прийти, як вернуться.

Клубічко сплеснув руками:

— Бачите, Соумарчику, як тому негідникові щастило. А що таке щастя, я знаю. Воно має одну властивість — як усміхнеться комусь, то довго йому лишається вірним. Це означає, що той шеф, чи страховисько, а по-моєму, агент, мабуть, накиває п'ятами. Шкода, нема карти, проте я пам'ятаю, що звідси недалеко (як для доброї машини, а вона десь стояла поблизу) до Варнсдорфа або Румбурка. Там він порівняно легко перейде кордон. Зрозуміло, туди скрізь буде повідомлено.

— А Тихий? — спитав Соумар.

— Десять або й двадцять років. Він іще признаватиметься й признаватиметься, що робив, і всю вину звертатиме на пані Шашкову. — Відтак сказав Костові: — Пана Салача, навіть коли опиратиметься, доправити під охороною до лікарні. І хай там його кілька днів стережуть, бо не виключено… Цей чоловік гідний найбільшого співчуття. Натерпівсь, як собака, і врятував його, власне, Трампус.

— Тобто хочете сказати, що врятували його ви? — зауважив Соумар.

— Ні, Трампус. Тим, що поїхав до Пісарок. Звісно, він і не підозрював, які це матиме наслідки. Я, ледащо, якби цього не сталося, повернувся б до Праги… Але коли Трампус з'ясував причетність Тихого до справи, я лишився. Уявний швейцарець, дізнавшися, що я звелів стежити за Тихим, вирішив лишити мені його, а сам подався до Праги — ще раз оглянути Лідину віллу. Потім йому вже не зоставалося часу на Салача. Проте віллу оглянути як слід не зміг — йому перешкодив Кост (котрого послав туди Трампус). Швейцарець трохи понишпорив, злякався і втік. Якби ми його зловили, то, певне, пересвідчилися б, що він має малу ногу. Невдовзі він іще раз спробував дістатися до Ліди й послав до лікарні красуню, щоб дала вам отруєну шинку, аби в паніці, яка виникла б, пробратися до Ліди або послати пані Шашкову. В цьому йому завадили своїм гурманством та скупістю ви.

— Як це — скупістю? — спитав Соумар.

— Бо не подумали, що Трампус теж голодний, не почастували його шинкою, от вона й лишилася…

Соумар ляснув себе по лобі:

— Ваша правда, це було здорово продумано.

— Авжеж, — погодився Клубічко. — Той швейцарець кебетливий. Досить йому було знайти в Лідиному кабінеті кілька ваших бланків — і план готовий… Але вже справді пора їхати, Барбароссо.

Перейти на страницу:

Вахек Еміл читать все книги автора по порядку

Вахек Еміл - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


«Чорна зоря» отзывы

Отзывы читателей о книге «Чорна зоря», автор: Вахек Еміл. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*