Пригоди. Подорожі. Фантастика - 87 - Заблоцький Анатолій (книги бесплатно без регистрации txt) 📗
Вальдземюллер і гадки не мав применшити славу Колумба. Він вважав, що генуезець і флорентієць відкривали землі у різних частинах світу: Колумб у Східній Азії, де лежить Індія, а Веспуччі — у Новому Світі, де виявився по обидва боки екватора невідомий досі континент.
Молоді лотарінгські вчені сприйняли листи Амеріго як повідомлення про відкриття нового материка. А якщо він відкритий, то йому треба дати ім’я. Чиє? Звичайно, автора цих листів.
Ось так і вийшло, що назва “Америка” утвердилася за двома материками і з’явилася на багатьох глобусах і картах світу. Слава Веспуччі ширилася, про що він, до речі, ні сном ні духом не відав, а про Колумба почали забувати. І тільки тоді, коли з’ясувалася істина, виникла відповідна реакція — Веспуччі звинуватили у свідомій фальсифікації. І це тавро ошуканця довго трималося його імені.
Тільки у XIX столітті відомий дослідник і мандрівник Александр Гумбольдт зробив спробу реабілітувати чесне ім’я Веспуччі. “Що стосується назви великого континенту, — писав він, — то це пам’ятник людської несправедливості. Цілком природно приписати причину такої несправедливості тому, хто здавався в цьому найбільш зацікавлений. Та вивченням документів доведено, що жоден факт не підтверджує цього припущення. Назва “Америка” з’явилась у віддаленій від Іспанії країні через збіг обставин, які усувають будь-яку підозру проти Амеріго Веспуччі… Збіг обставин дав йому славу, та ця слава протягом трьох віків лягала важким тягарем на його пам’ять, оскільки давала привід до того, щоб гудити його характер. Таке становище вельми рідкісне в історії людських нещасть. Це приклад ганьби, яка шириться разом зі славою”.
Александр Гумбольдт переконливо довів, що не можна ставити в провину Веспуччі протиріччя, спотворення фактів, помилки і плутанину в датах його листів, бо він особисто нічого не видавав і не міг стежити за виданнями, які з’являлися за межами Іспанії.
А що ж сам Веспуччі? Гадаємо, він не потребував ніякої реабілітації, його чесність і благородство потвердив саме той, чию славу спочатку йому приписали, а потім відібрали, — адмірал дон Христофор Колумб. Вдалося розшукати його листа до сина Дієго, датованого 5 лютого 1505 року, через рік після останнього, четвертого плавання через Атлантику і за рік до смерті. “Любий мій сину, — писав уже знесилений “віце-король і правитель відкритих земель”. — Дієго Мендес виїхав звідси в понеділок, — 3-го цього місяця. Після його від’їзду я бесідував з Амеріго Веспуччі, який вирушає до двору, куди його покликали, щоб порадитися з ним відносно деяких питань мореплавання. Він завжди виявляв бажання бути корисним мені, це чесна людина. Щастя було до нього неприхильним, як і до багатьох інших. Його зусилля не принесли того зиску, на який він міг по праву розраховувати. Він їде з палким бажанням домогтися при нагоді для мене чого-небудь сприятливого. Я не маю можливості, перебуваючи тут, грунтовніше пояснити йому, чим він міг би бути корисним, оскільки не знаю, чого від нього хочуть. Та він сповнений снаги зробити все для мене, що в його силах”.
Отже, вони ще за життя знайшли спільну мову. Для них не існувало суперечки щодо назви нового континенту, суперечки, що виникла поза ними і не з їхньої волі.
Генуезець Колумб думав, що відкрив Індію. Тільки після четвертого плавання у нього зародився сумнів, що це не Індія, а якийсь інший світ. Флорентієць Веспуччі, йдучи слідами свого попередника, один з перших точно встановив, що це за світ. І в цьому головна його заслуга.
Як і Колумб, Веспуччі помер зовсім не в ореолі слави — тихо і непомітно. Поховали його в Севільї. Згодом сюди перепоховали й Колумба. Вони знову опинилися поруч. Як і в своєму довічному “плаванні” у славу, у безсмертя.
Порівняно з історичним відкриттям Христофора Колумба, Амеріго Веспуччі нічого особливого значного не здійснив у житті. Та він і не претендував на це. Він просто скромно і неупереджено, тільки в інтересах достовірності виявив помилку свого великого друга. Він аж ніяк не зазіхав на лаври Колумба, і ніхто, по суті, в Колумба їх не забирав. Хіба що не його ім’ям назвали відкритий ним континент.
Добре про це і взагалі про стосунки Колумба і Веспуччі сказав Леонардо да Вінчі: “Наша воля рідко йде в парі з нашою долею. Важливо не те, що шукаєш, а те, що знаходиш. Вони не ділили слави — вони поєдналися в ній”. Перший здійснив відкриття. Другий, встановивши істину, довів його до логічного завершення. Вдвох вони звершили великий подвиг — явили світові нове бачення Землі.
ФАНТАСТИКА
Поет Леонід Кисельов (1946–1968) дуже любив фантастику. Особливо ж цінував твори, автори яких зверталися до важливих і не завжди помітних тенденцій у суспільному житті й показували, до чого може призвести розвиток деяких із них.
Він цікавився срутурологією, захоплювався фантазуванням. Говорив, що “451° за Фаренгейтом” Рея Бредбері — це енциклопедія майбутніх катаклізмів капіталістичного світу, суспільства, де “пожежники не ліквідують пожежі, а навпаки, спалюють книжки”.
Л. Кисельов переклав деякі фантастичні твори з англійської мови і сам написав кілька оповідань. З одним із них читачі збірника мають нагоду познайомитися.
Своєму творові автор дав назву “На далекій планеті”, але мав на увазі можливу еволюцію деяких явищ сучасного буржуазного світу й так звані елітарні теорії, які особливо позначилися на працях американського соціолога Маршала Маклюена. Елітарність, як відомо, — антигуманний спосіб мислення, поет казав, що саме з неї і виплодився фашизм. Про те, куди веде елітарність, — пропоноване оповідання. Його внутрішня напруга, насиченість кожної фрази вимагають читання зосередженого, неквапливого, проте, поринувши у цю інтелектуально концентровану оповідь, одержуєш неабияке читацьке задоволення.
ЮРІЙ ПРИГОРНИЦЬКИЙ.
Леонід Кисельов
НА ДАЛЕКІЙ ПЛАНЕТІ
Оповідання
Нас викликали о четвертій ранку. Сигнал тривоги дав обхідник колії — безглузда посада, що приблизно відповідає директорові-наглядачу четвертого рангу, але я, хоч убий, не збагну, для чого потрібен директор-наглядач, коли вся система складається з двох сталевих стрічок завдовжки в кілька кілометрів. А втім, і систему, і посаду придумали ще живі, обхідник колії теж був живий, і взагалі від усієї цієї ідіотської історії так і відгонило живими. Щиро кажучи, в перші дві години, поки йшло розслідування, я був упевнений, що й злочин — справа їхніх рук.
Вона лежала впоперек рейок така спотворена, що я довго не міг визначити тип моделі й серію випуску; блок пам’яті валявся метрів за шість од насипу, а корелятор об’ємного бачення ми так і не знайшли. Годі й казати про збіг, що не піддається прогнозуванню, бо її голова, руки й ноги були жорстко прикріплені до дерев’яних паралелепіпедів, які називаються шпалами й слугують основою для рейок. Окрім того, з’ясувалося, що її індикатор особистої безпеки був зумисне виведений з ладу внаслідок удару тупим предметом.
Поки ми все це з’ясовували, обхідник колії, що весь тремтів, стояв на самому краю насипу і, здавалося, ось-ось зірветься вниз. Підсвідомо вгадавши в мені начальника, він весь час намагався перехопити мій погляд, і я подумав, що його переляк видає його провину. Відсутність барвника у волоссі й глибокі зморшки на обличчі свідчили про те, що він перебуває на стадії біологічного розпаду. Сильне психічне збудження заважало йому говорити, але поки ми ганяли свій гелікоптер за детектором брехні, він трохи заспокоївся, і ми змогли допитати його.
Виявилося, проте, що він ні в чому не винний, а його переляк пояснюється тією неадекватністю психічних реакцій, які й стали причиною загибелі цивілізації живих. У принципі належало б прихопити його з собою, щоб не патякав зайвого, але потім довелося б брати ліцензію в 9-му відділі, засвідчувати її в Біологічному нагляді, а все це — жахливо довга тяганина, отож ми просто відпустили його.
