Помститися iмператору - Литовченко Тимур Иванович (книги регистрация онлайн бесплатно TXT) 📗
– Навіщо?
– Аби варити мені еліксир молодості та видобувати золото з міді.
– По-перше, сучасна наука заперечує існування алхімії та різноманітних чудодійних еліксирів, – резонно заперечив Сен-Жермен.
– Але ж ви, графе, власноруч виготовляєте такі засоби, як…
– Я, Ваша Величносте, не вчений, а всього лише слухняний учень багатотисячолітньої премудрості Сходу. А по-друге, у такому разі наш друг граф Бестужев ще чого доброго приревнує мене як особистого постачальника Вашої Величності, бо еліксир молодості та дармове золото – речі дуже й дуже серйозні. От тоді я вже точно скінчу свої дні в одному з казематів Петропавлівської фортеці. А ваш тутешній клімат, боюся, вб'є мене дуже швидко.
– Якщо вам не давати вашого еліксиру, графе?
– А як же я готуватиму його у в'язниці?!
Обидва ще трохи посміялись. Далі поговорили про петербурзький клімат, про архітектуру Північної Пальміри й можливості її покращення, потім знов повернулись до управлінських справ, потім бесіда перекинулась на історію блискучо-тріумфального сходження Єлизавети Петрівни на російський трон.
Сен-Жермен терпляче чекав, коли ж імператриця перейде до головного – адже заради пустопорожніх теревенів вона навряд чи стала би викликати його із самого ранку… Тим паче, у вищих сферах його заздалегідь попередили трохи про інше. І лише коли спливла третя година невимушеної бесіди, Єлизавета Петрівна раптом мовила:
– А знаєте, графе, в мене до вас серйозна справа.
– Я весь до послуг Вашої Величності!
– Попереджаю: справа ця дуже й дуже конфіденційна.
– У такому разі чом би Вашій Величності не довірити її комусь іншому – наприклад, графу Розумовському чи графу Лєстоку, чи комусь із членів Конференції при найвищому дворі?..
– Бо краще від вас її ніхто не виконає.
– Але ж, Ваша Величносте, всі вони – люди перевірені, а я – ненадійний чужоземець, котрого підозрюють у шпигунстві на користь ворожо налаштованої Франції…
– Облиште, графе, – доволі різко обірвала Сен-Жермена імператриця, і він слухняно замовк. – Для людини, котра живе не одну тисячу років (а я у це щиро вірю, попри зрозумілі сумніви графа Бестужева), нинішні інтереси усіх нинішніх країн не варті виїденого яйця. У той час як кожен із згаданих вами сановників має свій інтерес. Наприклад, візьмемо графа Лєстока: він суцільно відданий мені, проте той-таки граф Бестужев підозрює в ньому таємного французького агента. З іншого боку, сам Бестужев надто тяжіє до Австрії, у якої в Росії теж є власні приховані інтереси. Навіть граф Розумовський як малорос може раптом виявитись таємним ворогом Великоросії!
– Ну що ви, Ваша Величносте! Як можна навіть помислити про таку зраду?!
– Ах, облиште, облиште! – Єлизавета Петрівна замахала на графа руками. – Частина малоросів зрадила наші інтереси хто зі Швецією, хто із Францією, тож від них можна чекати будь-чого.
– Але ж не від морганатичного чоловіка Вашої Величності…
– Зараз я просто змушена говорити не як жінка, а як правителька Російської імперії, – жорстко мовила Єлизавета Петрівна. – Отож прошу вас як Божою милістю Її Імператорська Величність: допоможіть підшукати підходящу дружину принцеві Карлу-Петеру-Ульріху!
– Але ж, Ваша Величносте!..
– Так, графе, саме для цього я й запросила вас на конфіденційну розмову.
Деякий час вони мовчки вивчали поглядами одне одного, ніби зустрілись уперше, потім Сен-Жермен мовив:
– І все-таки, Ваша Величносте, чому саме я?
– Розумієте, графе… Мені й самій дуже непросто пояснити це, – Єлизавета Петрівна на мить відвела очі убік, – але ви погодитесь, що Карл-Петер-Ульріх має дуже особливий… дуже своєрідний характер, я би так це назвала. Отже, принцеві потрібна особлива жінка.
«Щодо його коників, то це точно!» – подумав Сен-Жермен, але дипломатично промовчав. Єлизавета Петрівна тим часом витримала паузу, потім продовжила:
– Такими вже нас, жінок, створив Господь Бог…. Ми – істоти слабкі, тендітні й дуже нетямущі щодо чоловічих забаганок. Вірите, я багато думала, перш ніж звернутись до вас. І так нічого путящого й не надумала. От візьмемо для прикладу моїх вінценосних батьків. Адже покійна моя матінка, світлої пам'яті імператриця Катерина – вона ж була простою селянкою, батьки, діди та прадіди якої були незаможними ліфляндськими селянами. До того ж, під час штурму Марієнбурга вона потрапила у полон – а ви, графе, знаєте, як брат-мужчина поводиться з нашою сестрою у таких випадках…
Імператриця мило почервоніла, знов зробила багатозначну паузу. Загадкова тінь промайнула в сірих з прозеленню очах Сен-Жермена, та він мовив абсолютно рівним голосом:
– Слухаю Вашу Величність дуже уважно.
– От і скажіть на милість: як і чим змогла неписьменна селянка, вдова шведського драгуна, що прислуговувала спочатку Шереметеву, потім Меншикову, причарувати мого вінценосного батька?! Тим паче, на той час імператор уже мав свою царицю… Ні, що не кажіть, а забаганки та примхи, які сповнюють серця чоловіків, для нас, бідолашних жінок – таїна за сімома печатками!
– Я дуже добре розумію Вашу Величність, – Сен-Жермен схилив голову на знак підтвердження. – Але чом ви вирішили, що потаємні прагнення принцевого серця найліпше зрозумілі саме мені?
– Можу тільки повторитись. По-перше, ви прожили дуже й дуже довге життя, тож не маєте жодних симпатій або антипатій серед будь-яких владних фамілій Європи, тоді як будь-хто з наближених до мене осіб обов'язково гратиме ту чи іншу партію, – а я ж бо анічогісінько не тямлю в інтригах… По-друге, ви не маєте і корисливих інтересів, бо невеличкий тірольський маєток забезпечує вам прибутки, яким можуть позаздрити не тільки князівські, а навіть деякі королівські родини.
– О-о-о, Ваша Величносте!..
– Вислухайте мене уважно, будь ласка!
– Авжеж… – Сен-Жермен приклав до вуст пальця й заплющив очі.
Єлизавета Петрівна продовжила:
– По-третє, ви об'їздили півсвіту, якщо не весь сучасний світ. І насамкінець, ви справжній ясновидець, в чому переконана не тільки я, але й усі інші. От взяти хоч би графа Бестужева: якщо подібне говорить ваш відвертий ненависник, то це так і є. А для ясновидця зосереджені в чужому серці помисли – не проблема. Тож я й вирішила довірити цю надделікатну справу вам, графе… Вам – і нікому іншому.
Сказавши це, Єлизавета Петрівна підвелась. Сен-Жермен теж підвівся зі стільця й вислухав останні слова імператриці стоячи:
– Справа ця як дуже делікатна, графе, так і надто важлива і для Росії, й для мене особисто. Адже якби Карл-Петер-Ульріх не жив протягом усіх смутних часів за кордоном, то мої недруги давно домоглись би або мого заміжжя, або ж мого постригу. Отже, в такому разі я, дочка Петра Великого, нізащо б не стала російською імператрицею. І не мала би приємності зараз розмовляти з вами.
– Безперечно, запросивши принца Голштинського до себе та проголосивши спадкоємцем імперії саме його, Ваша Величність вчинили дуже мудро.
– Тож зрозумійте: мені дуже-дуже хочеться бути послідовною до кінця й віддячити його високості, підібравши йому достойну дружину. Насамкінець, йдеться не просто про одруження, а про майбутнє російського столу: навіть якщо Господь Бог милостиво пошле мені дітей, я все одно вже проголосила торік спадкоємцем Карла-Петера-Ульріха. Заради безпеки своєї та, можливо, моїх майбутніх дітей. Отже, графе, саме нащадки порекомендованої вами особи займуть моє нинішнє місце. Ви все зрозуміли?
– Так, Ваша Величносте, – Сен-Жермен шанобливо вклонився.
– Крім того, треба поквапитись, оскільки ця вперта дурепа Анна Леопольдівна й досі не зрікається права на престол замість своїх малолітніх дітей. Тому хоча становище Брауншвейзької фамілії на засланні незавидне, проте все ж таки принцу Карлу-Петеру-Ульріху варто якнайшвидше подбати про спадкоємця.
– Я все розумію, Ваша Величносте.
– І ви згодні взятись за виконання мого доручення?
– Дозвольте мені все-таки трішечки подумати.
Очі імператриці недобре заблищали, та вона мовила доволі м'яко:
