Сни Юлії і Германа. Кенігсберзький щоденник - Пагутяк Галина (читать книги онлайн полностью без регистрации .TXT) 📗
Перші несміливі кроки. Почуття чоловіка, що повернувся в місце, де минули його дитинство і юність. За стінами старого будинку гуркоче небесна машина. Уві сні вона повинна перетворитися на пекельну машину долі, де вже нічого не залишиться від театру, навіть найпрекраснішого зі всіх театрів — Шекспірівського.
Магічне дійство затягує глядача в світ туги, відчаю й жаху. Я не хочу стилізувати розповідь під прозу XIX століття. Це приспало б читача. Нехай відчує той самий холод, що відчував самотній король Лір. Відсутність справедливості в даний момент не означає її відсутності як такої. Опинитись у позачассі — спробуйте, як це воно бути викинутим з часу й простору. Навіть невинні розваги почнуть нагадувати випробування і катування.
06.07.2009
Читала про вірування прусів. З етнологією та етнографією на пострадянському просторі не вельми. Стагнація через відсутність методології. Але кінський череп на жердці як знак, що попереджає про небезпеку, це цікаво. І з попередніми книгами було те саме: інформація не викликала довіри. Залишаються усні історії, тобто жива Етнографія. Але тут ніхто мені нічого не розповість. Доведеться попрацювати ще зі словниками. Коли маєш справу з підсвідомими реакціями, без міфології не обійтись.
Ага, ще священні камені, на яких сиділа Лайма, богиня долі, й випрядала нитки доль. Ось звідки в мене взялися Парки. Це гарний знак. Отже, я відчуваю землю, на якій стоїть Кенігсберг. Доведеться зайнятися ще германською міфологією. Такий уже у мене дивний метод — ходити манівцями, підбираючи справді потрібні речі, розкидані часом.
07.07.2009
Івана Купала і свято Ліго. Вражаюча подібність українського і балтійського обрядів. У Прибалтиці краще збереглись давні знання. Мати рік, Мати лісу, Мати поля. У нас теж воно було.
Остання людина, яка розмовляла пруською мовою, померла у 1980 році. І ще зв’язки з Античністю. Греки вважали ріку Преголе рікою вічності та забуття, оскільки вона впадає невідомо куди, розчинившись у морі. Потрохи відчуваю себе вільніше в оточенні знаків і символів. Так було колись у мене з Шумером. Мова богів, вона ж існує насправді. Щоби зрозуміти народ, треба розуміти мову його богів.
Я б зробила страшну помилку, якби проігнорувала землю, на якій стоїть Кенігсберг. На щастя, пригадала збирачів кісток. Це доля. Лайма.
08.07.2009
Написала сторінку сну, і раптом мене охопила якась туга, ніби це мені доведеться побачити палаюче місто, яке зруйнує моє життя. Коли отак раптом перехоплює подих, треба негайно зупинитися й почекати. Творчості не потрібні зайві емоції й хвилювання.
Коли писала ввечері статтю про двоє міст, помітила, скільки брехні прилипло до найпростіших фактів. Король Оттокар приводить із собою хрестоносців, і разом вони здобувають звичайнісіньке городище. Через якийсь час король вирішує збудувати на тому місці фортецю. Потім Оттокар йде, а тевтонські лицарі будують фортецю вже для себе. Яка з того користь богемському королю? І це автоматично повторюється у всіх книгах.
Вся історія складається на 90 відсотків з міфів та піару.
Утім, це могла бути обітниця. Дуже поширене явище в Середньовіччі.
09.07.2009
Думки — це не потяг, який треба чекати. Вони виникають під час роботи. Коли я писала статтю про Львів і Кенігсберг, то зробила для себе деякі важливі відкриття. Наприклад, про видимий Львів і невидимий Кенігсберг. І раптом зрозуміла, як буде важко втиснути в розповідь все, що я хотіла б сказати. Щоденник мене натомість буде стримувати.
Коли пишеш, змінюється навіть твоя зовнішність, навіть склад крові стає іншим.
10.07.2009
Хворобливе літо. Літо хвороб і смутку. Що ж, це вже було. Стародавній звичай зносити каміння зі своєю бідою до одного місця. Тисячі й тисячі каменів, що увібрали в себе людські страждання. Їх би очистити вогнем, проте вони лежать сотні, тисячі років у лісі, аж поки люди, забувши про їхнє призначення, не забирають з собою як сувеніри. Диявольський задум — віддати чужому власне нещастя. Утім, невідомо, який задум був у пруських чаклунів та відьом насправді.
Весь час думаю над прокляттям «херем». Знищення Кенігсберга так нагадує «херем». Розкидання каміння наштовхується на збирання каміння. Два звичаї перетинаються в часі і навіть просторі. Це надто складно передбачити і навіть збагнути. Те, як впливає таке зіткнення на долю окремої людини.
Мені немає куди нести свій камінь. Не знаю, як вберегти його від дотику чиєїсь руки.
11.07.2009
Багато людей говорять про Богів, моляться, знову говорять про добро, красу, милосердя, інтуїтивно намагаючись розчинити бруд свідомості довкола себе. Цього надто мало. Потрібні вчинки, і найголовніше — виховання на власному прикладі інших. Уявляю, яким ударом були для чесних людей брехня Гітлера і брехня Сталіна. Які рани душі, який відчай, внутрішній відчай, хай навіть неусвідомлений до кінця.
Спроба відновити історичну справедливість щодо прусів у середовищі калінінградських інтелектуалів — як це по-людському гарно, хоча і це можна зіпсувати політикою.
12.07.2009
Приречені люди в приреченому місті. Передати їхні відчуття неважко. Бувають випадки, коли хочеться вийти з тіла на волю, коли зло в тобі. А якщо воно і в тобі, і навколо… Тоді виходиш у сон, що дарує надію. Коли надії немає, тоді помирають.
Це видається похмурим для того, хто не довіряє собі. Хто не може відшукати виходу — дверей у пивниці, завалених старим мотлохом.
Довіра до себе — це світло спасіння.
13.07.2009
Деталь — наче дорожний знак. Повертаєш убік і розумієш, що обраний тобою шлях веде до незнайомого місця, а отже, треба вертатися назад. Забула про попіл, гарячий і вже вистиглий, у якому порпаються люди з порожніми очима, за допомогою залізних прутів або просто рук шукаючи реліквії. Вони настільки зосереджені, що їм можна вистрелити в спину. Або посікти автоматною чергою. Вони настільки байдужі до смерті, що вбивати їх просто немає сенсу. І продовжують жити за цілковитої відсутності страху.
Після пошуків вони спустяться в підземелля, вип’ють отруту й помруть біля свого пана. Вірність завжди велична, немає значення, кому вона належить: переможцеві чи переможеному.
Полон — безчестя, і тому, хто повернувся з полону, довіряти не можна.
14.07.2009
Місто — це символ культури, хоча тут не орють і не сіють. Що ж тоді село? Прообраз культури — насіння, з якого вона проростає? Колиска культури, каламутна тінь маргінальної культури, смітник? У кожному з цих припущень є доля істини.
Для мене село — усе ще втрачений рай первозданної культури, де людина стає природною людиною.
15.07.2009
Дочекатись врешті ночі, щоб вирушити в небезпечну мандрівку по дрімучому лісі власної підсвідомості. Все це мені знайоме. Мета цієї подорожі — знайти вихід. Виходу немає. Прокинутись, жити нікчемним життям і знову чекати ночі.
Порівняно з денними нічні жахи видаються не такими страшними. Насправді нами заволодівають духи землі, води й повітря. Моральний інстинкт зазвичай втручається дуже рідко.
19.07.2009
Три дні в домі, де ніхто вже давно не мешкає. Вночі прокидаєшся, чуєш відгомін дивних звуків, охоплена тугою, подумки продовжуєш роман. І в мозок, як на подушку, втискається остання фраза. Але я не можу вимовити її вголос чи написати. Магія слів — річ небезпечна. Ані добра, ані зла. Найбільше, що може дати художник світові, — це благо, а не проповідь. Він не священик, що повторює завчені сакральні фрази. Він створює їх сам. А його відповідальність — більша вона чи менша?
