Серця трьох - Лондон Джек (книги регистрация онлайн .txt) 📗

За срібний долар Френк умовив одного з індіанців відвідати таємничого грінго і передати йому, що він хотів би з ним зустрітися. Тим часом інші оточили ялик і, розглядаючи Френка, клянчили в нього гроші і навіть спробували викрасти в нього люльку, яку він вийняв з рота і поклав поруч. Френк негайно вдарив у вухо злодія, а потім стусонув другого, який вихопив її в першого, і повернув собі люльку. За мить уся юрба наїжилася, загрозливо заблискали на сонці відточені леза мачете, але Френк швидко вгамував запал індіанців, навівши на них свій револьвер; вони позадкували і, збившись до купи, зловісно зашепотіли. Тут Френк помітив, що його єдиний супутник і перекладач злякався; підійшовши до ловців черепах, він заговорив з ними явно запобігливим тоном, що вельми не сподобалося Френку.

Тим часом повернувся посланий із запискою, і Френк, зрозумівши, що йому самому доведеться порозумітися з ним, бо на ямайця не можна покластися, взяв у нього аркуш, впоперек якого олівцем було надряпано: “Vamos! ^[8] Пішов ти до біса!”

— Доведеться мені, очевидно, самому до нього податися, — сказав Френк, покликавши до себе негра-матроса.

— Будьте якомога обережнішим і обачнішим, сер, — попередив його негр. — Ці тварюки здатні на все, сер.

— Сідай у човен і греби, — коротко наказав Френк.

— Ні, сер. Шкодую, але ні, сер, — відповів чорношкірий матрос. — Я наймався, сер, до капітана Трефезена в матроси, а не в самогубці, і я не піду з вами, сер, на неминучу смерть. Найкраще для нас було б забратися з цього пекла; якщо ж ми залишимося, сер, то нам тут добре всиплять — це вже точно.

Обурений до глибини душі, Френк зміряв матроса презирливим поглядом, сховав до кишені пістолета і, повернувшись спиною до напівголих дикунів, подався через пальмовий гай. Там, де з землі стирчав величезний шматок коралового рифа, викинутий колись із моря землетрусом, він вийшов на берег. На острові Тельця, від якого його відокремлювала вузька протока, він побачив припнутий ялик. На цьому березі, де був він, самотіло видовбане з дерева старе і, безсумнівно, діряве каное. Френк перевернув його, щоб вилити воду, і тут помітив, що ловці черепах пішли за ним і, зупинившись на галявині пальмового гаю, спостерігають за його діями; проте боягузливого матроса серед них не було.

Переправитися через протоку було для Френка справою кількох хвилин, але на березі Тельця його чекав не менш привітний прийом; з-за пальми вийшов високий молодик, босоніж, з револьвером у руці, і гаркнув:

— Vamos! Забирайтеся геть звідси! Хутко!

— О боги морських глибин із усіма їхніми рибами і рибенятками! — напівжартома-напівсерйозно вигукнув Френк і посміхнувся. — Тут у вас людині і кроку не можна ступити, аби їй не тицьнули пістолетом в обличчя. І всі кричать: “Забирайся геть, pronto! ^[9]”

— Ніхто вас не запрошував сюди, — заперечив незнайомець. — Ви з’явилися без дозволу. Забирайтеся з мого острова. Даю півхвилини.

— Чи знаєте, голубе, я починаю злитися, — щиросердно зізнався Френк, у той же час скоса позираючи на найближчу пальму і міркуючи, яка відстань відокремлює його від неї. — Усі, кого я тут не зустрічав, якісь шалені і до того ж нечеми: проганяють людину без будь-якого сорому. Зрештою, у мене теж настрій зіпсувався. А ось щодо того, ніби цей острів ваш, то ці слова ще не є доказом…

І, не докінчивши фрази, Френк метнувся під прикриття пальми. Ледве він заховався за дерево, як у стовбур влучила куля.

— Ах так! — крикнув він і всадив кулю в стовбур пальми, за якою зник незнайомець.

Кілька хвилин тривала перестрілка: супротивники то стріляли один в одного, то вичікували, ретельно рахуючи постріли. Нарешті Френк випустив восьму, і останню, кулю й тут без особливого задоволення згадав, що нарахував усього сім пострілів з боку незнайомця. Тоді він обережно висунув свій корковий шолом із-за пальми — шолом був негайно ж пробитий кулею.

— Якої системи у вас револьвер? — холодно-ввічливим тоном поцікавився він.

— Кольт, — надійшла відповідь.

Френк сміливо вийшов із свого укриття.

— У такому разі ви вичерпали увесь свій запас. Я лічив постріли. Вісім. Тепер ми можемо поговорити.

Незнайомець теж вийшов з-за дерева. І Френк мимоволі замилувався його стрункою постаттю, яку не міг спотворити навіть костюм, що складався з брудних парусинових штанів, тільника і сомбреро з обвислими крисами. Більше того: Френку здалося, що він уже десь бачив цю людину, хоча йому й на думку не спало, що він дивиться на власну копію.

— Поговорити! — фиркнув незнайомець і, відкинувши револьвер, вихопив ножа. — Ось зараз відріжу тобі вуха, а потім, може, і скальпа здеру.

— Чи ба! Які милі і добрі звірі водяться в тутешніх лісах, — у тон йому заговорив Френк, відчуваючи, як у ньому наростають гнів і обурення. Він теж вихопив свого мисливського ножа, зовсім ще новенького і блискучого. — Давай-но краще поборемося без усілякої різанини, як у дешевому кримінальному романі.

— Мені потрібні твої вуха, — люб’язно заперечив незнайомець і почав повільно наступати на Френка.

— Гаразд. Хто перший буде покладений на обидві лопатки, той і віддасть свої вуха переможцю.

— Згодний! — молодик в парусинових штанях заховав ножа.

— Шкода, що тут немає кіноапарата, щоб зняти цю сцену, — посміхнувся Френк, і собі ховаючи ножа. — Я лютий, як сто чортів! Як найлютіший індіанець! Бережися! Я тебе зараз будь-що покладу на лопатки!

Сказано — зроблено, але блискучий натиск Френка привів до найганебніших результатів: незнайомець, на перший погляд, здавалося б, здатний витримати будь-який натиск, як тільки вони зійшлися, впав на спину. Це була хитрість: піднявши ногу, він штовхнув Френка в живіт, та так, що той, перекинувшись у повітрі, перелетів через нього.

Від падіння у Френка аж дух забило, а тут ще супротивник навалився на нього всією вагою. Френк лежав на спині, не в змозі вимовити й слова, як раптом помітив, що людина, яка навалилася на нього, з великою цікавістю розглядає його.

— Навіщо тобі ці вусики? — запитав незнайомець.

— Гаразд, не розмовляй, відрізай вуха, — проговорив Френк, як тільки відновився його подих. — Вуха твої, а вуса — мої. Ми щодо них не домовлялися. А взагалі ти поклав мене на лопатки за всіма правилами джіу-джитсу ^[10].

— Ти ж сам сказав: “Будь-яким способом покладу на лопатки”, — процитував зі сміхом незнайомець. — Отже: вуха можеш залишити собі, я і не збирався відрізати їх, а тепер, придивившись до. них ближче, і зовсім не збираюся — вони мені не потрібні. Вставай і забирайся геть. Я тебе подолав. Vamos! І не смій більше з’являтися тут і винюхувати! іди геть! Хутко!

Обурений ще більше, ніж до цього, і принижений усвідомленням своєї поразки, Френк повернувся на берег, де стояло його каное.

— Агов, хлопче, може, хоч свою візитну картку залишите? — крикнув йому навздогін переможець.

— Візитних карток шибеникам не залишають, — кинув через плече Френк, стрибаючи в каное і відштовхуючись веслом від берега. — А прізвище моє — Морган.

На обличчі незнайомця відбилося страшенне здивування; він розкрив було рота, намагаючись щось сказати, потім передумав і лише пробурмотів собі під ніс: “Однієї породи! Не дивно, що ми такі схожі”.

Все ще обурюючись, Френк повернувся на Бика, витяг каное на берег, присів на борт, набив люльку, запалив і поринув у похмурі роздуми. “Усі тут шалені, абсолютно всі, — думав вій. — Жоден не поводиться по-людськи. Цікаво, як би старий Ріган чинив з такими людьми? Йому б вони, напевне, вуха відрізали”.

Коли б цієї миті Френк міг бачити власника парусинових штанів, так схожого на нього, він остаточно переконався б, що жителі Латинської Америки — справді божевільні, бо згаданий молодик тепер сидів у критій травою хатині в себе на острові і, посміхаючись до власних думок, говорив уголос: