Північна Одіссея - Лондон Джек (читать лучшие читаемые книги txt) 📗
Повертаючись до Нью-Джорджії, шхуна кинула якір в Марау Саунд, найвіддаленішій південно-східній точці Гвадалканалу. Маукі дістався до берега в наручниках і втік у хаші. Шхуна пішла далі, але представник компанії запропонував винагороду в тисячу брикетів, і бушмени привели йому Маукі, рахунок якого збільшився тепер ще на рік та вісім місяців. І знову, перед приходом шхуни, він утік, цього разу — в китобійному човні, прихопивши із собою ящик тютюну, поцуплений у торговця. Але біля Угі він потрапив у шторм, і місцеві аборигени-християни відібрали у нього ящик з тютюном, а самого Маукі здали торговому представникові компанії, який жив на острові. Ящик з тютюном, що опинився в аборигенів, означав іще рік робіт, а термін виріс тепер до восьми з половиною років.
— Ми відправимо його до острова Лорд-Гоув, — сказав містер Гейвбі. — Там зараз Бунстер, тож нехай між собою і вирішують. Я так гадаю: або Маукі зведе зі світу Бунстера, або Бунстер знищить Маукі. У будь-якому разі, баба з воза — кобилі легше.
Якщо з лагуни Меріндж, що на острові Ізабель, вирушити магнітним курсом на північ, то через сто п'ятдесят миль перед вами постануть з океану коралові пляжі острова Лорд-Гоув. Цей острів являє собою кільце суші приблизно сто п'ятдесят миль в окружності, кілька сотень ярдів завширшки у своєму найширшому місці, яке вивищується над поверхнею води максимум на десять футів. Усередині цього піщаного кільця розташована величезна лагуна, усіяна шматочками коралових рифів. Ні географічно, ні етнічно Лорд-Гоув не належить до Соломонових островів. Його мешканці — полінезійці і мова їхня — полінезійська, тоді як люди, що населяють Соломонові острови, є меланезійцями. Лорд-Гоув був заселений під час міграції полінезійців на захід, яка продовжується й донині: південно-східний пасат і досі прибиває до його берега великі каное з високими бортами. Але є також видимі ознаки незначної меланезійської міграції з північно-західним мусоном.
Ніхто і ніколи не приїздить на острів Лорд-Гоув, або, як його ще називають, на Онтонг-Яву. Фірма «Томас Кук та Син» не продає сюди квитків, тому туристи навіть не підозрюють про його існування. Білі місіонери — і ті ніколи не висаджувалися на його береги. П'ять тисяч місцевих аборигенів є людьми вкрай миролюбними і такою ж мірою примітивними. Але вони не завжди були такими миролюбними. У «Путівнику Мореплавця» йдеться про них, як про людей злих та підступних. Але укладачі цього видання, напевне, не знають про ту велику переміну, яка відбулася в серцях аборигенів, коли вони не так давно захопили великий барк і вбили всю команду за винятком другого помічника капітана. Цей останній, якому пощастило врятуватися, позвав на підмогу своїх одноплемінників. Вони повернулися з ним до острова на трьох торговельних шхунах і заходилися проповідувати серед аборигенів ту істину, що тільки біла людина може вбивати білу людину, а нижчі раси до неї і пальцем не сміють доторкнутися. Шхуни курсували по лагуні, сіючи смерть і руйнування. Нікуди було подітися аборигенам з вузького піщаного кільця, не було на ньому хащі, у якій можна було б сховатися. Остров'ян убивали на місці, і не було такого місця, де б їх не могли помітити, їхні халупи спалили, каное — розбили, свиней та курей повбивали, а дорогоцінні кокосові пальми — позрубували. Це жахіття продовжувалося місяць, після чого шхуни відпливли, але страх перед білою людиною міцно закарбувався в мізках остров'ян, і більше ніколи не наважувалися вони завдати їй шкоди.
Макс Бунстер і був на острові Лорд-Гоув отією білою людиною, яка мала вселяти страх. Він був торговим представником всюдисущої компанії «Місячне сяйво». Прагнучи відправити його подалі з очей, начальство відправило
Бунстера на найвіддаленіший і Богом забутий шматок землі. А не звільнила його компанія тому, що важко було знайти на той острів іншу підходящу людину. Це був високий дужий німець, у якого щось явно було не в порядку з головою. І то — це ще дуже м'яко сказано. Бунстер був водночас нахабою і боягузом, найбільшим дикуном з усіх дикунів на острові. Оскільки він був боягузом, то і жорстокість його була боягузькою. Коли Бунстер уперше найнявся працювати на компанію, його послали на острів Саво. А як на зміну йому прислали хворого на туберкульоз колоніста, то він відлупцював його кулаками і так у скаліченому стані й відправив назад на тій же шхуні, на якій той бідолаха прибув.
Після цього містер Гейвбі спеціально знайшов одного молодого йоркширського велетня, щоб той змінив Бунстера. Цей хлопець з Йоркшира мав репутацію забіяки. Його хлібом не годуй — дай побитися. Та Бунстер і не став з ним битися. Десять днів ходив він тихше води нижче трави — поки йоркширець не зліг від дизентерії та пропасниці. І от тоді Бунстер на нього й напав — збив з ніг та ще й пострибав по ньому, щоб сильніше скалічити. Резонно побоюючись наслідків після одужання жертви, він утік на катері до Гувуту, де теж не проминув заявити про себе: побив молодого англійця зі скаліченим під час англо-бурської війни обличчям, яке прошила крізь обидві щоки ворожа куля.
От тоді й вирішив містер Гейвбі спекатися Бунстера і послав його на острів Лорда Гоува, що був чимось на кшталт місця для заслання неугодних. Своє прибуття схиблений німець відзначив тим, що осушив пів'ящика джину і відлупцював хворого на астму помічника капітана тієї ж шхуни, що привезла його на острів. Коли ж шхуна відпливла, він зізвав канаків на берег і викликав їх на змагання з боротьби, пообіцявши ящик тютюну тому, хто його переможе. Трьох канаків Бунстер поборов, але четвертий досить швидко поклав його на лопатки, за що дістав не ящик тютюну, а кулю в легені.
Отак і почалося правління Бунстера на острові Лорд-Гоув. У головному селі жило три тисячі людей, але навіть серед білого дня воно ставало безлюдним, коли по ньому проходив Бунстер. Чоловіки, жінки та діти — всі тікали від нього. Навіть свині й собаки — і ті вшивалися геть, а місцевий король ховався під циновкою. Двоє місцевих прем'єр-міністрів жили в постійному страхові перед Бунстером, який волів не дискутувати про суперечливі питання, а викладати свою точку зору з допомогою кулаків.
І ось на Лорд Гоув прибув Маукі, щоб тяжко працювати там цілих вісім з половиною років. З цього острова втекти було неможливо. Чи добре, чи погано, але Бунстеру та Маукі нікуди було подітися одному від одного. Бунстер важив двісті фунтів, Маукі — сто десять. Бунстер був жорстоким виродком. Маукі — примітивним дикуном. І кожен мав власні примхи та власні звички.
Маукі й гадки не мав, на якого хазяїна йому доведеться працювати. Ніхто його не попередив, тому він цілком природно вирішив, що Бунстер буде таким, як і всі інші білі чоловіки: питиме багато віскі, керуватиме, визначатиме закони, завжди триматиме своє слово і ніколи не битиме хлопця незаслужено. Бунстер мав перевагу. Він знав про Маукі все і заздалегідь зловтішався, очікуючи того моменту, коли хлопець потрапить під його начало. У колишнього кухаря була зламана рука й вивихнуте плече, тому Бунстер призначив Маукі кухарем і головним хатнім слугою.
І невдовзі Маукі дізнався, що білі люди бувають різні. Того ж дня, коли пішла шхуна, йому наказали купити курку в Самісі — місцевого місіонера-тонганця. Але виявилося, що Самісі поплив через лагуну й збирався повернутися лише через три дні. З цим Маукі і повернувся. Видершись крутими сходами (будинок стояв на палях дванадцять футів заввишки), він увійшов до вітальні, щоб доповісти. Торговець спитав, де курка. Маукі розкрив був рота, щоб розказати, що місіонера немає вдома, але Бунстеру пояснення були не потрібні. І він ударив хлопця кулаком. Удар, що прийшовся Маукі прямо по губах, підняв його в повітря. Пролетівши крізь двері, вузьку веранду і зламавши перила, хлопець гепнувся вниз. Губи його були розбиті і перетворилися на безформну масу, а рот наповнився кров'ю та вибитими зубами.
— Наступного разу знатимеш, як огризатися! — гаркнув почервонілий від люті Бунстер, зазирнувши вниз через зламані перила.
Маукі ще ніколи не доводилося бачити таких білих людей, тому він вирішив ходити тихо і ніколи не суперечити. Він бачив, як побили двох хлопців-човнярів, а одного з них закували в кайдани й залишили без їжі на три дні. І це — за те, що вони поламали кочет, коли гребли веслами. А ще з чуток у селі він дізнався, чому Бунстер узяв собі третю дружину, причому — силою, і про це всі знали. Перша ж та друга його дружини спочили на кладовищі, під шаром білого коралового піску та з брилами коралового каменю над ногами та головою. Казали, що вони померли від побоїв. З третьою дружиною Бунстер теж поводився жорстоко, і Маукі сам це бачив.
