Бавдоліно - Эко Умберто (книги полные версии бесплатно без регистрации .txt) 📗
— Чоловік сей мертвий, і хай Пресвятий, благословенне прісно ім'я його, помилує його душу.
— Христебожепресвятий, цього не може бути! — заволав Бавдоліно. Він нічого не тямив у медицині, та не міг не усвідомити, що Фрідріха, священного римського імператора, хранителя пресвятого Ґрадаля, надії християнського світу, останнього законного спадкоємця Цезаря, Авґуста і святого Карла Великого більше нема. Він одразу залився слізьми, вкриваючи поцілунками це бліде обличчя, називаючи себе його улюбленим сином, у сподіванні, що той почує його, а відтак зрозумів, що все марно.
Він підвівся, гукнув друзям, щоб вони добре всюди зазирнули, навіть під ліжко; вони шукали потаємних ходів, простукали всі стіни, але очевидно було, що ніхто тут не ховався ні тепер, ні раніше. Фрідріх Барбаросса помер в герметично замкненій зсередини і надійно захищеній його відданими синами ззовні кімнаті.
— Гукніть Ардзруні, він знається на лікарському мистецтві, — кричав Бавдоліно.
— Я теж знаюся на лікарському мистецтві, — лементував Раббі Соломон, — і повір мені, отець твій мертвий.
— Боже мій, Господи, — марив Бавдоліно, — батько мій мертвий! Гукніть сторожу, покличте його сина. Шукатимемо його вбивць!
— Хвилинку, — сказав Поет. — Хіба йдеться про вбивство? Він був у замкненій кімнаті, тепер він мертвий. Біля ніг його бачиш Ґрадаль, який містив протиотруту. Може, йому стало зле, він злякався, що його отруїли, і випив її. З другого боку, тут горів вогонь. Хто, крім нього, міг запалити його? Буває, що людина починає відчувати сильний біль у грудях, її вкриває холодний піт, вона намагається зігрітися, клацає зубами і невдовзі помирає. Дим з коминка, можливо, погіршив його стан.
— Але що ж було в Ґрадалі? — зарепетував Зосима, дико обертаючи очима, і кинувся на Раббі Соломона.
— Облиш, негіднику, — сказав йому Бавдоліно. — Хіба ти не бачив, як Кіот куштував рідину?
— Замало, занадто мало, — повторяв Зосима, хапаючи Соломона за одяг. — Щоб упитися, одного ковтка замало! Які ви дурні, що довірились юдеєві!
— Таки дурні, бо довірились такому триклятому грекові, як ти, — вереснув Поет, штовхаючи Зосиму і відриваючи його від бідолашного Раббі, якому зуб на зуб не попадав від страху.
Тим часом Кіот взяв Ґрадаль і побожно поклав його в ковчег.
— То що, — спитав Поета Бавдоліно, — ти хочеш сказати, що його не вбили, а помер він з волі Господа?
— Простіше думати саме так, ніж вважати, нібито якесь створіння з повітря проникло крізь двері, які ми так добре охороняли.
— То покличмо сина і сторожу, — мовив Кіот.
— Ні, — сказав Поет. — Друзі, тут на карту поставлене наше життя. Фрідріх мертвий, і ми знаємо, що ніхто не міг проникнути в цю замкнену кімнату. Але його син та інші барони цього не знають. Вони подумають, що то ми.
— Яка ганебна думка! — сказав Бавдоліно, усе заливаючись слізьми.
Поет сказав:
— Бавдоліно, послухай: син його дивиться вовком на тебе, не любить нас і ніколи нам не довіряв. Ми були на варті, імператор мертвий, а отже відповідальні за його смерть ми. Ще заки ми зможемо сказати слово, син його повісить нас на якомусь дереві, а якщо в цій клятій долині дерев нема, то звисати нам з мурів. Ти ж знаєш, Бавдоліно, син його завжди мав цю історію про Ґрадаль за змову, щоб затягти його батька туди, куди не слід. Він уб'є нас, і за одним махом позбудеться всіх. А його барони? Чутка про те, що імператора вбили, спонукає їх звинувачувати один одного, і це призведе до різанини. А ми станемо тим цапом-відбувайлом, якого принесуть у жертву заради загального добра. Хто повірить у наші свідчення — такого чоловіка без роду і племені, як ти, вибач мені на слові, такого випивайла, як я, юдея, схизматика, трьох мандрівних кліриків, а до того ж Бойді, александрійця, який має ще більше причин, ніж інші, таїти зло на Фрідріха? Нам гаплик, Бавдоліно, ми такі ж мертві, як і твій названий батько.
— То що ж робити? — спитав Бавдоліно.
— А от що, — сказав Поет, — єдиним виходом буде, щоб усі повірили, ніби Фрідріх помер не тут, а в іншому місці, де ми не мали охороняти його.
— Яким же чином?
— Хіба він не сказав, що хоче піти на річку? Ми одягнемо його як належить і накинемо на нього плащ. Тоді спустимось у той невеликий двір, де нікого нема, але від вчорашнього вечора чекають коні. Прив'яжемо його до сідла, поїдемо на річку, а там води віднесуть його геть. Славна смерть для імператора, який, попри похилий вік, сміливо кидається назустріч силам природи. Син вирішить, чи слідувати нам до Єрусалима, а чи вертатися додому. А тоді ми скажемо, що їдемо далі, в Індії, щоб виконати останню обітницю Фрідріха. Схоже, що син у Ґрадаль не вірить. Його заберемо ми і вирушимо, щоб зробити те, що хотів був зробити імператор.
— Але треба розіграти його смерть, — сказав Бавдоліно, дивлячись розгублено.
— Він мертвий? Мертвий. Дуже всім прикро, але таки мертвий. Ми ж не будемо казати, що він мертвий, коли він ще живий? Він помер, і хай Господь прийме його до лику святих. Ми просто скажемо, що він помер, утопившись в річці, просто неба, а не в опочивальні, охорона якої була покладена на нас. Хіба це буде брехня? Якщо й так, то невеличка. Якщо він помер, то хіба важливо, чи помер він тут, усередині, чи там, просто неба? Хіба то ми вбили його? Ми всі знаємо, що це не так. Ми зробимо так, щоб смерть його сталася в такому місці, що навіть люди, неприязно до нас наставлені, не зможуть нас звинуватити. Бавдоліно, це єдиний вихід, іншого нема, якщо тобі дорога твоя шкура і якщо ти таки хочеш потрапити до Пресвітера Йоана і в його присутності вознести найвищу хвалу Фрідріхові.
Хай як Бавдоліно проклинав його холодне серце, Поет гаки мав рацію, і всі з ним погодилися. Вони одягли Фрідріха, винесли у малий двір, приторочили до сідла, укріпивши йому спину, як це Поет робив був колись з трьома Волхвами, щоб здавалося, ніби він рівно сидить на своєму коні.
— До річки його відвезуть лише Бавдоліно з Абдулом, — сказав Поет, — бо численний почет приверне увагу вартових, які можуть подумати, що і їм теж слід приєднатися до гурту. А решта нас залишиться стерегти опочивальню, щоб Ардзруні чи хтось інший не ввійшов туди перед тим, як ми доведемо її до ладу. А я піду на мури, щоб побалакати з людьми із почту і відвернути їхню увагу, поки ви виходитимете.
Схоже, що Поет був останнім, хто ще був здатний приймати розсудливі рішення. Решта зробили, як він казав. Бавдоліно з Абдулом повільно виїхали з двору на своїх конях, а між ними їхав кінь Фрідріха. Вони проїхали бічною стежкою, аж поки не виїхали на головну, спустилися сходами, а тоді дрібним клусом подалися через рівнину до річки. Вартові на ескарпах привітали імператора. Короткий цей переїзд, здавалося, тривав цілу вічність, але нарешті вони виїхали на берег.
Вони сховалися за гайком.
— Тут ніхто нас не побачить, — мовив Бавдоліно. — Течія тут сильна, і тіло відразу віднесе геть. Ми ввійдемо на конях у воду, щоб рятувати його, але дно тут нерівне, і ми не зможемо дістатися до нього. Тоді ми їхатимемо за тілом уздовж берега, волаючи про допомогу… Течія веде до нашого табору.
Вони зняли Фрідріхів труп з коня і роздягли його, залишивши на ньому лише ту дещицю одежі, яку годилося мати на собі імператорові при плаванні, щоб прикрити ерам. Тільки-но вони штовхнули його в ріку, як течія вмить підхопила його, й тіло понесло в напрямі долини. Вони в'їхали в ріку, натягуючи вудила так, щоб здавалося, ніби коні схарапудилися, тоді вийшли з неї і навскач помчали вслід за нещасними останками, які вода била об каміння, роблячи тривожні жести і волаючи до людей у таборі, щоб ті рятували імператора.
У таборі дехто помітив їхні сигнали, але ніхто не розумів, що сталося. Вир за виром підхоплював Фрідріхове тіло, яке, крутячись, просувалося вперед, зникало під водою, а тоді знову ненадовго виринало на поверхню. Здалеку важко було зрозуміти, що тут тоне людина. Врешті дехто це зрозумів, троє лицарів увійшли в воду, але коли тіло підпливло до них, його відштовхнули копита схарапуджених коней, і його віднесло вбік. Далі кілька вояків з піками ввійшли у воду і врешті зуміли зачепити труп і притягнути його на берег.
