Печера ідей - Сомоса Хосе Карлос (книги онлайн без регистрации txt, fb2) 📗
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
— Слухай-но, Перекладачу, — загорлав Крантор своїм могутнім голосом. — Ти, що такий упевнений у своєму існуванні! Скажи мені, хто я!.. Витлумач мою мову і дай мені визначення!.. Я кидаю тобі виклик: збагни мене!.. Ти, хто гадає, ніби ми — лише бозна-коли написані слова!.. Ти, хто думає, ніби в нашій історії приховано ключ до розуміння!.. Осмисли мене, Перекладачу!.. Скажи мені, хто я… якщо прочитавши мене, ти зможеш мене ще й розгадати!.. — заспокоївшись, він обернувся до Діагора й усміхнувся. — Ось, що кричать цьому гаданому Перекладачеві. Але, певна річ, той ніколи не відповідає, адже його не існує. А якщо він і існує, то так само нічого не знає, як і ми…**
__________
<sup>** Слово честі, сам не розумію, чому так рознервувався. У Гомера, наприклад, часто трапляються несподівані переходи на другу особу. Тут, очевидно, йдеться про щось подібне. Але правда в тому, що, перекладаючи Кранторову викличну промову, я трохи занепокоївся. Мені спало на думку, що, можливо, «Перекладач» — це нове ейдетичне слово. У такому разі кінцевий образ у цьому розділі буде складніший, ніж я гадав: скажені атаки «невидимого звіра», що відповідають Критському бику, «дівчина з лілією», а тепер ще й цей «Перекладач». Єлена має рацію: ця робота перетворюється на одержимість. Завтра пораджуся з Гектором.</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
Увійшла Понсіка з повним кратером і долила вина. Скориставшись паузою в розмові, Крантор сказав:
— Піду прогуляюся. Нічне повітря піде мені на користь…
Білястий потворний пес побіг за ним. По якійсь хвилі Геракл промовив:
— Не надто зважай на нього, добрий Діагоре. Крантор завжди був украй імпульсивний і дивакуватий, а час і подорожі лише загострили ці риси його вдачі. Йому завжди бракувало терпцю, щоб сидіти й розмовляти протягом тривалого часу: складні розумування його бентежать… Він не схожий на афінянина, але не схожий і на спартанця, адже ненавидить війну і військо. Я розповідав тобі, як він подався жити самітником на острів Евбею, де сам злагодив собі хижку? Це сталося приблизно тоді, коли він обпалив собі руку… Але відлюдництво теж не припало йому до смаку. Я не знаю, що йому подобається, а що ні, і ніколи цього не знав… Підозрюю, що він незадоволений тою роллю, яку йому призначив Зевс у цій великій Виставі, що зветься життям. Прошу в тебе вибачення, Діагоре, за його поведінку.
Філософ сказав, що то пусте, і підвівся йти.
— Що робитимемо завтра? — запитав він.
— Ти — нічого. Ти мій замовник і вже достатньо попрацював.
— Але я хочу й далі тобі допомагати.
— У цьому немає потреби. Завтра я самостійно проведу невеличке розслідування. Якщо будуть якісь новини, я дам тобі знати.
Діагор затримався у дверях.
— Ти з’ясував щось, що можеш мені розповісти?
Розгадник почухав потилицю.
— Усе йде добре, — сказав він. — У мене є кілька здогадок, які не дадуть мені спокійно спати цієї ночі, але…
— Авжеж, — урвав його Діагор. — Не говорімо про інжирину, доки не побачимо, що всередині.
Вони розпрощалися як друзі.*
__________
<sup>* Я непокоюся дедалі більше. Не знаю чому, адже ніколи раніше не почувався так від роботи. Зрештою, можливо, це все — лише моя уява. Я наведу тут коротеньку розмову, яку мав сьогодні вранці з Гектором, а читач нехай сам вирішує.</sup>
<sup>— «Печера ідей», — кивнув він, коли я назвав книжку. — Авжеж, класичний грецький текст невідомого автора про Афіни після Пелопоннеської війни. Це я сказав Елієві долучити цей твір до нашої серії перекладів…</sup>
<sup>— Знаю. Власне, це я його перекладаю.</sup>
<sup>— Чим можу допомогти тобі?</sup>
<sup>Я сказав чим. Він насупив чоло й поставив те саме запитання, що й Елій: чому мене цікавить оригінальний рукопис? Я пояснив, що твір виявився ейдетичним, а Монтал, схоже, цього не помітив. Гектор знову насупився.</sup>
<sup>— Якщо Монтал цього не помітив, значить цей текст — <i>не</i> ейдетичний, — мовив він. — Пробач, не хочу видатися нетактовним, але Монтал у цій царині був справжній фахівець…</sup>
<sup>Я зібрав докупи всю свою терплячість і став пояснювати:</sup>
<sup>— Ейдезис дуже сильний, Гекторе. Він впливає на реалізм сцен, навіть на діалоги й думки героїв… Усе це має щось значити, хіба ж ні? Я хочу виявити той ключ, який автор заховав у тексті, і мені потрібен первопис, щоб пересвідчитись у правильності мого перекладу… Елій погодився й порадив мені звернутися до тебе.</sup>
<sup>Урешті-решт Гектор піддався на мої прохання (він вельми впертий), але подав мені небагато надії: текст був у Монтала, а по його смерті всі рукописи перейшли до інших бібліотек. Ні, у нього не було ні близьких друзів, ні рідних. Він жив наче пустельник, сам-один у будинку на цілковитому відлюдді.</sup>
<sup>— Власне кажучи, — додав Гектор, — сáме його бажання віддалитися від цивілізації і призвело до його смерті… Еге ж?</sup>
<sup>— Тобто?</sup>
<sup>— Ой, я гадав, ти знаєш. То Елій тобі нічого не розповів?</sup>
<sup>— Тільки те, що Монтал помер, — відказав я і, пригадавши Елієві слова, додав: — І що «всі про це говорили…» Але я не знаю чому.</sup>
<sup>— Бо смерть його була жахлива, — пролунала відповідь.</sup>
<sup>Я натужно ковтнув слину.</sup>
<sup>— Його знайшли в лісі недалеко від будинку, у якому він мешкав, — мовив далі Гектор. — Тіло його було пошматоване. Місцева влада сказала, що на нього, імовірно, напала вовча зграя…</sup>
¯¯¯¯¯¯¯¯¯¯
5
Геракл Понтор, розгадник таємниць, умів літати.
Він ширяв у цілковитій тиші серед замкненого простору темної печери, легесенький, наче повітря, наче його тіло перетворилося на аркуш пергаменту. Нарешті він знайшов те, що шукав. Спершу він почув биття, тягуче, мовби удари веслами в мулистій воді, а потім побачив його — людське серце, що линуло в мороці, як і він сам. Тільки-тільки видерте з грудей, воно ще тріпотіло: чиясь рука чавила його, наче міх із вином; крізь пальці густими струминками текла кров. Утім, найбільше турбувало розгадника не вирване серце, а те, кому належала рука, що стискала його залізною хваткою, однак на рівні плеча її неначе акуратно відтяли — усе, що було далі, від очей ховала темрява. Зацікавлений, Геракл підлетів ближче, щоб оглянути видиво: думка про те, що рука може висіти в повітрі сама собою, видавалася йому безглуздою. Аж тут він виявив іще дивнішу річ: биття того серця було єдиним, яке він чув. Нажаханий, він опустив погляд і торкнувся руками грудей. У грудях була величезна й порожня діра.
Ураз він збагнув: щойно вирване серце — його.
Геракл із криком прокинувся.
Коли до спальні забігла стривожена Понсіка, він уже почувався краще і зміг її заспокоїти.*
__________
<sup>* Минулої ночі, ще до того, як я почав перекладати цей розділ, мені наснився сон, але в ньому не було серця, видертого з грудей. Мені снився головний герой, Геракл Понтор, і у своєму сні я бачив, як він спить на ліжку. Зненацька Геракл із криком пробудився, немовби йому примарилося якесь жахіття. Тоді я теж закричав і прокинувся. Коли ж я взявся за переклад п’ятого розділу, цей збіг із текстом приголомшив мене до краю. Монтал пише про папірус таке: «М’який, тонюсінький, немовби на останній фазі виготовлення аркуша забракло кількох шарів волокна або ж матеріал із плином часу зробився крихкий, пористий і тендітний, як крильце метелика чи маленької пташини».</sup>