Пригоди. Подорожі. Фантастика - 88 - Михайленко Анатолій (книги хорошем качестве бесплатно без регистрации .txt) 📗
Два роки тому в цьому монастирі було близько п’ятисот ченців, але під час згаданої пошесті з них померло до трьохсот і лишилося тепер двісті. <…>
Нас повели до трапезної, де розміщуються прекрасні й благополучні келії ігумена. Спочатку подали солодощі й варення, саме: варення із зелених солодких волоських горіхів, цілих, в обгортці, варення з вишень та інші сорти з багатьма прянощами, яких ми не бачили у своїй країні; ще подавали хліб на меду з прянощами й горілку. Потім це прибрали й подали обід, до якого входили пісні страви, бо це було в понеділок, коли вони не їдять рибу, так само як і по середах та п’ятницях. Подавали пісні страви з шафраном і багатьма прянощами усякого ґатунку й виду, печені з тіста у маслі млинці, сушені гриби тощо. Для пиття подавали спочатку мед, потім пиво, затим чудове червоне вино із власних виноградників.
Спершу ставили на стіл по кілька таць різних страв, потім відсували їх потроху й приносили інші; так продовжували робити до кінця, за звичаєм турків, а не молдаван і волохів, котрі залишають таці одна на одній до вечора. Кожну тацю, яку подавали, ставили спочатку перед нашим владикою патріархом і залишали, доки він не поїсть з неї трохи, потім її сунули далі по столу аж до кінця столу, де її знімали. Щоразу, як піднесуть йому тацю, подають її потім другому, так що він їв з таці першим, раніше за всіх, а присутні опісля. Прибравши страви, подали різноманітні фрукти, царську вишню солодку й кислу, солодкі грона, схожі на лисячий виноград, ніби корали, схожі на квітневе насіння, та інший сорт, подібний недозрілому винограду, на ймення ікрист, та інше.
У такому порядку й вигляді буває у них трапеза. Все приладдя: тарелі, келихи, ложки, що їх клали перед нами і в цьому монастирі, так, і в інших, завжди було із срібла.
Ми встали з-за столу й повернулись у своє приміщення.
Знай, що навколо цього монастиря є двадцять три церкви, де служать ченці; з них ті, котрі знаходяться серед садів, призначені для мирян. <…>
Що ж до келій архімандрита, то вони являють собою великий чудовий будинок. Келії його на горішньому поверсі мають високу баню; навкруг неї гарна решітка, яка виходить на велику ріку Дніпро, що тече нижче монастирських садів.
Нас водили до садів архімандрита, куди ми спустилися з його келій сходами. Заходять до саду дверима у вигляді високої арки з банею. З боків вона вся ніби решітка, сплетена з тоненьких гілок усередині й зовні і має один лікоть завтовшки. Всередині неї якась рослина із зеленими гілками й численним терням, схожа на жовтий жасмин або віти жасмину Хами; піднімаючись із землі, вона проникає в цей дивовижний витвір і наповнює решітку. Всяку гілочку, тільки-но вона виступить назовні з решітки, обрізають ножицями. З тієї ж рослини зроблено загорожі розсадників цього саду.
Ти бачиш, що його стовбури, виходячи із землі, бувають заввишки в лікоть, піднімаються над землею не більше як на два лікті і в своїй сукупності утворюють ніби широку стіну. Рослина дає плоди. Ми їх їли: вони схожі на незрілий виноград, зелені й солодкі. Його називають ікрист. Така вигадлива річ є справою рук садівників, котрі підрізають і вирощують цю рослину, роблячи її такою красивою. У цьому саду є абрикосові дерева і дуже багато шовковиць. Кажуть, ніби колишній митрополит козаків розводив на них шовкопрядів і мав чудовий шовк. Є безліч великих горіхових дерев і ще більше виноградних лоз; вино з них темно-червоне; його розносять з цього монастиря по всіх церквах землі козаків.
Знай, що тут в усякому великому монастирі, у митрополита козаків й у всіх його єпископів є служилі люди з поважних сановників; з них кожен чином рівняється полковникові. Їх називають монастирськими слугами. Коли митрополит, чи єпископ, чи архімандрит монастиря їде у своєму екіпажі, вони скачуть попереду й позаду нього на чудових дорогих конях, в пишному вбранні і при повному коштовному озброєнні. Такий у них звичай.
Знай, що в усіх келіях: у митрополита, єпископа, архімандрита, у диякона чи ченця — є сила-силенна дорогої зброї, а саме: малі алжірські й черкеські рушниці, шаблі, пістолети, луки із стрілами тощо.
За воротами великої церкви дві дзвіниці, одна навпроти одної із західного боку. Вони дерев’яні, високі, чотирикутні. Одна з них дуже висока, і підйом на неї дорівнює сходженню на мінарет Іси в Дамаску. Вона велетенська і має багато комірчин усередині; нагору ведуть великі кручені сходи. Нагорі висять на дерев’яних брусах п’ять великих і малих дзвонів; там же прихований у комірчині великий залізний дзиґар, бій якого чутно на великій відстані. Він сповіщає кожну чверть години одним ударом у малий дзвін, коли мине година, він вдаряє чотири рази тихо, потім б’є певне число годин у великий дзвін. В той час, 24 червня, вони били до вечора 24 години, таким чином, день мав 17 ? годин, а ніч 6 ?. У них є зовні, на стіні дзвіниці, круг для сонячного годинника. Ще один дзиґар висить зовні кам’яної дзвіниці церкви Тройці, про яку ми згадували. Коли великий дзиґар увечері проб’є 24 години, цей вдаряє багато разів у залізну дошку із сильним боєм, щоб чули всі, хто перебуває поза монастирем, увійшли й замкнули браму. Інша дзвіниця, навпроти, нижча за першу. На ній висить величезний дзвін, подібного якому ми ще не бачили: він завбільшки з невелике шатро і важить близько 50 алеппських кинтарів. <…>
У середу перед святом апостолів приїхала ігуменя жіночого монастиря на честь вознесіння й запросила нашого владику патріарха бути присутнім у них на літургії. <…>
Черниці співали й читали молитви приємним наспівом і ніжними голосами, які краяли серце й викликали сльози: це був спів зворушливий, він брав за душу, набагато кращий за спів чоловіків. Ми були захоплені приємністю голосів і співу, особливо ж дівиць дорослих і маленьких. Усі вони вміють читати, знайомі з філософією, логікою і займаються творчістю. <…>
Поблизу великої церкви є чудесний, славнозвісний друкарський дім , який служить для цієї країни. З нього виходять усі їхні церковні книги дивовижним друком різного виду й кольору, а також рисунки на великих аркушах, пам’ятники, образи святих, учені дослідження тощо. За звичаєм патріархів, ми надрукували в ньому багато дозвільних грамот з іменем нашого патріарха їхньою мовою червоними літерами і з зображенням св. ап. Петра. Грамоти були трьох родів: на цілий аркуш для вельмож, середні — для народу й маленькі — для жінок.
Цього дня Сильвестр, митрополит Києва і всієї землі козаків, що є Мала Росія, прибув до нашого владики патріарха в екіпажі, оббитому червоним сукном. З ним було двоє єпископів та ігуменів. У всіх висіли на грудях золоті хрести на ланцюжках, і вони були зодягнені в свої повсякденні мантії. Його супроводжували зобов’язані до того служилі люди, попереду й позаду, на чудових конях, в дорогому вбранні і зброї. Коли вони привітали нашого владику патріарха, ми повісили йому на шию хреста за їхнім звичаєм. <…>
У монастирі наше перебування тривало з понеділка до суботи. Архімандрит посадив владику із собою до свого екіпажу, а служилі люди йшли попереду й позаду, поки ми не прибули до монастиря церкви Софії, яка є кафедрою митрополії Київської і всієї країни козаків і Малої Русі. Архімандрит попрощався з ним і повернувся до себе. Наш переїзд тривав з півгодини, бо відстань досить коротка.
Нас зустрів митрополит Сильвестр зі своїми єпископами та ігуменами. Ми зупинились у нього. На нас чекали, аби ми були присутні у них на літургії. В той час як ударяли у великий дзвін, ми вийшли подивитися на нього й побачили дещо гідне подиву. Він набагато більший за дзвін Печерського монастиря, у сім, вісім разів: мабуть, він буде як велике шатро. Залізний язик його важить близько 1? алеппського кинтару; дванадцять юнаків насилу могли його розгойдати, і без того, щоб хто-небудь не розгойдував його всередині, він не міг би дійти до країв дзвона з причини його широти. Коли вдаряли в нього, наші вуха були оглушені його сильним, громоподібним дзвоном: я говорив своєму супутникові голосно і він не чув. Міцна, висока, дерев’яна дзвіниця, більша за всі, які ми бачили, хиталась і тремтіла. Але звук дзвона монастиря Печерського розкішний і вищий, а звук цього дзвона м’якший і нижчий; очевидно, він із емесського сплаву. <…>
