Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос (книги онлайн без регистрации txt, fb2) 📗
— Тобі ще не набридло кпити з мене? — з гіркотою в голосі відказав філософ.
— Це не кпини, а співчуття! Але повернімося до того, що нас цікавить. Мене турбує ще одне: чому Ясінтра втекла, коли почула, що ми розпитуємо про неї?
— Гадаю, причин їй не бракувало. Я натомість ніяк не збагну: звідки ти знав, що вона сховається в тому тунелі?
— А куди ж їй було ще подітися? Вона втікала від нас, авжеж, але розуміла, що нам її ніколи не наздогнати, адже вона — юна й прудка, а ми — старі й неповороткі… Я кажу передусім про себе, — поквапно здійняв він товсту руку, вчасно спиняючи Діагорове заперечення. — Із цього я виснував, що вона не бігтиме десь далеко, а вирішить переховатися… А кращої схованки, ніж той темний тунель неподалік її домівки, годі й шукати. Але… чому вона втікала? Вона ж заробляє собі на прожиток саме тим, що не втікає від чоловіків…
— Мабуть, не одне злодійство обтяжує її сумління. Ти сміятимешся наді мною, розгаднику, але я ще ніколи не бачив такої дивної жінки. Мене досі бере дрож, коли я згадую її погляд… Що це таке?
Геракл глянув туди, куди вказував його супутник. Вулицею біля міської брами сунула смолоскипна хода. Її учасники були в масках і несли тамбурини. Один із вартових заговорив до них.
— Починаються Ленеї, — промовив Геракл. — Уже пора.
Діагор несхвально похитав головою.
— Ці люди завжди такі швидкі на розваги.
Назвавши свої імена вартовим, вони минули браму й попрямували до середмістя. Діагор запитав:
— Що робитимемо тепер?
— Відпочиватимемо, Зевса ради. Мені болять ноги. Моє тіло придатне котитися з місця на місце, мов куля, а не пересуватися на ногах. Завтра ми поговоримо з Анфісом та Евнеєм. Себто поговориш ти, а я послухаю.
— Про що мені їх питати?
— Я подумаю. Побачимося завтра, добрий Діагоре. Я пришлю до тебе раба зі звісткою. А поки відпружся, відпочинь тілом і розумом. І нехай турботи не позбавлять тебе солодкого сну! Пам’ятай: ти найняв найкращого розгадника таємниць у всій Елладі*…
__________
<sup>* Сьогодні по обіді мені вдалося поговорити з Єленою в перерві між уроками (вона навчає грецької мови групу з тридцяти учнів). Я був такий схвильований, що відразу, без жодного вступу, розповів їй про все, що виявив:</sup><sup>— Окрім лані, у третьому розділі є ще один образ — дівчина з лілією в руці.</sup><sup>Її великі небесно-блакитні очі зробилися ще більшими.</sup><sup>— Що?</sup><sup>Я показав їй свій переклад.</sup><sup>— Вона з’являється переважно в трьох видіннях одного з головних героїв, філософа-платоніка на ім’я Діагор. Але й інший персонаж, Геракл, також згадує про неї. Це дуже виразний ейдетичний образ, Єлено. Дівчина з лілією, яка прохає допомогти їй і остерігає від небезпеки. Монтал гадає, що йдеться про поетичну метафору, однак ейдезис тут очевидний. Автор навіть подає її опис — золоте волосся, блакитні, як море, очі, стрункий стан, біле вбрання, — і розкидує його по всьому розділу… Дивися, ось тут мовиться про її волосся… А ось тут згадується «струнка юнка в білих шатах»…</sup><sup>— Стривай-но хвилинку, — урвала мене Єлена. — Під «стрункою юнкою в білих шатах» у цьому абзаці мається на увазі розсудливість. Це поетична метафора на кшталт…</sup><sup>— Таж ні! — Мушу визнати, мій голос прозвучав на кілька тонів вище, ніж слід було. Єлена здивовано глянула на мене (тепер мені так прикро про це згадувати!) — Це не проста метафора, це ейдетичний образ!</sup><sup>— Чому ти такий упевнений?</sup><sup>Я замислився на хвилю. Моя теорія видавалася мені такою певною, що я забув підготувати аргументи для її захисту!</sup><sup>— Слово «лілія» повторюється на кожному кроці, — мовив я, — а обличчя дівчини…</sup><sup>— Яке обличчя? Ти щойно сказав, що автор описує лише її очі й волосся. Ти що, додумав сам усе решта?</sup><sup>Я розтулив рота, але зненацька не знайшовся на відповідь.</sup><sup>— Тобі не здається, що ти перебираєш міри з ейдезисом? Елій попереджав нас, пам’ятаєш? Він казав, що ейдетичні твори — оманливі, і мав рацію. Раптом тобі починає здаватися, що всі образи в тексті щось означають лише тому, що повторюються, але це ж безглуздо: Гомер докладно описує, як одягнені багато героїв «Іліади», однак це не означає, що цей твір — ейдетичний трактат про одяг…</sup><sup>— Ось, — я показав їй переклад, — тут образ дівчини, що прохає про допомогу й говорить про небезпеку… Прочитай сама, Єлено.</sup><sup>Вона взялася читати. Я кусав нігті від нетерплячки. Закінчивши, Єлена знову скинула на мене своїм жорстоким співчутливим поглядом.</sup><sup>— Авжеж, я не так добре знаюся на ейдетичній літературі, як ти, але єдиний прихований образ, який мені вдалося побачити в цьому розділі — це «швидкість», що натякає на четвертий Гераклів подвиг — лови Керинейської лані, дуже прудкої тварини. «Дівчина» й «лілія» — це явно поетичні метафори, які…</sup><sup>— Єлено…</sup><sup>— Дай мені доказати. Це поетичні метафори, які обмежуються Діагоровими «видіннями»…</sup><sup>— Геракл теж про них згадує.</sup><sup>— Але тільки коли його слова стосуються Діагора! Дивися… Геракл каже йому… ось тут… що уявляє його як «золотоволосу юнку з душею білої лілії, прекрасну, але наївну…» Він говорить про Діагора! Автор використовує ці метафори, щоб описати простодушну й тендітну натуру філософа.</sup><sup>Однак її слова не переконали мене.</sup><sup>— А чому саме «лілія»? — запитав я. — Чому не будь-яка інша квітка?</sup><sup>— Ти плутаєш ейдезис із плеоназмом, — усміхнулася Єлена. — Іноді письменники повторюють ті самі слова в одному абзаці. У цьому випадку нашому авторові засіла в голові лілія, і щоразу, коли він думав про якусь квітку, вживав саме це слово… Чому ти так скривився?</sup><sup>— Єлено, я <i>певен</i>, що дівчина з лілією — це ейдетичний образ, але не можу тобі цього пояснити… І це жахливо…</sup><sup>— Що жахливо?</sup><sup>— Що прочитавши <i>той самий</i> текст, ти вважаєш інакше. Жахливо, що образи, ідеї, витворені словами в книжках, такі крихкі… Читаючи, я <i>бачив</i> образ лані, а <i>також</i> — образ дівчини з лілією в руці, яка кричала, благаючи про допомогу… Ти бачиш лань, але не бачиш дівчини. Якби це прочитав Елій, можливо, тільки лілія привернула б його увагу… А що побачить інший читач?.. А Монтал?.. Що побачив Монтал? Лише те, що розділ написано недбало. І все ж, — я вдарив по аркушах, на якусь незбагненну мить утративши самоконтроль, — <i>мусить</i> існувати якась <i>кінцева</i> ідея, що не залежить від нашої думки, хіба ні? Слова… <i>повинні</i> врешті-решт утворювати <i>цілком визначену</i>, точну ідею…</sup>
![Дрозофіла над томом Канта [Роман] - Дністровий Анатолій (прочитать книгу .txt) 📗](/uploads/posts/books/51651/51651.jpg)
