Пустоцвiт - Литовченко Олена (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗
– Не бійся, моя дорогоцінна панночко, не повернеться мігрень.
– Ти впевнений, Олесику?
– Впевнений, моя панночко! Я сьогодні буду цілий день біля ніжок твоїх струнких, виконаю всі твої бажання, які не загадаєш…
– Хочу плітки палацові послухати!
– Будь ласка, моя панночко!
– Що там у нас коїться, Олесю? Хто приїхав, хто відбув геть?
– Нічого цікавого не відбулося. Хіба що дружину одного з постачальників твого імператорського двору – купця Рогожина заскочили з коханцем. Цей пройдисвіт, бач, гладкий тілом виявився, під ліжко сховався та застряг – тож витягти звідти ще довго не могли…
– Та що ти кажеш таке?!
– Не могли, матінко, не могли! Цілу годину проморочилися.
Досхочу посміявшись над дурнуватим кавалером, Єлизавета Петрівна запитала:
– А ще?
– А ще італієць якийсь приїхав, опери співає. Голос потужний і гарний. Учора у салоні мадам Саломеї виступав. Подейкують, дуже недурний із себе… Може, запросити його? Нехай поспіває, Вашу Імператорську Величність потішить.
– Ні, Олесику, боюся, що саме від цього мігрень і розіграється…
– Ну, що ж…
Помовчали.
– То чого ж хоче моя панночка? – ласкаво запитав Олексій, ніжно погладжуючи при цьому ніжки імператриці.
– Чаклуна хочу побачити… або відьму… – грайливо промуркотіла Єлизавета Петрівна й додала: – І саме тепер кофею випити б, а до кофею чогось солоденького, смачненького…
Звісно, в Олексія руки чарівні: від декількох його доторкань до пяточок усе погане розвіялось, розчинилося без сліду! І знов захотілося жити й життю радіти, і бавитися різними дурничками – наприклад, питтям кави у ліжку!
– Тож полегшало тобі? – запитав фаворит.
– Звісно полегшало, Олесеньку! З тобою мені завжди легше.
– От і добре, моя панночко, от і славно. А кофею із солоденьким ми негайно ж організуємо.
Фаворит наказав прислузі накривати просто в опочивальні.
– А відьми й чаклуни як же? – капризувала далі Єлизавета Петрівна.
– А оцю мерзоту моїй панночці бачити ніяк не бажано! Чаклуни й відьми – це все зле, а ви, матінко государине, хворі… Краще я вам казку розповім!
– Ні, Олесеньку, тоді вже краще китайчука запроси: нехай монетки покидає і щось там по-своєму побелькоче.
Олексій вийшов з кімнати, щоб розпорядитися щодо китайчука. Отут йому й доповіли, що прибулий минулого тижня до Санкт-Петербурга граф Сен-Жермен милостиво просить Її Імператорську Величність про аудієнцію.
– На ловця і звір біжить! От тобі й чарівник… – задоволено промимрив фаворит. Судячи з досвіду попередніх років, бесіди з цією людиною впливали на Єлизавету Петрівну сприятливо. Зраділий Олексій негайно повернувся до імператриці.
– Ну що ж, панночко моя, буде чаклун, якщо побажаєте!
– Та ти й сам просто чарівник, Олесю! – государиня була в повному захваті.
– Не я, не я – він!
– Облиш, – посміхнулася Єлизавета Петрівна. – Хто ж цей самий чаклун?
– От кофею вип'єте й довідаєтесь.
За дзвіночком в опочивальню ввійшли фрейліни й прислуга, государиню вмили, зачесали, у її вухах з'явилися довгасті золоті сережки з невеликими перлинами, батистову сорочку перемінили на свіжу з найтоншого маркізету, оздоблену подібним до павутиння мереживом. Зверху государиня вдягла розкішний французький халат, пошитий за останньою модою з атласного шовку малахітового відтінку з облямівкою з горностаєвого хутра. При цьому блакитні очі Єлизавети Петрівни дістали смарагдового відтінку, і вона стала скидатися на добру, але нещасну царицю мавок з Олексієвих казок.
В опочивальню внесли канапе, зверху поклали шовковий перський килим зеленого кольору. Поруч поставили маленький столик, оздоблений перламутром, на ньому – дві маленькі порцелянові філіжанки зі срібними ложечками, тацю насолод, свіжі булочки на золотому блюді, а головне – ледве знайдений після останнього переїзду високий порцеляновий кавник. Для фаворита принесли його улюблене крісло.
– Я би прилягла, мабуть… – замислено мовила імператриця. Одразу принесли ще подушок.
– Ну от, Олесеньку, все готово. Давай кофею поп'ємо.
Наступні півгодини пролетіли непомітно в милій бесіді за кавою.
– То де ж обіцяний чаклун? – запитала нарешті Єлизавета Петрівна, коли з ароматним напоєм, більшістю булочок і солодощів було покінчено.
– Ви настільки чарівна, моя панночко, як цариця мавок! Навіщо вам чаклун?
– А він мені потрібен, щоб камінчик полікувати, от! – і капризно, зовсім по-дитячому випнувши нижню губу, государиня продемонструвала фаворитові перстень із тріснутим смарагдом.
– Ну що ж, моя панночко, нехай буде по-вашому: до нас прибув граф Сен-Жермен! Якщо покличете його, він і камінчик у персні полікує, і останні європейські плітки розповість, і слушні поради дасть…
– Ой, як добре, Олесеньку! Ти просто мій янгол-охоронець: що у тебе попросиш, нехай навіть подумки – усе виконуєш…
Фаворит поштиво схилився перед імператрицею.
– А пошлемо ми до Сен-Жермена… – вона трохи подумала й, щось згадавши, вирішила, пустотливо стрельнувши очима: – А пошлемо-но до нього канцлера Бестужева, нашого радника, розумаку незвичайного!
– Але ж панночко моя, вони ж один одного терпіти не можуть, як же так?! – зніяковів фаворит.
– От у тім-то й річ, Олесеньку, у тім-то й річ! Нехай тільки Бестужев спробує відмовитися!..
І государиня прищулилася, немовби прицілюючись у невидиму іншим людям мішень.
Уже третю годину поспіль імператриця розмовляла із Сен-Жерменом. Граф уже переказав усі заморські плітки, що ходили при французькому дворі, і найсвіжіші анекдоти про англійський двір. Обговорили також сувору петербурзьку зиму й останні архітектурні нововведення «Північної Пальміри». Сен-Жермен люб'язно підніс у дарунок Єлизаветі Петрівні флакон з одним із дивовижних притирань, виготовлених за його особистим надсекретним рецептом – побалакали про лікарські засоби й інші медичні премудрощі, здатні полегшити тлінне людське існування.
Нарешті, помітивши в персні імператриці тріснутий смарагд, граф запропонував відновити камінь і, вклонившись, прийняв від государині «хвору» коштовність. При цьому сказав немовби між іншим:
– А знаєте, матінко, от побував я нещодавно при дворі Фрідріха Прусського, то там усі тільки й говорять, що про майбутнє одруження вашого племінника Петра Федоровича: мовляв, недарма збираєте ви портрети принцес… До речі, ваш чарівний портрет, весь у перлах і діамантах, я теж бачив.
– Це який же? – здивувалася государиня.
– Та той, що ви вислали принцесі Йоганні-Єлизаветі Ґолштин-Ґотторпській!
– Ах, цей! Що ви, люб'язний графе, це ж дрібничка, а не портрет.
– Не скажіть, не скажіть… Ви на ньому прекрасні й величні. Хоча в житті, безсумнівно, набагато більш чарівні.
– Ах, що ви таке говорите! – вона мило зашарілася, немов молоденька дівиця під час сватання.
– Особливо зараз, Ваша Імператорська Величність!
– Дякую вам, графе, ви як завжди спостережливі й галантні… Але що ж іще говорять там, при дворі Фрідріха?
– Говорять, що його сестра Ульріка обрана вами в наречені Петрові Федоровичу.
Ледь помітна тінь лягла на обличчя імператриці. Миттю вловивши зміну настрою монархині, Сен-Жермен блискавично перелаштувався:
– Тут я й прикинув по розташуванню планет, що наречена для Петра Федоровича повинна бути з пруссько-литовських князівств! Що ж до Ульріки, то взаємне розташування Марса й Венери в її гороскопі говорить про те, що шлюб з Петром Федоровичем відбутися не може із причин, пов'язаних з рішенням Вашої Імператорської Величності.
– Будьте люб'язні, графе, поясніть ваші натяки, – як і раніше не надто люб'язно мовила Єлизавета Петрівна.
– Це не натяки, матінко, це наука астрологія! Зірки говорять, що сама Ульріка зовсім не проти вийти заміж за Петра Федоровича, та тільки Ваша Імператорська Величність цього не бажають…
– Зірки говорять?
– Зірки, матінко, зірки!
– А чи не людські язики, часом, розпустилися?.. – тихо мовила государиня, пильно вдивляючись у непроникне обличчя Сен-Жермена.
