Золотий Ра - Білик Іван Іванович (книги онлайн без регистрации txt) 📗
ТРОНОС — або «трон» — стілець, крісло (з грецької).
ТРОЯНСЬКА ВІЙНА — війна між греками-ахейцями та громадянами міста Трої (Іліона); почалася через викрадену троянським царевичем Парісом спартанську царицю Елену (Єлену) й тривала десять років (близько 1260-1250 рр. до н. е.).
ФАЛАНГА — У Стародавній Греції, а пізніше — в Македонії та Римі — щільно зімкнутий бойовий лад важкоозброєної піхоти (гоплітів); кількість рядів — 8-16, іноді до 25; кількість бійців в одному ряді — до 1000.
ФІБУЛА — шпилька, заколка, пряжка (з грецької).
ФЛЕГМА — слиз (із грецької).
ХЕЛАНДІЯ — однорядний весельний човен (із грецької).
ХЛАМИДА — верхній чоловічий одяг у стародавніх греків: плащ, накидка, мантія.
ЦІНВАД — міст, який, за переконаннями стародавніх персів, сполучав береги нашого й потойбічного світу. Щоб душа померлого не блукала ярами та нетрищами, їй треба було допомогти розшукати той міст; цьому сприяли священні пси й увесь складний обряд поховання.
ШАХІНШАХ — Шах шахів, Цар царів; титул монарха в Стародавній Персії та в Ірані аж до останніх років, коли країну було проголошено Ісламською Республікою.
ШУМЕРИ — прадавній народ, який заселяв Південну Месопотамію в V—II тисячоріччях до н. е. На думку відомого словацького вченого й письменника В. Замаровського, шумери не були семітами, які прийшли в ті краї значно пізніше; мова шумерів була чимось середнім між індоєвропейськими й тюркськими мовами.
ЯМС — тропічна й субтропічна рослина, підземні бульби якої містять крохмаль і вживаються в їжу.
Геродотова «Історія» з відстані століть
«Історія» Геродота — давньогрецького письменника — один із найбільших і найвидатніших творів Еллади. Ця його праця користувалася надзвичайною популярністю й уславила автора на вічні часи, так само, як уславили «Іліада» та «Одісея» їхнього творця — великого Гомера. До того ж, Геродотова «Історія» дала назву й поклала початок новій галузі науки — історії.
В Геродота були попередники, і на той час дуже відомі, — Гекатей та Гелланік (кінець VI — початок V ст. до н. е.). Проте їхні праці, які дійшли до нас лише в невеликих фрагментах, ще не можна було вважати історичними. В них справжні події тісно поєднувалися з міфом чи з легендою, тож ніяк було відрізнити правду від вигадки. Ці автори обмежувались описом окремої події чи міста.
Багатоплановий і складний твір Геродота вигідно відрізняється від них. По суті, це була перша історична книга, сповнена найрізноманітніших відомостей про численні держави й народи, більшість яких уже зникла з історичної арени. Саме тому, відзначаючи її новаторський характер, славетний римський оратор і політичний діяч Марк Туллій Ціцерон назвав Геродота «Батьком історії». Пізніші грецькі вчені поділили цей твір Геродота на дев'ять книг, давши кожній ім'я однієї з дев'яти муз, через що його називають іще «Музами»
Хто ж такий Геродот і що нам відомо про нього?
На жаль, як і про багатьох інших видатних представників давньогрецької літератури, відомостей про нього дійшло небагато. Тому лише приблизно визначено роки його життя: народження — десь 485 р. до н. е., смерть — між 430 і 425 рр. Як свідчить сам Геродот, народився він у місті Галікарнасі, що знаходилось на узбережжі Егейського моря, на півдні Малої Азії. Очевидно, він одержав ґрунтовну освіту і був ерудованою людиною. Замолоду брав участь у політичній боротьбі й урешті був змушений залишити рідне місто і поїхати на острів Самос, де прожив кілька років.
Можна зробити висновок, що Геродот ненавидів тиранів (мабуть, цим і пояснюється його втеча) і завжди був прихильником афінської рабовласницької демократії. Афіни на той час уже стали найголовнішою еллінською державою, найважливішим економічним, політичним і культурним центром усієї країни. Не випадково після закінчення своїх довгорічних мандрів Геродот приїздив до Афін і читав там свою книгу. Афінські громадяни надзвичайно високо оцінили його хист письменника і навіть щедро його винагородили.
У V книзі своєї «Історії» Геродот писав: «Якою чудовою справою є рівність! Перебуваючи під владою тиранії, афіняни не переважали сусідні народи у військовій справі, а перемігши тиранію, вони стали першими».
З острова Самос Геродот вирушив у свої далекі й небезпечні подорожі, що тривали понад десять років. Допитливий, активний і спостережливий, він невтомно переїздив з країни до країни, перетинав на кораблях моря, піднімався по Нілу й Дунаю, долав гори, ліси й безводні пустелі. Відвідав Лівію, Вавілон, Фінікію, Ассірію, Єгипет, об'їздив усю Малу Азію, зупинявся у мілетській колонії Ольвії, подорожував по безкрайніх причорноморських степах Скіфії, пройшов усю Фракію і Македонію, познайомився з багатьма містами материкової та острівної Греції. Згодом Геродот побував іще на острові Сіцілії та в Італії. 444 року до н. е. брав участь у заснуванні еллінської колонії на півдні Італії — міста Фурії. Там, мабуть, історіограф і помер.
Під час подорожей Геродот уважно придивлявся до життя, законів, побуту і звичаїв того чи іншого народу, вивчав визначні пам'ятки, минуле країни. Його цікавили також географічні дані, природа з її тваринним і рослинним світом, представники різних племен, житла і одяг людей, їхні страви, молитви і навіть чудеса, про які доводилося почути. Він записував численні історії, що їх розповідали ті, з ким він зустрічався. Знаючи лиш одну давньогрецьку мову, історіограф покладався на товмачів, тому одержані відомості часто спиралися на традиції усної творчості.
Те, що Геродот побачив і почув, пізніше лягло в основу «Історії». Одним із її джерел стали й зібрані мандрівником письмові пам'ятки. Значне місце в ній займають і всілякі віщування, зокрема пророцтва Дельфійського оракула, що було пов'язано із світоглядом самого автора. Геродот вірив у богів і був переконаний у тому, що долею людства, усіма історичними подіями керують всевладні й могутні боги. Вони ж встановили й непорушний світовий порядок. Вірив він і в пророчі сни, чудесні знамення, віщування оракулів та провісників, жерців та чаклунів. Геродот уважав, що боги можуть покарати людину як за тяжкий злочин, так і за надмірну жорстокість у помсті й навіть за надмірне щастя.
«Історія» рясніє міфами та міфологічними героями. В ній фігурують Іо, Медея, Єлена, аргонавти, Мінос, Менелай, Тесей, Геракл, Орест, Персей тощо. Всі вони змальовані Геродотом як реальні історичні особи. Проте до деяких міфологічних подій історіограф ставиться критично і характеризує їх по-своєму, робить «реальнішими».
Отже, є підстави твердити, що до «Історії» увійшло багато недостовірних відомостей. Сам автор розуміє це, тож попереджає про різний ступінь вірогідності наведених ним фактів: «Я вважаю за свій обов'язок передавати те, що говорять, але зовсім не зобов'язаний вірити почутому, і це зауваження стосується усієї моєї історії». Тому наведені Геродотом напівісторичні легенди часто починаються словами: «Так от, перси говорять...» або: «Як я чув від еллінів...» тощо. Однак він лише попереджає про їхню недостовірність і ніколи їх не перевіряє (як робить справжній історик-науковець).
Проте Геродот свідомий своєї відповідальності перед прийдешніми поколіннями, тож починає «Історію» словами: «Геродот з Галікарнаса зібрав і записав ці відомості, щоб минулі події з плином часу не були забуті, й величні, достойні подиву діяння як еллінів, так і варварів не пішли у безвість, особливо ж те, чому вони воювали одні з одними».
В основу своєї праці історіограф поклав війни між еллінами й персами, яких називає «варварами». Однак починає він із найдавніших часів — з міфу про викрадення фінікійцями дівчини-еллінки. Греки відповіли на це викраденням Медеї з Азії. Тоді троянський царевич Паріс викрав дружину еллінського царя Менелая Єлену, а греки через це оточили Трою і врешті зруйнували її. Своєрідний міфологічний вступ обґрунтовує майбутню ворожнечу між Азією і Європою. Але й подальша розповідь Геродота про історичні події певною мірою ґрунтується на легендах, хоч вона разом з тим спирається на досить точні географічні та етнографічні дані; історичні легенди, що їх використовує Геродот, змальовуючи життя лідійського царя Креза, який уславився багатством, і його війну з перським царем Кіром (Курушем), що закінчилася повною поразкою Креза (І книга — «Кліо»); похід Камбіса, Кірового сина, на Єгипет (II книга — «Евтерпа»); підкорення Камбісом Єгипту і смерть царя, прихід до влади Дарія (Дар'явауша) і завоювання ним острова Самосу (III книга — «Талія»); невдалий похід Дарія на Скіфію і втеча з цієї країни (IV книга — «Мельпомена»).
