Мальви - Іваничук Роман (читаем книги онлайн бесплатно полностью txt) 📗
Іслам-Гірей, син Селямет Гірея,
Великого хана найблагородніший
радник, вповноважений і довірений
Сефер Газі-ага».
Сіпнулася голова Ширін-бея, губи стиснулися в злобі до синяви, тінню пробігло невдоволення по обличчях яшлавського і баринського беїв, тільки Тугай стояв, як і перше — гордий, міцний і непроникливий.
Іслам-Гірей підвів руку, і всі, крім Сефера Газі, вийшли з залу дивану. Колишній аталик, тепер ханський візир, процідив, не рухаючись із місця:
— Перший бій виграно. Але це тільки перший бій. Несподівано увійшов до залу ханський зброєносець сеймен Селім — він три роки вірно чекав на свого добродія і повелителя у свиті калги Крим-Прея — і повідомив:
— Гонець із Стамбула!
Скочили кутами угору брови Іслама, сховалися за повіками мишачі зіниці Сефера Газі. Та не підвівся і тепер хан, не вийшов назустріч.
— Хай увійде, — наказав.
Високий турок у яничарському одягу злегка нахилив голову, і тут прошипів Сефер-ага:
— До ніг великому хакану!
Збентежився султанський чауш, обличчя його побагровіло, він поклонився нижче, але на коліна не став. Промовив:
— Іменем сонця світів султана Ібрагіма повеліває тобі великий візир Муса-паша...
— Муса-паша? — схопився руками за поруччя крісла Іслам-Гірей.
— ...повеліває відправити свої війська на Україну чи то Московітію і доставити у Стамбул чотири тисячі невільників для чотирьохсот каторг, які потрібні для війни з Венецією. А ще велить вислати сорок тисяч війська під високу його команду. З цим передаю тобі султанські подарунки, — чауш поклав до ніг хана кунтуш і шаблю.
Нарочито ліниво підвівся Іслам, одягнув кунтуш тільки в один рукав, а на шаблю й не поглянув. Сказано зніченому від такої зневаги гінцеві:
— Нічого не відаю я ні про війну з Венецією, ані про її причини. Два тижні тому благословив мене на престол богоподібний Ібрагім, а до воріт Баб-і-сеадет супроводжував мене не Муса-паша, а великий візир Аз-зем. Доповідай мені, що трапилось у Порті з волі аллаха.
Гонець доповідав покірно, вражений незалежністю і пихатістю хана:
— Аллах бачить усе і не простить тим, які не розуміли свого щастя. Проклятий Замбул, хай почорніє його лице, купив з відома Аззем-паші у капудана галеру і поплив на ній до Мекки з краденим у султана добром. Біля Родосу на галеру напали мальтійці, захопили її, а потім зупинилися на перепочинок біля берегів острова Кандії135. Венеціанці дали зрадникові притулок, а султан, відвага і непомильність якого відома усім краям, виповів війну Венеції.
Іслам-Гірей слухав, сперши голову на руку. Немає Аззем-паші. Добре чи погано? Може, й добре. Ібрагім ще дурнішим і безпораднішим стане. Війна з Венецією. Добре це чи погано? Теж, мабуть, добре, бо крові турецької виллється немало. Що відповісти гінцеві? Відмовитися виконати перший султанський наказ, коли ще кермо не прибране до рук, — ризиковане. Іти на Московітію, якій ще Мухаммед дав шертну грамоту136, невигідно. На Україну? Ні, України чіпати зараз не треба. Тепер козацтвом зацікавилися Англія, Франція, Швеція, Голландія. Хмельницький здобув під Дюнкерком блискучу перемогу над іспанцями, він ще може стати Кримові в пригоді. А Ляхистан не платить упоминок, тож є нагода самим узяти, хоч султан і не каже йти на них. А піти треба — Крим ще не оклигав від голоду.
— Перекажи султанові, — сказав хан після довгої на-думи, — що покірний слуга Іслам-Гірей запевняє його у своїй відданості і є раб і порох перед ним. Але кримські люди в Стамбул не підуть — голод у нас, чим там поживляться? Підуть на гяурські землі за ясиром для султана.
...Аж зимою верталося військо Іслам-Гірея Покутським шляхом, ведучи поперед себе десять тисяч польсько-українського ясиру. А із Стамбула йшли у Варшаву посли запевняти короля Владислава, що напад на Польщу вчинив Іслам-Гірей за згодою Аззем-паші, за що великий візир покараний на горло.
Довгою була дорога, холоднеча косила бранців, ремствували мурзаки і сеймени на те, що після султанської саути не залишиться їм нічого.
За Перекопом відібрали дві тисячі сильніших мужчин для султана, рештою почали ділитися між собою. Хан послав Сефера Газі і калгу Крим-Гірея наглядати за розподілом.
Невдовзі незрозумілий гамір, дзенькіт і стрілянина долинули до ханського шатра. Стали у засніженому степу один супроти одного два ворожі табори: мурзи на чолі з Крим-Гіреєм і сеймени — з Сефером-агою. Загриміли литаври, понеслись мурзацькі воїни в гостроверхих чорних шапках на сейменів, закованих у кольчуги і шоломи. Стялися алебарди і бердиші одвічних-суперників за здобич. Загавкали пищалі і кремінні пістолі, засвистіли стріли, задзвеніли ятагани і шаблі.
Вдарив хан шпорами коня, прискакав на поле битви, та спинити не мав уже сили. Мурзи оточили сейменів і кришили їх шаблями.
— Истер! Истер137! — несамовито кричав хан і, наражаючись на смерть, носився по полю. Бій почав стихати, повернули коней мурзи і збіглися з усіх боків навколо хана.
До Іслам-Гірея під'їхав на коні ширінський мурза, син гордовитого і владного Алтан-бея, який не забув ханської зневаги під час коронування.
— Хане, — сказав він, дихаючи клубками пари в обличчя своєму вождеві, — ти наш володар, а ми твої слуги. Нема володаря без слуг, піддані ж завжди знайдуть собі пана. Ми згодні коритися тобі, але ж не самозванцеві, в жилах якого не тече й краплі благородної крові. Вели арештувати Сефера Газі, який, мов боягузливий тхір, утік із поля бою. Ми знайдемо його. Ось тобі готовий наш ярлик на його арешт, прибий тамгу. Не можуть беї терпіти, щоб головним агою війська татарського був ниций раб, який виріс на грабованих сейменських харчах.
Сахнувся Іслам-Гірей: засудити до страти аталика! Він підвів було руку, та опустилася вона — в цю мить не мав ханської влади і повернути міг її лише ціною життя Сефера. Обличчя мурз були суворі й рішучі, очі їхні говорили: «Ми тебе посадили на трон, ми тебе й знімемо з нього». І тоді ханові згадалися поради аталика: у вождя повинно бути два обличчя — лицаря і підступного змія. «Так ось на кому мені доводиться здійснювати вперше твою науку, добрий мій вихователю!»
Ширінський мурза подав Ісламові записаний папір, хан зняв із пальця перстень і тремтячою рукою приклав його до ярлика.
Відділ бейських воїнів полопотів степом у напрямі Кафи в погоні за Сефером-агою.
Тоді до хана під'їхав володар Перекопу Тугай-бей і мовив, не розпогіднюючи свого зцупленого жовнами обличчя:
— Хане, я в десять разів сильніший за тих, яким ти сьогодні скорився. Сильніший я зі своїми ногайцями і від тебе. Але не личить міжусобитись тоді, коли на ханський престол послав аллах мудрого вождя. Сефер-ага перебуде лихий для нього час в Ор-капу. Така голова не повинна злетіти з пліч. І твоя теж. Можеш розраховувати на мене, хане.
Довго Марія чекала прийому в хана. Повернувшись із походу, він не впускав до себе нікого. Аж у намазний день138, коли сусід сусідові приносить хийчагу139 за упокій померлих душ, а перед воротами ханського палацу роздають жебракам і циганам їжу, Іслам-Гірей прийняв прохачів.
З трепетом заходила Марія до ханської канцелярії в супроводі мангушського кет-худи, який за добрий калим погодився посвідчити, що Марія і її дочка — правовірні мусульмани, що повертаються вони до гяурів, аби проповідувати серед них найсправедливішу на землі віру.
Залишивши чарики на сходах, Марія увійшла до канцелярії і впала ниць перед ханом. Іслам-Гірей мовчки кивнув на казнадара, що сидів збоку за столиком. Той велів розповісти свою просьбу, вислухав, глянув на хана. Хан кивнув. Марія висипала перед казнадаром купу алтинів, тоді писець, що сидів поруч, почав писати.
— Прочитайте, — заблагала Марія. — Не вмію я. Писець прогундосив:
— «Жителям Мангуша Марії і Соломії, які удостоїлись отримати цей красномовний хаканський ярлик, можна пройти через укріплення Ор-капу в Ногайські степи і далі, і ніхто з моїх слуг хай не чинить їм ніяких перешкод.
