Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90 - Михайленко Анатолій (книги онлайн полные версии TXT) 📗
— Усе дуже не просто. — Рокар, ніби пригладжуючи неіснуючу чуприну, провів рукою по голові. — На цій планеті вже провадили дослідження двоє наших людей — чоловік і жінка. Ще троє працювали на зовнішній станції, розташованій на штучному супутнику планети. Щоб не привертати уваги команди експедиції, оскільки координати третьої планети поки що засекречені, ми під приводом обстеження зоряної системи мали намір зробити невелику технічну зупинку і забрати зібраний тут такий важливий для нас матеріал.
— Таємно від уряду планети?
— На планеті нема єдиного уряду. Ця цивілізація поки що перебуває на ступені ліги націй. І тільки починає виходити в космос.
У Ніо несподівано пересохло в роті, і він нервово облизнув губи. Рокар помітив це і подав йому ампулу з водою.
— Часу в нас обмаль, — він кинув погляд на дисплей інформатора. — Нам необхідно проникнути на планету і зустрітися з нашою людиною. Її звуть Ева. Хочеться вірити, що вона жива, А от чоловік її загинув. За дивних обставин загинули й троє космонавтів, які працювали на зовнішній станції. Жодних матеріалів медико-біологічного характеру, крім службово-побутової інформації від Еви, на станції не виявлено. Ще вчора мною була відправлена на супутник, де розташована база, служба безпеки. Вона вже провадить розслідування. Та часу в нас, повторюю, обмаль. Ми змушені проходити цей район не затримуючись! Майже не затримуючись, — уточнив Рокар.
Ніо приголомшено слухав головного спеціаліста, машинально смокчучи воду із ампули.
— І, нарешті, останнє. Чому на планету можемо висадитись тільки ви або я? Тому що лише ми з вами знаємо мову і маємо деяке уявлення про культуру цієї цивілізації. Саме тому вас, ще стажиста, і включили до складу експедиції.
Так ось у чім річ! Справді, на передостанньому курсі група студентів різних факультетів, до якої входив і Ніо, інтенсивно вивчала епоху якогось невідомого людства. Тепер зрозуміло: їх готували до роботи в третій цивілізації.
— Чому? — заперечив Ніо. — В екіпажі є ще одна людина, знайома з цією цивілізацією…
— Ви маєте на увазі Терза? Він зник. Пошук нічого не дає… І це є ще одним підтвердженням наших припущень. Не виключено, що за нами стежать. Не виключено навіть і те, що й на нашому дредноуті є вороги.
Якусь хвилину Ніо зволікав. На карту було поставлено все, можливо, й життя. Звичайно, йому не можуть наказати — він лише стажист. Він має право відмовитись. Тоді на планету піде Рокар. Ніо мигцем глянув на головного спеціаліста. Вольова людина, та вік… До того ж, хто буде страхувати його звідси?
— Вам треба подумати? — спитав Рокар.
— Ні. Я згоден, — тихо відповів Ніо. — Мені потрібен один цикл, щоб поновити знання про цю планету. Здається; вона називається Земля?
— Я радий це чути, мій хлопчику, — м’яко сказав Рокар, переходячи на “ти”. — А от до себе тобі повертатися не слід, надто дорогим стало для нас твоє життя після зникнення Терза. Цей цикл житимеш тут, у мене. Тут ми й обговоримо деякі деталі. Тобі не тільки треба знайти Еву, а й будь-що переправити зібраний Евою та її чоловіком медико-біологічний матеріал, продовжити систематичний контроль за штамами вірусів, які мутують. Не можна допускати перерви у цій роботі. Еву, напевне, ми евакуюємо для відпочинку на Кіфу. А до того часу, поки підготуємо нову заміну, тобі доведеться працювати на Землі самому. Будь-що робота має тривати” Для цього ти повинен бути живим і здоровим.
Розділ шостий
Уже понад місяць Ніо звикав до чужої цивілізації. Акліматизацію він проходив у Гонолуло, на Гаванських островах, а потім через Сан-Франціско перебрався до Нью-Йорка.
Тут, у невеличкій приватній фірмі, починали свою діяльність на Землі Ева та її чоловік Еті Вони виявили неабиякі здібності і невдовзі, маючи гарні рекомендації, перейшли на роботу в філіал великої фармацевтичної компанії із штаб-квартирою у Вашїнгтоні. А ще за два роки подружжя переїхало до Європи. В Парижі Еті вдалося влаштуватись у центрі мікробіологічних досліджень, пов’язаному з інститутом Пастера. Інформації було повно. Ева відійшла від досліджень і зайнялась виключно систематизацією експериментальних і літературних даних.
Вони вже закінчували звіт, коли сталася подія, яка нагло змінила їхнє усталене життя на Землі, — загинув. Еті.
Невеличкий літак, на якому брали проби повітря поблизу промислових міст, зазнав аварії. У зім’ятому фюзеляжі знайшли усіх, окрім Еті.
Ева їздила на місце катастрофи і мало не загинула сама. Дорогою додому її машину несподівано занесло на узбіччя. Та останньої миті якась невідома сила вирвала дверцята, а разом з ними й Еву з машини. Тугий потік повітря загальмував, розвернув її й м’яко поставив на землю, дверцята ж, відлетівши метрів на тридцять, сплющились, вдарившись об бетонну підпору шляхопроводу, до якого наближався “фіат”.
Ева доповіла про цей випадок на базу. Їй запропонували тимчасово припинити роботу і змінити місце проживання.
За допомогою російських друзів, з якими познайомилась ще в Нью-Йорку, де ті працювали в представництві при ООН, Ева уклала контракт з одним із радянських видавництв на переклад медичного словника.
Вона сповістила московську адресу і місце роботи своїх російських друзів, які на той час уже повернулись на батьківщину. У спеціальному сеансі зв’язку Ева мала передати закодовану інформацію про мікробіологічний стан планети і підтвердити свій від’їзд до Москви. Та цей останній сеанс не відбувся: приймати інформацію на базі було вже нікому.
За планом, розробленим Рокаром, Ніо пройшов увесь ланцюжок — від Нью-Йорка до Москви. Еви ніде не було, її біочастота апаратурою Ніо не фіксувалася. Це мало свідчити про те, що або біомаяк просто не вмикають, або він вийшов з ладу, або Еви немає серед живих. Залишався останній варіант. Найнебезпечніший. Прямий контакт з московськими приятелями Еви.
…В приймальні великого, облицьованого гранітом будинку сидів Ніо. Назвавшись представником спорідненого об’єднання, він попросився на прийом до керівництва. Чоловік, до якого впустила його секретарша, і був тим самим росіянином, з котрим свого часу заприятелювали Еті та Ева.
— Слухаю вас, — Михайло Петрович уважно поглянув на незнайомця. Перед ним стояв стрункий молодик із напрочуд синіми очима і гарним чорним волоссям.
Зітхнув: сам він був уже в літах, з черевцем, лисий.
— Слухаю вас, — повторив господар кабінету.
Ніо примостився на краєчку стільця й став уважно стежити за чоловіком, який сидів навпроти, за столом. Перед тим як увійти до кабінету, він увімкнув свій індукатор-стимулятор і тепер чекав, коли прилад почне діяти. До того ж завдяки індукатору Ніо легко сприймав думки цієї людини.
— У мене до вас прохання, — почав Ніо.
— Яке прохання? — втомлено спитав Михайло Петрович.
Ніо зволікав з відповіддю, оскільки дія його приладу на волю цієї людини ще не проявилась. Та ось Михайло Петрович несподівано усміхнувся — індукатор-стимулятор запрацював.
— Прошу, — на його обличчі відбилося внутрішнє бажання допомогти.
Ну от, тепер він ні в чому не відмовить. Ніо зручніше вмостився на стільці.
— Мені треба побачити Еву, приятельку вашої дружини.
“Та, з якою ми познайомились в Америці?” — подумав Михайло Петрович.
— З котрою ви познайомились в Америці, — сказав Ніо. — Зараз Ева мешкає в Москві, та я не знаю її адреси.
Навіть не зазирнувши до записника, Михайло Петрович несподівано для самого себе згадав службовий телефон Еви.
Лише на мить, поки рука тягнулася до трубки, у Михайла Петровича виник сумнів. Але під поглядом Ніо він тут-таки зник.
— Річ у тім, що я названий брат Еви. Після загибелі чоловіка вона змінила роботу і місце проживання. Вибачте, та у мене не залишалось іншого виходу, як звернутися до вас.
“Чому саме до мене?” — майнуло в голові Михайла Петровича.
