Ставка більша за життя. Частина 2 - Збих Анджей (бесплатные версии книг txt) 📗
— Капітан Ганс Клосс, — відрекомендувався він. Останнім часом офіцер контррозвідки при штабі сто сімдесят п’ятої дивізії.
— Група армії Центр, — уточнила фройляйн Елькен.
— Бачу, ви добре поінформовані.
— О, так. Чому ви пробиралися саме сюди?
— Допит? — Клосс усміхнувся. — Я був в оточенні. До Одера — в мундирах, а далі — кожен на свій страх і риск.
— І ви випадково опинилися в цьому будинкові?
— У будинку, в якому не дуже безпечно, — втрутився Шенк.
— Полковник Гельмут Рінг працює в тій самій службі, що й я. Я знав, що він родом з цих місць. У кого ж, як не в його рідних, я міг шукати притулку? Цього досить?
— Ви знали мого дядька? — спитала Інга.
— Знав. Прекрасний чоловік…
Ніхто, напевне, не сподівався такої реакції Інги. Вона схопилася з стільця.
— Прекрасний?! — крикнула вона. — Ви теж кажете, що прекрасний. Всі ви однакові! Боягузи!
— Не можна так говорити про дядька! — сказала Берта, підвищивши голос.
— Не можна? — Інга вже не володіла собою. — А ти вважаєш, що стріляти в старих жінок — це заняття, гідне німця і мужчини?
— Що ти вигадуєш? Хто тобі таке сказав? — У голосі Шенка звучала прихована погроза. — Твій дядько ніколи не стріляв у жінок.
— Неправда, стріляв. У жінку! В німкеню! — Інга відступила до стіни. Її раптом огорнув страх, вона не впізнавала їх: Шенка, Берти, Анни-Марії… Вони наближалися до неї з погрозливими обличчями.
— Хто тобі сказав? — Шенк ухопив її за руку.
— Розкажи все негайно, — в голосі Анни-Марії зазвучали металеві нотки.
— Ти криєшся від нас! Ти брешеш або вигадуєш… — кричала Берта.
— Ні, ні! — вигукнула Інга. — Я не брешу! Він стріляв у замку Едельсберг… — Вона враз замовкла, бо збагнула, що сказала надто багато. Але вони вже засипали її запитаннями.
Інга мовчала, притиснута до стіни. Клосс, який спочатку байдуже спостерігав за цією сценою, раптом заговорив.
— Годі допитувати, — сказав він спокійно, але тоном наказу.
Всі відразу повернулися до нього.
— Прошу вас не втручатися! Це наші родинні справи, — крикнув Шенк.
— Я сказав: годі допитувати, — повторив Клосс. — Інга нікому некомпетентному не викаже жодної таємниці. Правда, Інго?
— Правда, — промовила вона тихо і вдячно глянула на Клосса.
Інга привела його в батьків кабінет. Постелила на тахті. Клосс уважно придивлявся до неї. Що вона знала насправді? Що сталося в замку Едельсберг? Він починав здогадуватись, треба було тільки дістати підтвердження. Отже, все-таки замок! Реакція цих людей — Берти, Шенка, Анни-Марії свідчила, що вони теж щось знають або хочуть знати. Одного з них Рінг міг тут лишити замість прив’язаного на ретязь собаки стерегти архів. Але кого?
Клосс витяг цигарки. Інга попросила й собі.
— Ти вже палиш? — здивувався він. І одразу збагнув, що зробив першу велику помилку — люди, які ховаються в лісах, не мають цигарок. — Запас, — пояснив він, — врятували з полкових складів.
Можна було б дати наказ старанно обнишпорити замок. Новак уже зв’язався з командуванням частини, розташованої в містечку. Звичайно, він нічого не сказав про Клосса; він тільки доповів командирові полку, що прибув сюди з спеціальним завданням. З Клоссом вони ще раз бачилися перед його приходом до Рінгів. Кілька хвилин розмовляли в під’їзді покинутого будинку. Цей під’їзд видався Клоссові найбільш підходящим місцем — тут вони зустрічатимуться й далі.
Новак хвилювався, розповів про свою розмову в командуванні полку. Полковник втратив контакт з дивізією, ситуація на фронті ускладнилася, на півдні були виявлені великі з’єднання німецьких танкових частин. Невідомо, звідкіля вони там узялися. Тож нічого дивного, що командир полку був не в дусі, коли до нього прибув Новак. Він із серця сказав коротко про роботу деяких високих штабів, які замість сімдесятишісток присилають офіцерів для спеціальних завдань.
Навряд чи він буде в захопленні, коли йому накажуть послати людей прочесати околиці замку, але завдання, звичайно, виконає… Тільки чи треба це? Якщо нічого не знайдуть, а пошуки сліпма відберуть багато часу, то це буде попередженням для тих… Адже не можна не рахуватися з тим, що німці ладні в разі небезпеки знищити архів.
Клосс вирішив спочатку сам провести розвідку. Якби тільки дізнатись, що насправді відомо Інзі? І кого лишив її дядько стерегти архів?
Вона стояла на порозі й палила цигарку. Клосс підійшов до неї і поклав їй на плече руку. Інга не сахнулась.
— Чому ти не сядеш?
— Я вже піду.
— Постривай. Та жінка, про яку ти говорила, жива?
Інга мовчала. В її очах з’явилася зараз недовіра.
— Чому вас це цікавить?
“Значить, жива, — подумав Клосс. — Бо коли б не так, Інга реагувала б інакше. Адже вона не боїться виказати таємниці Рінга, бо нічого про неї не знає. Вона боїться за ту жінку”.
— Я про це спитав, — сказав він, — бо якщо вона жива, то їй загрожує небезпека. Вона мешкала в замку?
— Авжеж, — прошепотіла Інга.
— І вона бачила, — вів далі Клосс, намагаючись уявити собі цю сцену. Він пам’ятав допит військовополоненого. Той німець, Бролль, казав про два вантажні авто й легкову машину. — І вона бачила, — повторив Клосс, — як приїхали два вантажні авто й легкова машина. Вивантажували ящики…
— Звідкіля ви знаєте? — скрикнула дівчина. Вона дивилася па нього з тривожним здивуванням.
“Та жінка знає, де Рінг сховав документи”, — думав Клосс. Та він розумів, що розпитувати далі Інгу не було сенсу. Замок — це обширний комплекс будинків, сад, парк, пристань на річці, напевно, якісь підвали і підземні ходи. Скільки знадобилося б людей, щоб усе як слід обнишпорити?.. Ми можемо не квапитись, але німці… можуть знищити архів, коли схочуть. Він усвідомив собі це ще раз і подумав, що треба за всяку ціну знайти цю жінку з замку.
Інга знає, де її шукати. Чи скаже вона? Ні, скоріше за все не скаже. А запитаннями він тільки може викликати підозру. Може, наказати Новакові допитати Інгу в командуванні полку? Теж надто ризиковано… На це треба багато часу й терпіння, а наслідки…
— Про що ви задумались? — спитала Інга.
— Остерігайся, — сказав Клосс. — А коли тобі потрібна буде допомога…
— Дякую, — прошепотіла вона і зникла в темному коридорі.
Через кілька секунд Клосс почув її крик. Він шарпонув двері й намацав у кишені запобіжник пістолета. Смуга світла з його кімнати освітила коридор.
— Нічого, нічого не сталося. — Голос Берти був спокійний і навіть дещо глузливий. — Просто фройляйн Інга надто нервова. Вона не впізнала мене в темряві.
Клосс повернувся до кімнати, погасив світло й відчинив вікно. В будинку панувала тиша, але він був переконаний, що принаймні двоє не сплять. Інга і той, кого лишив Рінг. А може, він помиляється, думаючи, що людина Рінга мешкає в цьому будинкові? Ні, мабуть, не помиляється. Зрештою, можливо, що ще одна людина залишилася в замку.
Він сів на тахту і дослухався до тиші. Десь брязнули двері чи, може, вікно — на вулиці було темно, хоч в око стрель. Клоссові здавалося, що він бачить якусь постать, котра причаїлася до стіни кам’яниці. Інга? А може, Берта? Хоч, правда, не тільки їй кортіло знати, де знаходиться жінка з замку. Людина Рінга мусить виправити помилку свого начальника.
Зненацька, стоячи отак край вікна і вслухаючись у тишу, він побачив на схилі одного з пагорбів, що обступали містечко, яскраву довгу смугу світла. Потім десь зовсім поруч загриміли протитанкові гармати і зацокотів, випускаючи довгі черги, кулемет. Це означало, що фронт, який ще кілька годин тому був далеко на захід від Бішофсфельда, підійшов сюди, до містечка.
Клосс зрозумів, що треба квапитись. Він стрибнув через вікно і притиснувся до стіни. Вулиця була темна й безлюдна. Тільки південний край неба яснів миготливим блиском. Гарматний гуркіт наростав і вже не змовкав.
Від шосе відходила темна алея, обсаджена деревами. Чорні обриси замку Едельсберг нагадували химерний малюнок із казки про злих духів і чарівниць… На тлі палахкотливого неба виднілися обриси мурів і веж.
