Цар і раб - Білик Іван Іванович (читать хорошую книгу TXT) 📗
Та сей день не був схожий на дотеперішні, й почуття лякливої піднесености не полишало Елену від самого рання. Він прислав з робом воскову табличку й мав зайти по Елену перед обідом. Увесь час, який лишався до того, вона розтринькала з небаченою легковажністю й тепер квапила Раїс, нетерпляче стежачи в дзеркалі за її нарочито кволими рухами.
— На скронях підбери трохи вгору, — промовила вона тихо, намагаючись не виказати свого роздратування.
Клеопатра стягала з жердини хітон за хітоном і приміряла їх на себе, та Елені жоден сьогодні не подобався.
— Глянь! — цокотіла дівчина. — В сьому ти будеш молоденька-молоденька!
— Хіба Елена стара? — холодно завважила Раїс, пораючись коло зачіски господині, й Елена знала, що то зумисне. Клеопатра діставала якогось іншого хітона, та сей уже їй самій здавався надто похмурим, і вона кидала його назад не міряючи. Клеопатра бігала по таламусі зовсім гола, пустивши чорне хвилясте волосся на спину та плечі, й Елена часом повертала люстро так, щоб було видно струнку поставу дівчини. Слава Кіпріді, подумала вона, дивлячись, як та красивими рухами звільняється від важких складок дорогого копривного хітона. Я ще можу позмагатися й із шістнадцятирічною Клео.
В серці не було заздрощів до чужої юности, й се так належало віднести на карб Зевсової доньки. Людина стає завидющою тоді, коли відчуває слабість, не без гордощів за саму себе подумала Елена.
Й коли Раїс урешті таки впоралася з її зачіскою, вона розпустила очкурик спального хітона й постала перед дівчатами так само гола, як і Клеопатра. Мовчазна Раїс одійшла до дверей і звідти прискіпливо дивилася на витвір своїх рук, а Клео сплеснула в долоні:
— Елено! Ти така гарна… Й Афродіта позаздрила б, клянусь ериніями!
— Помовч, дурненька, — незлобливо висварила її Елена, втішена мимовільним вигуком дівчини. — Ще напитаєш на мою голову. Й не підходь до мене, бо лясну!
Се останнє вона мовила просто так, бо ще жодного разу не підіймала руки на своїх дівчат, але сказати мусила, й не тільки аби відвести дурне око, а й щоб перестерегтись од Клеопатри, яка вже ладна була горнутися до неї. Елена не зносила дотику жіночого тіла, й се зародилося в неї давно, в роки безрадісної юности, коли потрапила була до рук гарної розбещеної лезбіянки.
— Який мені хітон одягти? — спитала вона в Раїс, умисне в Раїс, аби покарати Клео за її надміру нестримний язичок.
— Одягни вишневий.
— Вишневий хітон? — Елена з радістю вхопилася за сю думку, сама собі дивуючись, як се досі можна було вагатися. — А чому вишневий? — спитала вона, щоб зайве перевірити й себе, й дівчину.
— Коли він уперше побачив тебе, ти була в ньому, — відповіла Раїс.
— Невже?.. — Елена зайнялася й почала з раптовою сором'язливістю вдягати вишневий хітон. Довгий вузький викот ледь прикривав перса, лишаючи тільки натяк, схожу на загадку лінію, й білий овал обличчя в обрамленні темних крутих пасом волосся здававсь іще білішим і мовби випромінював рожеве матове тепло.
Елена пройшлася в хітоні до дверей і, глянувши в очі Раїс, повернулася. Чому вона ввесь час так старанно штовхає мене до нього, майнуло їй. А се мале кошеня ревнує. Останнє було зрозуміло Елені, перше ж так і лишилося в ній нерозв'язаним, аж поки й настав час іти.
Він з'явивсь лише перед полуднем, блискучий, простоволосий і невірогідно погарнілий од морозцю, й з раптового блиску в його очах Елена вгадала, що сама теж має чудовий вигляд.
— Ходімо! — сказав він, ледве зайшовши до таламуса. — Мати не любить, коли гості спізнюються.
На дівчат він і не глянув, мовби їх і в таламусі не було, хоча Раїс вивчала його з кутка біля ложа холодним тверезим поглядом досвідченої жінки, Клеопатра ж никала по кімнаті й лізла поперед Елени, мало не в вічі гарному, мов Паріс із дивної казки про троянців, коханому її господині. Він навіть обійняв Елену й притулився вустами до ледве схованих під викотом хітона грудей. Клеопатра сапнула й прохопилась:
— Ой…
Елена теж удавала невидющу й тільки з порога, вже виходячи, кинула через плече:
— Нікого без мене щоб не впускали.
Раїс тільки холодно примружилась на її веління, Клеопатра ж і не почула його, вражена мужньою красою молодого евпатрида.
— Паріс… — мрійливо проказала вона, коли гримнула хвіртка.
Раїс була іншої думки:
— Лялька.
— А твій? А твій? — ображено прохопилася чорнява дівчина.
— Кажеш, наче се — твій.
— А той — твій? І той не твій, еге ж? Хіба не можна просто так, коли чоловік гарний? — замирливо сказала вона, прилащившись до старшої подруги. Коли Елени вдома не бувало, вона всю свою спрагу ласки віддавала подрузі, й та терпіла її, чого ніколи не траплялось при Елені.
Елена ж тим часом ішла на два кроки позад Архелая й, не дивлячись ні на кого, бо се в добропорядному місті вважалося б справжнім гріхом, бачила всі погляди, звернені на неї. Вона добре знала ціну тим поглядам, але їй приємно було йти крізь натовп задля першого снігу по-зимовому вбраних людей. Дехто був у сукняних гіматіях, що й досі зберігали сліди скринь, негнучкі й теплі, решта носила зручні скіфські ногавиці та свитки з кумедними застібками-патичками, й мало хто не спинявсь, аби поглянути на вродливу молоду пару. Се було єдине, на що зважилась Елена, йдучи сього небуденного для неї дня головним узвозом угору: не затуляти виду краєм гіматія.
Я теж, як і всі жінки, скромно подумала Елена. Кожна прихильниця Афродіти мріє вийти заміж, бо так погоджено кумирами. Тоді їй здалося, що й се нескромно. Ще донедавна вона й мріяти боялася, стиснута лещатами жахливих обставин, й із вуст їй полилися тихі й щирі слова подяки вітцеві всіх олімпійців.
Архелаїв хором стояв на Восьмій терасі за зубчатими мурами Акрополя, відразу під терасою святилищ. Тут мешкали найвидатніші евпатриди, й серце Елени схвильовано закалатало. Вона знала вже майже всіх мешканців Восьмої тераси, дехто з них бував і в її домі над аґорою, та досі не мала доступу до них. Тепер Архелай показував їй сюди дорогу, й вона з удячністю й любов'ю дивилася на його кремезну спину, захищену гіматієм з дорогого афінського сукна. Юнак жодного разу не озирнувся, та Елена знала, що він дослухається до рипіння її черевичків по тонкому снігу, й милувалася легкою граційністю його рухів і його чудового витого ціпка, якого, певно ж, не мав жоден пантікапеєць.
Будинок декарха царських махерофорів стояв точно під заднім причілком хорому Аполлона Лікаря, найпишнішого з усіх пантікапейських святилищ, де верховним жерцем уважався сам басилевс Перісад. У сім Акрополі все хвилювало Елену, й під хоромом Аполлона Лікаря вона мимоволі спинилася. Не почувши за собою її кроків, Архелай уперше озирнувся.
— Се тут отой хід із хорому Кібели? — спитала вона.
— Тут. — Голос Архелая здався їй холодним, і вона здогадалася, яка тому причина. Після повстання робів про той хід у місті говорили дуже багато й щоразу сплітали його з іменем Савмака — молодого лоґофета, про стосунки ж Архелая із Савмаком Елена добре знала й від інших, і від пройди Клеопатри.
— А се — мій дім, — сказав юнак і, доки вона встигла стямитися, приворітний роб почув голос господаря й одчинив хвіртку пишного червономармурового пілона з чотирма колонками.
Архелаєва мати Галина була ще не стара жінка років під сорок і, побачивши її, Елена не стрималася:
— Який він схожий на тебе, кіріє!..
Галина відразу ж повела гостю на жіночу половину дому, в ґінекей, і доки роби лаштували обід, вони лагідно й приязно гомоніли про суто свої, жіночі справи. Обидві сподобались одна одній з першого ж слова, й Елена, осяйна, мов олімпійка, була просто щаслива.
— Я на десятому небі! — вдруге за сей вечір не стрималася вона, й хоч картала себе за ту нестримність, але зайвого настрою з себе збити не могла. Се якоюсь мірою зробила за неї Галина, відповівши на той її вигук:
— На десятому небі в нас Перісад, люба моя! Ми — на восьмому.
Се був натяк, що Десяту терасу займає царський хором, Елена спершу примовкла, намагаючись уторопати, що криється за тими словами господині, тоді відітхнула, проте винесла враження, що ся жінка, яка й досі зберігала красу своєї молодости, й непересічну красу, вміє бути й дотепною.
