Амок - Мавр Янка (список книг txt) 📗

Але далі, як і належить, є панський квартал. Гейс і Салул виїхали на великий майдан, навколо якого стоять два готелі, голландська кірха, клуб, магазин та будинки голландців. Сюди ж підходить і стіна імператорського кратону, а навпроти нього, як і в Джок'якарті, фортеця «молодшого брата».

На майдані вони зустріли урочисту процесію, яка прямувала від палацу до кратону резидента. Поволі, серйозно, по двоє в ряд, сунуло кілька десятків чоловік у різнобарвних ковпаках з риб'ячого пухиря, в яскравих саронгах і шароварах, з кривими крисами за спиною. У піднятих над головою руках вони несли золоті і срібні блюда, миски з покришками. Попереду йшов поважний чоловік і суворими рухами відганяв зустрічних, а з боків процесії спеціальні особи тримали над цим начинням імператорські відзнаки — жовті шовкові паййонги.

— Обід сусухунану несуть, — промовив візник, показуючи на процесію.

Цей звичай має свою цікаву історію. Як і в кожному доброму царському палаці, в Суракарті теж бувають інтриги, змови, вбивства. І ось колись одного такого імператора отруїли близькі люди. Наступник, боячись такої самої долі, попросив у резидента, щоб той дозволив готувати страви в резидентській кухні. Резидент охоче погодився, і відтоді всі сусухунани готують страву в резидента. Цього бажали самі голландці: хоч і кухонна, а все ж таки політика; все-таки народ бачить, що їхній цар просить ласки в голландців.

Через кілька кроків біля одного будинку побачили звичайного, по-європейському одягненого голландця, над яким так само паййонгоносець ніс зонтик.

Тут уже і Гейс здивувався.

— Диви, який адіпаті знайшовся! — звернувся він до Салула.

— Та тут вони всі так роблять, — відповів той. — Чим же вони гірші за тутешніх панів? Сама влада розподілила між ними паййонги відповідно до чину і стану кожного.

Приїхали до готелю.

— Будь ласка, дайте мені таку кімнату, щоб поруч була друга кімнатка для мого слуги, — сказав Гейс хазяїну — сухорлявому рухливому голландцю.

— Ви довго будете у нас?

— Кілька тижнів, але часто буду відсутній по кілька днів, бо мої справи вимагають виїздів з міста. До речі, може і ви, як тутешній, знаєте, в якому районі легше буде заорендувати землю під плантації для великої голландської фірми? Ваші послуги не залишаться без нагороди.

— Постараюся, постараюся, шановний пане! — ще догідливіше заметушився хазяїн.

Надвечір Гейс вийшов на вулицю. За кілька кроків від нього покірно йшов слуга і ніс панське пальто.

Недалеко від готелю вони зупинилися біля одних дверей, над якими була вивіска: школа. Озирнувшись, зайшли у ці двері.

Вчитель-яванець Пандо був своєю людиною і служив головною ланкою для зв'язку в підпільній роботі. З великою радістю зустрів він гостей, відвів у дальню кімнату, позачиняв усі двері й вікна і, повернувшись до товаришів, почав розпитувати, як справи.

З цікавістю прослухав він, як було захоплено «Саар-дам», відведено під Скелі Ластівчиних Гнізд, як уже вивантажують зброю — та ще й скільки її! — яку базу створено в Бантамі, що чути в Батавії.

— Ну, а тепер розкажи, що у вас тут робиться? — закінчив Салул.

— Ми можемо розраховувати, — відповів Пандо, — чоловік на чотириста активних організованих товаришів, які складуть кістяк повстання. Вони поведуть за собою тисячі людей. Близько половини цих товаришів — комуністи. На сьогодні гасло — свобода і незалежність батьківщини.

— Під цим гаслом і сам сусухунан може піти, — посміхнувся Гейс.

— Не знаю, як сусухунан, — сказав Пандо, — а його сановник Радан-Бого є нашим «спільником». Він, очевидно, врахував напружене становище на Яві і хоче сам стати тут на чолі визвольного руху, щоб відновити колишню Матарамську імперію, де феодали могли б визискувати народ самостійно, без голландців. У нас є відомості, що він повів активну підпільну роботу в цьому напрямку з допомогою мулл та інших буржуазних націоналістів. Боюсь, що в нашій темній, відсталій країні за муллами піде більше народу, ніж за нами.

— Цього боятися не треба, — зауважив Салул, — бо на першому етапі наше завдання буде однакове, а там народ сам розбере, куди йому краще йти.

— Саме такі вказівки ми й одержали з Сурабайї, — відповів Пандо. — Нам навіть доручено підтримувати деякий контакт з ними на випадок погодження дій. Може, ви мені допоможете в цій дипломатії?

— Мені, як голландцю, зовсім не випадає обмірковувати з ними, як краще вигнати голландців, — засміявся Гейс. — Та вони мені й не повірять.

— Це правда, — погодився Пандо. — Я з свого боку зібрав матеріали, щоб показати, що я в курсі їхніх справ, заприятелював з одним муллою і через нього познайомився з самим Радан-Бого. Вони поки що знають тільки те, що я відданий справі визволення батьківщини від голландців. А що далі робити — не знаю.

— Я думаю, — сказав Салул, — що більш нічого й не треба робити. Це й буде контакт. А коли почнеться справа і виявиться потрібним координувати дії, тоді ми тебе й пошлемо для переговорів.

— Правильно! — підтвердив Гейс. — Але можете бути певні, що до цього справа не дійде. Коли б і довелося погоджувати операції, то принаймні не з таким «вождем», а з тими, хто сам воюватиме.

Пандо був задоволений, що ніяких дальших дипломатичних кроків од нього не вимагають.

— Які ж плани вашої роботи у вас? — запитав він.

— Я їду в Сурабайю, — відповів Салул, — щоб остаточно погодити деякі питання з Батавією. Разом з тим ми визначимо конкретні завдання для вас. Після того проведемо наради вашого активу. Тобі, Пандо, доведеться тимчасом підготувати всю цю справу, визначити місце, зібрати людей.

— На який день?

— Хто його знає, скільки часу доведеться мені бути в Сурабайї, — задумався Салул. — А скільки часу тобі треба для підготовки?

— Не менше чотирьох днів, — відповів Пандо. — Народ наш розкиданий…

— Ну гаразд, призначай тоді на п'ятий день, — вирішив Салул. — Я приїду.

— А де буде в цей час товариш Гейс? — запитав Пандо.

— Поважний ван-Декер, представник фірми ван-Бром і К°, залишиться тут і виконуватиме свою корисну справу, — відповів Салул з жартівливою урочистістю.

Наступного дня Салул і Пандо вирушили з міста, а Гейс поїхав з візитами до представників місцевої влади.

III. ЗМІЇНЕ ПІДЗЕМЕЛЛЯ

Нарешті, вивантаження зброї довелося зовсім припинити, бо вже не було де складати її. А сховища ще не знайшли. Тоді вирядили чоловік двадцять у далеку експедицію.

— Бродіть там хоч тиждень, але знайдіть приміщення, — сказав їм Гудас.

Експедиція попрямувала на захід, туди, де курився вулкан. Сподівалися, що він протягом свого існування повинен був наробити безліч різних печер.

Щоб не блукати, пішли берегом моря. Але не дуже вигадали: все одно доводилось кружляти, обминати скелі та фіорди. Звісно, не минали випадку, щоб відійти вбік, заглянути в кожну щілину.

В одному місці знайшли дуже добру печеру, але надзвичайно малу.

— Принаймні запам'ятайте її добре, товариші, — сказав Сідан. — Може, згодиться і вона.

Лише надвечір дісталися до вулкана і зупинились біля нього на ночівлю. Вулкан був невисокий, але зате дуже широкий. Власне кажучи, це було ніби вулканічне гніздо. Складалося воно принаймні з шести вулканів, з яких діяв лише один. Інші давно вже згасли.

— Вигляд їх обіцяє успіх, — сказав Сурат. — Дуже вже дико вони розкидані. Он скільки таємничих ущелин.

Коли стемніло, мандрівники могли помилуватися загравою, ніби від пожежі.

— А все ж таки я вважаю, що таке місце не дуже підходить для складу військових запасів, — сміючись сказав Сідан. — Я гадаю, що нікому в світі не спадало на думку обладнувати місце для пороху у вулкані.