Пригоди. Подорожі. Фантастика - 85 - Кравчук Петро (бесплатная библиотека электронных книг TXT) 📗
Ігор зробив так. Поставив на дно ящика запалений примус, на нього каструлю з водою. Гарячу воду лили на стінки ящика, і він у прямому розумінні слова відтанув. Його витягли.
Знову зібралися всі разом і побачили торці двох нових ящиків — дерев’яного та металевого. На кожному з них лежало каміння. Зрозуміли, що передбачливий Толль навмисне звелів покласти плитки, аби при розкопці не пошкодити ящики. А крига, що підвела Володимира, — це замерзла вода. Вона, звичайно, скупчувалася в ямі 9 вересня 1900 року так само, як і 28 липня 1973 року, проникала у всі щілини, а потім замерзла.
Металевий ящик виявився маленьким, площа торця була 20 на 20 сантиметрів. А що як витягти його, привезти до Москви? Оце буде подарунок редакції “Комсомольской правды”!..
Всіх здивували білі, нібито щойно витесані дошки дерев’яного ящика. Побачили стінку й четвертого ящика. На відміну від інших його прикрашала барвиста етикетка, на якій були намальовані леви, русалки, виноградна лоза й написані назви міст: Париж, Відень.
…Добутий куб важив 65 кілограмів. Вирішили, що в ньому вівсянка. Владимиров взявся нести цінний вантаж до місця зустрічі з іншими групами.
Земля відтанула і спресувалася, крига зникла, гірка біля ями помггно зменшилась і, щоб закидати яму, довелося брати землю з кількох купин. Ту частину стовпа “Зорі”, що впала, акуратно приставили до їшсинка, який стирчав із землі, поряд вкопали міцний стовбур плавника і до нього капроновими мотузками прив’язали пам’ятний знак. Урочисто прибили табличку: “Історична пам’ятка. Виявлено і відновлено експедицією газети “Комсомольская правда” 1973 року”. Біля підніжжя склали кам’яний гурій. Хмелевський виголосив промову. Пролунав залп із ракетниць та рушниць… На узбережжі Курського моря з’явився новий пам’ятник першопрохідцям Арктики. Він лаконічний, виразний, строгий. Пам’ятник ніби зливається з довколишньою природою…
18 жовтня 1973 року в Голубому залі “Комсомольской правды” на звіт полярної експедиції газети зібралися полярники і вчені.
Ящик розкрили. На аркуш ватману висипали його вміст — вівсянку, точніше, вівсяні пластівці “Геркулес”…
Купуючи в магазині голубу пачку “Геркулесу”, господиня обов’язково подивиться на дату випуску. Адже ніжні пластівці зберігаються лише протягом п’яти місяців. А тут — 73 роки! Вчені, спеціалісти в галузі тривалого збереження продуктів, були безмежно вдячні за подарунок з Таймиру. Їхнє захоплення подвоїлося, коли внаслідок тонких лабораторних аналізів з’ясувалося, що вівсянка не тільки придатна для харчування, а й зберегла вітаміни, жировий склад, калорійність…
4. Знову на таймирській землі
У Воркуті було +27°. Місцеві жителі казали, що спека тримається близько місяця, що 70 років у тутешніх краях такої по-сочинськи спекотної погоди не було. Чекаємо літака на Діксон, граємо у футбол і купаємося у річці Воркуті.
Кілька годин польоту, і під нами острів Діксон. Довкруг туман. На трапі літака хтось сказав: “Обережно, не посковзніться: трап узявся льодом”. Діксонська гавань була біла, як узимку.
Вертоліт, який доставить нас на берег затоки Міддендорфа, має прийти з Норільська. Його немає сім днів. На третій день вранці, коли, як і раніше, морозить і йде то дощ, то сніг, коли стає зрозуміло, що ще кілька діб триватиме наше бездіяльне, надокучливе чекання, в десятиденний піший маршрут на схід вирушив перший маленький загін експедиції: Анатолій Мельников, Вадим Давидов та Олександр Шумилов.
Начальник і радист групи Мельников — старий учасник, він був серед п’яти членів експедиції “Комсомольской правдьі”, які 1972 року пройшли на лижах протоку Лонга. Хірург Давидов — новачок. Крім лікарських, йому доручено обов’язки завгоспа, кінооператора, мисливця. Оригінальний принцип — чим гірше, тим краще — у нашому кочовому житті звучить цілком логічно: чим важчі умови, чим складніші обов’язки, тим краще перевіряється людина.
До рюкзака Давидова прив’язано дворучкову пилку. Мельников, Давидов і Шумилов повинні зробити зрізи торців колод, які лежать в основі старовинних забудов. Дендрохронологічний аналіз цих зрізів дозволить визначити вік забудов. Деякі хатини на західному узбережжі Таймиру зведені у XVIII й навіть у XVII століттях. Вони, зрозуміло, справжні історичні пам’ятки, і знайти їх — наше завдання.
Проте основна мета загону — шукати сліди норвезьких моряків Тессема і Кнутсена…
Нарешті пощастило. Попутний Мі-8 бере на борт другий загін експедиції. В негоду здіймається машина в небо і в негоду приземляється на мисі М…
Туман рожевів на сонці. Протоки, через які минулого року ми переправлялися на човнах, були скуті міцною кригою. Лише в гирлах річечок темніли невеликі ополонки, і десятки качок плавали там. Нам було радісно, і ми думали, що пощастило нам у житті: побували в таких заповідних місцях.
Знак, поставлений Едуардом Васильовичем Толлем 1900 року і відновлений учасниками експедиції “Комсомольской правды”, ми побачили ще з вертольота. Приземлилися поряд. Лише один з нас — Хмелевський — був тут минулого року. І Юрко сказав, що довкруг нічого не змінилося, тільки крига у затоці Міддендорфа міцніша й біліша.
Знак акуратний, заввишки близько двох з половиною метрів. В його основі гірка кам’яних плиток. Написи читаються легко. Вони й табличка, прибита минулого року, дивляться на південь — на затоку. У знака є міцна підпорка. На рівні голови із стовбура стирчить масивний кований цвях, який колись підтримував перекладину, що лежить тепер неподалік, ветха, струхлявіла. Ліворуч до стовбура приставлено знамениту двадцятикілограмову кирку та металевий щуп, зроблений у майстернях Діксона. Поряд розрізаний ящик з-під житніх сухарів.
На північ од знака, на пагорбі, Лабутін поставив радіонамет, табір розбили біля моря. Розпатрали рюкзаки, і вийшла величезна купа речей.
Треба зауважити, що ніякого особливого саперного спорядження ми не мали. Звичайні штикові й совкові лопати, ломи, кирки та минулорічний випробуваний інструмент. Дуже зручними виявилися три ізометричних контейнери, які вдалося роздобути у Москві. Кожен з них за вагою і місткістю був як велика валіза. В них, як у холодильники, вкладали всі відкопані продукти.
До 22-ї години за московським часом 9 серпня ми закінчили розкопки. На одному боці сліпучо-білого ящика (правильно казали хлопці у 1973 році: дошки ніби щойно тесані) читаємо: “Щі з м’ясом і кашею, 48 порцій”. На другому написано: “Ф. Азібер. С. -Петербург”.
Зайшла суперечка: відкрити дерев’яний ящик у ямі і вийняти бляшанки по одній чи підняти його увесь? Вирішили: відкривати у ямі. Тонку роботу доручили Лабутіну.
Жовті, яскраві, дуже гарні бляшанки. Як сяють на сонці! Читаємо й перечитуємо: “Харчові консерви для війська. Щі з м’ясом і каплею. Порція на обід. Вага 1 фунт 70 золотників. Розбавляється водою у кількості 2/3 тієї бляшанки, в якій міститься консерв, нагрівається до кипіння і кип’ятиться не більше як 10 хвилин. Фабрика харчових консервів Ф. Азібер в С. -Петербурзі. Фабрику засновано 1862 р. Метал, вироби А. Жако і К°, Москва”.
Консерви складали в переносні холодильники. Завтра ми піднімемо металевий ящик і заховаємо в сусідню яму сучасні продукти.
…Ставлячи на нашому шляху перешкоди — морози, снігопади, туман, — Арктика ніби випробовувала наполегливість групи. Сім днів ми чекали на погоду в Діксоні, на восьмий вилетіли і… довелося ночувати в тундрі. Проте як тільки ми ступили на землю півострова Зоря, Арктика ніби змінилась. Всі ознаки негоди зникли. Три дні ми працювали, і три дні біле покривало затоки Міддендорфа блищало на сонці. Воно обійшло над нашими головами три повних кола, і фотографи та кінооператори одержали буквально все, про що можна було мріяти.
Основний успіх — 48 бляшанок м’ясних консервів. В них, як згодом жартував директор ВНДІКОПу Намєстников, були всі російські страви одразу: і щі, й м’ясо, і каша. Ми боялися, що харчовики, загіпнотизовані унікальним природним експериментом, забудуть про московські побажання — бути ощадливими господарями і залишити частини толлевських продуктів на майбутнє. На щастя, цього не трапилося.
