Online-knigi.org
online-knigi.org » Книги » Проза » Историческая проза » Помститися iмператору - Литовченко Тимур Иванович (книги регистрация онлайн бесплатно TXT) 📗

Помститися iмператору - Литовченко Тимур Иванович (книги регистрация онлайн бесплатно TXT) 📗

Тут можно читать бесплатно Помститися iмператору - Литовченко Тимур Иванович (книги регистрация онлайн бесплатно TXT) 📗. Жанр: Историческая проза. Так же Вы можете читать полную версию (весь текст) онлайн без регистрации и SMS на сайте online-knigi.org (Online knigi) или прочесть краткое содержание, предисловие (аннотацию), описание и ознакомиться с отзывами (комментариями) о произведении.
Перейти на страницу:
Помститися iмператору - i_002.png

Огидні чорти не просто сидять на своїх тронах, а грають в якусь дивакувату огидну гру: беруть по черзі порожню діжку, трусять її щосили, перевертають – і звідти випадають… людські черепи!

* * *

…Як і минулого разу, з чорної пітьми проступила така сама чорна земля, від краю до краю неба вкрита чорною горілою стернею. Посеред цієї похмурої пустелі стоять три трони – два великі, третій зовсім малесенький.

Бачить Степан: на двох великих тронах сидять два здоровезних чорти – бридкі, огидні, кошлаті та настільки брудні, що навіть плюнути на них і те огидно. Третій, малесенький, трон – порожній. І недарма: адже біля його підніжжя лежить мертвий карлик! Очевидно, раніше він сидів на тому трончику, та хтось встромив ніж поміж лопаток – і ось вже карлик на землі, мертво-нерухомий, немов купка лайна.

Огидні чорти не просто сидять на своїх тронах, а грають в якусь дивакувату огидну гру: беруть по черзі порожню діжку, трусять її щосили, перевертають – і звідти випадають… людські черепи! Щоразу кожен з чортів викидає з діжки різну кількість черепів, і зовсім незрозуміло, чому їх випадає один чи два, півдюжини або півсотні. Зрозуміло одне: пекельні створіння змагаються, хто з них назбирає більшу купу «мертвих голів». Кожен нагріб уже порядно, проте, судячи з азартного запалу гравців, змагання тільки-но розпочалося.

Степан прямує до дивних гравців і чим ближче підходить, тим ясніше бачить, наскільки він мізерний у порівнянні з пекельними мешканцями. Але чортів це анітрішки не бентежить: тільки-но юнак наближається до їхніх тронів, як обидва вони починають громоподібно ревти:

– Го-го-го-о-о-о!!! Гу-гу-гу-у-у-у!!! Ось він – той, хто не втримався! Ось він – найбільший бовдур в усьому піднебессі! Нумо йди сюди! Приєднуйся до нас!

– Навіщо я вам?! – кричить переляканий Степан.

– Будеш ставкою у нашій грі, нашим призом!!! – гукають чорти та радісно рохкають, немовби справжнісінькі свині.

– Яким іще призом?! – обурюється Ракович. – Не хочу й не буду!!! Хоч лусніть, кляті…

– Це ти в нас зараз луснеш, байстрюче! – кричать чорти і починають ловити його.

– Ні-і-і!.. Ні-і-і!.. – кричить переляканий Степан, намагаючись утекти від неминучої чортячої розправи.

– Та що нам твоє «ні»?! – регочуть чорти й намагаються накрити його важелезними долонями, а потім і черепами, вихопленими з тієї купи, що ближча до кожного. А черепи ті, треба сказати, такі здоровезні, що не тільки людину – цілу коняку накриють… Та чого там – вершника разом із конем теж вмістити можуть!..

Бігає отак Степан, бігає, аж нарешті один з чортів як гепне черепом!.. Аж чорна горіла земля здригнулась від удару. Впав юнак, лежить і чекає мовчки, що ж далі буде? А дідько відкидає череп назад на купу, хапає Раковича за комір свитки двома товстими когтистими цурпалками, що в нього на руках замість пальців, та й до самого обличчя підносить. Перелякався Степан: в чорта замість носа – огидне свиняче рило, а вже смердить від нього!.. А дідько кривиться в усмішці, рота роззявляє – от-от з'їсть, проковтне разом з одягом, волоссям, шкірою та кісточками!!! Навіть виплюнути буде нічого…

Але все минулося… поки що, принаймні: дідько тільки зарохкав самовдоволено та й вкинув Степана до величезної полив'яної миски, що стояла позаду порожнього трону:

– Сиди тут, потім з тобою розберемось.

Чорти далі собі грають, а Ракович по дну миски бігає, шукаючи способу, як звідти вибратись. Шукав він, шукав – та й помітив на дні миски тріщину. Підбіг до неї та як стрибне униз!.. Раптом із цього щось таки вийде?!

* * *

І… справді вийшло! Бо провалився Степан аж попід землю – а там коридор земляний, довгий-предовгий, тільки світло наприкінці коридору виграває, жовтогарячі відблиски по стінках тунелю немов навіжені скачуть. Побіг Ракович на те світло – а що іще робити?!

Тільки-но вискочив юнак з підземного ходу… як одразу пошкодував, що вискочив! Бо вилетів у неглибоку, але довгу яругу, а там стоять два інших пекельних створіння, удесятеро більші від тих чортів, котрі упіймали його черепом, і такі вже бридкі, що й описати неможливо. В кожного створіння – по чотири ноги та по вісім рук, у кожного на голові – цілий ліс рогів, немовби в лосів!!!

І займаються ті створіння тим, що двома парами рук швидко-швиденько смикають за тонюсінькі ниточки-мотузочки, на кінці яких прив'язані… перші два чорти! А двома іншими парами рук по черзі підгрібають-підсипають чортам до діжок, якими ті бавляться, цілі пригорщі тих самих черепів, одним з яких було упіймано Степана!!! По черзі то одному, то другому чорту менше чи більше черепів підсиплють диво-створіння – але так, щоб ні один з чортів не брав гору в змаганні, а щоб весь час між ними трималася нічия. І цим диво-створіння дуже веселяться, бавляться – аж регочуть!

Але Раковичу зовсім не до сміху: тільки-но спробував втекти від цих – більших пекельних істот, як вони його знов-таки схопили (маючи по чотири пари рук, зробити це було не так уже й важко!) та вкинули до величезного глека, що стояв позаду них, ревонувши при цьому:

– Хо-о-о-хо-о-о-хо-о-о-о!!! Хо-о-о-хо-о-о-хо-о-о-о!!! Буде нам з тебе забавка, як управляти цими йолопами набридне!!!

* * *

Влетів Степан до глека, почав падати. Падав, падав – аж раптом гепнувся… на купу прілої соломи! Нічого собі впав: міг би загалом розкваситися, немов перестигла слива, що зірвалась із самої верхівки дерева! Але відчуває – тіло ціле, ціла й голова, тільки болить дуже. Перевернувся зі спини на живіт, сяк-так підвівся й поплентався у повній темряві, похитуючись. Нарешті намацав якусь стіну – а вона слизька, брудна і смердить так огидно!..

Але ж вибрався нарешті на рівне місце, де все виблискує тьмяно-червоним. І тут побачив таке, чого краще б ніколи у житті й не бачити зовсім: бо на цім місці стояв не хто інший, як сам пекельний князь!!!

Стоїть він, весь у червоне полум'я вдягнений, чорним димом підперезаний, дивиться на те, як пекельні створіння бавляться тим, що примушують двох чортів гратися горами людських черепів, – і відчайдушно регоче!!! А побачивши Степана, що закляк біля його величезних ніг (кожна з яких була товстіша від п'яти найтовстіших дубів, зв'язаних докупи), підхопив небораку на гігантську долоню, більшу за найбільший майдан, коли-небудь бачений Раковичем, і як розрегочеться просто йому в обличчя:

– Гей, комашко нікчемна! І ти, гордій, вважав себе розумною людиною?! Та ти ж не бачиш далі свого носа! Ти ж занапастив і своє життя, і життя своїх близьких… і навіть не второпав, чия воля керувала й продовжує керувати тобою!!! Комашка ти, комашка безмозка!!! От зараз я-а-ак вб'ю тебе!..

І я-а-ак лясне іншою долонею по тій, на якій завмер безпорадний чоловічок!..

* * *

На цім місці прокинувся Степан, і якби не перебував під впливом зілля, що їм регулярно напував його Мошка, то, мабуть, зірвався би з місця та дременув просто у степ, біг би світ за очі, доки не впав би зовсім знесилений. А так тільки ледь-ледь здригнувся й тихесенько застогнав.

Єврей одразу ж зреагував на той стогін, відкинув розцвічену відблисками полум'я ряднину – і Ракович побачив, що довкола темна-темна літня ніч, що з-за пологу на нього дивляться лише розсипи величезних яскравих зірок… та ще Мошка, який миттю підбіг до хворого, покинувши розкладене поруч багаття.

– О-о-о, молодий панич довго-довго спав, але нарешті все ж прокинувся! Це добре, дуже добре, – радісно забубонів єврей, заглядаючи Степанові в обличчя. – Бачу по очах молодого панича, що йому вже краще, що він починає одужувати від отриманих у битві поранень. Ще тиждень, хоча б один тиждень молодому паничеві попити настоянку, і вона йому більш не знадобиться, бо молодий панич одужає остаточно. А що молодий панич опритомнів саме зараз – то це теж добре, бо Моше зможе обробити та перев'язати рани молодого панича, не ризикуючи його розбудити. Еге ж, добре?..

Перейти на страницу:

Литовченко Тимур Иванович читать все книги автора по порядку

Литовченко Тимур Иванович - все книги автора в одном месте читать по порядку полные версии на сайте онлайн библиотеки mir-knigi.info.


Помститися iмператору отзывы

Отзывы читателей о книге Помститися iмператору, автор: Литовченко Тимур Иванович. Читайте комментарии и мнения людей о произведении.


Уважаемые читатели и просто посетители нашей библиотеки! Просим Вас придерживаться определенных правил при комментировании литературных произведений.

  • 1. Просьба отказаться от дискриминационных высказываний. Мы защищаем право наших читателей свободно выражать свою точку зрения. Вместе с тем мы не терпим агрессии. На сайте запрещено оставлять комментарий, который содержит унизительные высказывания или призывы к насилию по отношению к отдельным лицам или группам людей на основании их расы, этнического происхождения, вероисповедания, недееспособности, пола, возраста, статуса ветерана, касты или сексуальной ориентации.
  • 2. Просьба отказаться от оскорблений, угроз и запугиваний.
  • 3. Просьба отказаться от нецензурной лексики.
  • 4. Просьба вести себя максимально корректно как по отношению к авторам, так и по отношению к другим читателям и их комментариям.

Надеемся на Ваше понимание и благоразумие. С уважением, администратор online-knigi.org


Прокомментировать
Подтвердите что вы не робот:*