Генерали імперії - Чемерис Валентин Лукич (бесплатные книги полный формат .txt) 📗
Генерал К. Г. Маннергейм:
«Військові дії були спрямовані проти тих руських збройних частин, які залишалися в Фінляндії, не дивлячись на визнання радянським урядом незалежності нашої держави. Саме тому війна, що спалахнула, була війною визвольною, боротьбою за свободу. Цей факт не можуть змінити і ті обставини, що невдовзі ми були змушені вести воєнні дії не лише проти руських, але і проти бунтівників всередині країни. Ні законний уряд, ні його армія не були повинні в цьому. Вина лежала на керівниках заколоту».
В тому, що мізерна частина громадян Фінляндії — фінів за національністю — піддалася на облудну пропаганду чужаків з берегів Неви і виступила проти незалежності своєї держави, за подальше її закріпачення, зіграла свою роль вікова русифікація країни, що перетворила їх на денаціоналізованих елементів, сиріч «інтернаціоналістів», але неодмінно з російською мовою спілкування, а також демагогічні гасла щодо рівності народів і завтрашнє щасливе життя, що всі, мовляв, будуть «разом». І не дивно, адже на той час вже 109 років російська імперія душила Фінляндію, позбавляючи її прав бути самостійною. Генерал Маннергейм змушений був звернутися до народу із спеціальною заявою, у якій, застерігши, що вважає необхідним роззброїти не лише російські гарнізони в країні, а й заодно «гірших представників нашого народу», які, «об’єднавшись з російськими солдатами, стали на шлях зради й насильства і почали убивати мирних громадян…», до всього ж «повсталі зрадили батьківщину», а тому «повинні бути засудженими».
Перші успіхи білу армію чекали вже на світанку 28 січня, коли було організовано опорний пункт для майбутніх битв. Великі гарнізони руських у Васі, Сейняйолі і Лапус були роззброєні. На протязі всього лише чотирьох днів увесь район Етеля-Похьянмаа був звільнений. П’ять тисяч росіян склали зброю. Було захоплено 8000 гвинтівок (яких так не вистачало патріотам), 34 кулемети, 37 гармат, кілька мінометів і велику кількість спорядження та боєприпасів. І це був лише початок визвольної боротьби фінів за свою незалежність.
«Я виступив із зверненням до народу Фінляндії, — згадує Маннергейм, — у якому заявив, що вважаю абсолютно необхідним роззброїти російські гарнізони, оскільки гірші представники нашого народу, об’єднавшись з російськими солдатами, стали на шлях насильства і заходилися грабувати і вбивати мирних громадян. Повсталі зрадили Батьківщину, а тому їх має чекати сувора кара. У зверненні говорилося і про те, що російським солдатам, які добровільно складуть зброю, буде гарантована особиста безпека, і як тільки Фінляндія та Росія дійдуть згоди, їх негайно звільнять». («Українці й поляки, — зазначає далі генерал-лейтенант, — звільнялися негайно»).
У перші тижні війни частини шюцкуру роззброїли біля 7000 російських солдат і захопили ще 25 000 гвинтівок та велику кількість іншого військового спорядження. 6 лютого вся Північна Фінляндія аж до кордонів зі Швецією була в руках повсталих. Також вдалося врятувати золотий запас фінського державного банку.
І все ж ситуація ще була критичною, адже численність «червоної гвардії» сягала 30 000 чоловік, плюс близько 40 000 російських солдатів — важкі бої не затихали увесь лютий, березень і квітень. Але перемога спершу повільно, а далі швидше схилялася на бік повсталих, які щораз більше й більше захоплювали зброї й противника і, на ходу переозброюючись, звільняли свою батьківщину. В ході боїв створювалася Ставка головнокомандуючого, що знаходилася в поїзді, який стояв на колії біля станції Сейняйокі, генеральний штаб та його структури.
Одночасно сенатом було прийнято закон про всезагальну військову повинність — віднині всі чоловіки віком від 21 до 40 років повинні були служити в армії. За планом мали бути створені 9 дивізій, що складалися б із 27 полків, а також ряд особливих підрозділів. Офіцерські та унтер-офіцерські кадри комплектувалися з єгерів та керівників шюцкуру. Але й «червона гвардія» зміцнювала свої ряди, отримуючи з Петрограда і зброю, і людське поповнення — бої тільки-но розгоралися.
«Наказую всім збройним силам Фінляндії в строк з 3 по 9 березня підготуватись до наступу і 10 березня всіма силами розпочати рішучий наступ для вигнання лахтарів (букв. „м’ясники“ — зневажлива назва шюцкорівців)» — це з наказу по «червоній гвардії». Але вже ніякі накази не могли зупинити нестримний натиск патріотів країни Суомі.
6 квітня повсталі захопили місто Тампере, взявши в полон 11 тисяч чоловік і велику кількість воєнних трофеїв — найбільша, численністю до 25 тисяч чоловік Північна армія заколотників була повністю розгромлена! А через дев’ятнадцять днів безперервних боїв члени уряду заколотників ганебно втекли, кинувши напризволяще свої війська — Східна група загарбників перестала існувати. В полон потрапило 15 тисяч заколотників, переможцям дісталася велика кількість зброї, так необхідної їм. Тепер у руках противників незалежної Фінляндії залишалася лише невелика частина території, головно форт Іно, але за кілька днів і його гарнізон здався. Військові операції, які почалися 25 січня, 16 травня були успішно завершені.
А ще через день частини новоствореної національної армії, які брали участь у визвольній війні, та загони шюцкору в честь перемоги пройшли в столиці Фінляндії урочистим маршем.
Здавалось, що й сама природа, зазвичай сувора і не завжди ласкава до Суомі, поділяла з ними радість вікопомної — тепер уже вікопомної! — події. День той, 16 травня 1918 року, видався напрочуд гарним: над країною Суомі, країною тисячі озер, було чисте голубе небо, що по весні буває рідко. Теплинно лагідно сяяло сонце і в північній країні, котра того дня здавалася ледь чи не південною, і в душах людей буяло гоже літо. Вперше за останнє сторіччя на території Фінляндії не було жодного озброєного чужинця — ну хіба це не свято із свят? — та ще званого «старшим братом», який до того розпоряджався там, як у себе вдома. І вперше за останнє сторіччя більше не було потреби цвенькати його мовою, обов’язковою у всіх фінських школах та в установах. Фінляндія вже не повинна була стояти струнко — ні перед імператором, ні перед «видатним вождем світового пролетаріату», ні навіть перед його співправителем Троцьким, якого пізніше свої ж звинуватять у «соціальній демагогії, авантюризмі, безпринципності», що було характерним і для самого Леніна, і, врешті-решт, знищать.
Фінляндія вперше за останнє сторіччя була вільною — від північного кордону до південного, від східного до західного, і над її землею, над просторами синіх вод Ботнічної та Фінської заток, над Балтійським морем, над усіма її ляні (губерніями) було тихо й благословенно. А на її гербі лев у короні, стоячи на кривій шаблі, чи не вперше так упевнено здіймав меч, той меч, що приніс волю.
«Марш через місто відбувся таким способом, що надавав цьому весняному піднесеному національному празнику особливого значення, — згадуватиме згодом історик і свідок подій того знаменного дня. — Крізь радісні людські натовпи проходили військові частини. Вулиці були прикрашені прапорами, ряди національних солдатів, зодягнених в грубезну військову форму, йшли на Сенатську площу, марширували мимо глядачів, і все це створювало картину озброєного фінського народу. На чолі цих рядів йшли люди, чиї імена були відомі всій країні».
В наказі по армії її головнокомандуючий генерал-лейтенант Карл Густав Маннергейм вітав своїх співвітчизників-воїнів такими словами (зазвичай мова його наказів суха й лаконічна, як військові зведення, а тут вона напрочуд поетична, пафосна й образна, схвильовано-щира, мова людини, яка гордилася, що саме їй випала честь стати визволителем свого народу):
«Вас була жменька погано озброєних людей, які не злякалися багаточисленного противника і почали визвольну боротьбу… Як снігова грудка, армія Фінляндії виросла під час переможного походу на південь.
Головна мета досягнута. Наша країна вільна. Від лапландської тундри, від найдальших скель Аландських островів до річки Сестра полощеться стяг з левом. Фінський народ скинув багатовікові кайдани і готовий зайняти місце, те місце, яке йому належить.
