Пустоцвiт - Литовченко Олена (книги онлайн бесплатно без регистрации полностью .txt) 📗
А тому щоб не сипати грішми, кількість яких у розгромлених конфедератів в останні роки неабияк зменшилася, вартувало якнайшвидше згорнути кампанію по захопленню російського трону. І позбавитися цієї панянки, за першої ж нагоди полишивши корабель. Очевидно, такий шанс буде в першому-ліпшому порту.
Окрім того, варто скоріше попередити інших конфедератів, щоб вони негайно припинили фінансування Омеляна Пугачова і його найближчих сподвижників з яїцьких козаків: навіщо відволікати увагу Катерини Олексіївни із заходу на південний схід, якщо претендентка на російський трон виявилася нахабною аферисткою?!
І до речі…
До речі, Пане-Коханку із зовсім несподіваною вдячністю згадав особистий лист російської імператриці, що наздогнав його ще в Парижі. Послання Катерини Олексіївни суцільно складалося з досить різких закликів не зв'язуватися з «якоюсь самозванкою, що видає себе за спадкоємицю покійної Єлизавети Петрівни», у противному разі князеві була обіцяна конфіскація на користь російської скарбниці його володінь, включаючи улюблений Несвиж.
Пане-Коханку так і не відповів на різкий випад – усе відкладав, щоразу вигадуючи нові й нові образливі вислови. Почати хотів з того, що заради шляхетної справи й родової честі князів Радзивіллів йому зовсім не шкода якихось там земель і маєтків, включаючи навіть улюблений Несвиж, а от далі…
А далі текст листа ніяк не складався.
Тепер ситуація зненацька постала в новому світлі: отже, треба б вишукано подякувати Катерині Олексіївні за своєчасне попередження!!! А може, і прощення попросити?..
Бр-р-р, отакої!
Пане-Коханку відчув, що від подібних міркувань у голові просто каламутиться.
Втім, цілком можливо, провиною всьому була моторошна хитавиця: шторм не вщухав уже другий день поспіль, тож морська хвороба була б забезпечена й організму більш стійкому, ніж у князя Радзивілла.
І ще цілком можливо, що в нього більше не вистачало сил дихати одним повітрям із цією простолюдинкою. Каюта наскрізь просочилася ароматом немитого тіла й огидного пійла, що нахабна аферистка дудлила пляшками.
Двері відчинилися, й поріг переступила геть п'яна принцеса Азовська-Володимирська власною персоною, скуйовджена, як городнє опудало. У руці в неї була затиснута пляшка. Поли халатика трохи розійшлися, в утвореному просвіті проглядало голе немите тіло.
Бр-р-р!!! Краще б на її місці з'явилася безпутна Фантина – та хоч би поводилася чесно-відверто, а не прикидалася шляхетною панею.
– Ну от, милий мій Каролику… от і я. Тепер давайте-но розважимось як слід. Ви ж не проти пари-трійки годин розваг зі спадкоємицею російського трону – чи не правда, мій чудовий князю?
«О Господи, коли ж цей жах закінчиться?!» – подумав Радзивілл. А вголос мовив:
– Іди принеси рому й мені!
– О-о-о, дорогий мій князю, ти теж вирішив долучитися до цього шляхетного напою! – захоплено викликнула самозванка.
«З тобою прилучишся!» – подумав Кароль. А вголос мовив:
– Аякже! Піди і принеси!
Він легенько підштовхнув п'яну жінку до виходу, подумав: «Судячи з її слухняності, точно колишня служниця!» – і спритно защипнув засув. Усе, каюту закрито, нарешті можна нормально виспатись. А ця мерзотниця нехай котиться до дідька!!! Хоч у кубрик до матросів, хоч до своєї безпутної Фантини, хоч за борт у відкрите море. Тільки б не до нього!.. Тільки не до шляхетного князя Радзивілла!!!
Петергоф, кінець серпня 1774 року.
– І що ж сталося потім?
– Зустрічний вітер поступово посилювався й не дозволив судну йти далі острова Корфу. Тут Пане-Коханку й полишив супутницю для того, щоб повернутися в Європу, вона ж пересіла на турецький корабель, який буря викинула на берег неподалік Рагузи. Поки що наш прохідний пішак затримався там, а далі…
Начальник Таємної експедиції невиразно знизав плечима.
– Ой, дивись мені, Степане Івановичу! – государиня рішуче задерла підборіддя. – Ой, дивись, як би вона не застрягла там надовго!..
– Ми принцесою, звичайно ж, не керуємо… – обережно мовив Шешковський.
– Оце погано, дуже погано, Степане Івановичу!
– Проте, Ваша Імператорська Величність, я більш ніж упевнений, що в отакій глухомані, як Рагуза, самозванка не затримається.
– Це чому ж?
– Вона звикла жити на широку ногу, а при її манері викидати на вітер величезні суми наявних грошей вистачить максимум на півроку. Що таке Рагуза? Життя там тихе й нудотне до неможливості…
– А може, підіслати до цієї дурепи нового чоловічка, що розповів би їй про щось отаке?..
– Ні, не думаю.
– Але ж цей прийом спрацював, коли підіслана тобою нібито позбавлена спадщини втікачка розповіла нашій авантюристці про справжню дочку Єлизавети Петрівни й князя Розумовського!
– Не турбуйтеся, государине, нікуди наш пішак не дінеться! Закінчиться готівка – утече з тихої провінції в пошуках нових джерел доходів.
– Ну, припустимо… А що Радзивілл?
– Пане-Коханку вже встиг зв'язатися зі своїми дружками-конфедератами, які під різними пристойними приводами припинили підтримку нахабного бунтівника Омельки Пугачова. Як я доповідав ще минулого тижня, це одразу позначилося на успіхах новопризначеного головнокомандуючого урядовими військами Петра Івановича Паніна. Тож хоч я й не вважаю кампанію по втихомиренню бунту яїцького козацтва остаточно виграною, однак фінал неминуче наближається. Причому фінал для бунтівників нищівний.
– Зрозуміло, зрозуміло… Коли бунт буде подавлений, треба, мабуть, ліквідувати яїцьке козацтво, як розсадник неблагонадійних настроїв. А заразом зайнятися б остаточною ліквідацією козацтва запорозького: вони нібито збиралися виступити на допомогу клятому самозванцеві на чолі зі своїм отаманом – генерал-поручиком Калнишевським… Ти як вважаєш, Степане Івановичу, чи варто це робити?
– Цілком згоден з Вашою Імператорською Величністю! Запорозька Січ, що за старих часів лежала на прикордонні з турками й татарами, внаслідок ваших, государине-матінко, завоювань виявилася в глибині наших територій. Тож нехай запорожці забираються або в низов'я Дніпра, або куди подалі, де їхній войовничий запал придасться для боротьби із зовнішнім ворогом. Або пускай узагалі зникнуть…
– То нехай буде так! Ти подбай тільки про остаточне втихомирення бунту Омельки Пугачова, а вже тоді настане черга зайнятися всіма неблагонадійними. Хоча б тим же Калнишевським…
– Ваша Імператорська Величність як завжди виявляє високу мудрість, гідну правительки Російської імперії!
– Ну, добре… А що брати Орлови, як вони пережили віддалення Григорія?
Тон государині дещо потеплішав, очі затягнулися легкою поволокою.
– Брати Орлови відправилися відпочити й розважитися до Європи.
– Гроші зі скарбниці їм виділені?
– Зрозуміло, Ваша Імператорська Величність!
– І?..
– Зовсім нещодавно Олексій Орлов одержав від принцеси Азовської-Володимирської так званий «малий маніфест». Либонь, утративши довіру й свого нареченого князя Лімбурзького, і агента польських конфедератів князя Радзивілла, наш прохідний пішак побажав зробити ставку на Орлових, вибравши для своїх цілей молодшого з них.
– Ах, он як?!
– Саме так, государине-матінко, саме так! Я ж кажу, що довго сидіти в провінції ця навіжена особа не зможе.
– Але ти все-таки не забувай, Степане Івановичу, що головне для нас не в тім, щоб вистежити так звану принцесу Азовську-Володимирську – наш же власний прохідний пішак, як ти любиш висловлюватись…
– Уклінно дякую Вашій Імператорській Величності за виявлену честь! – уклонився начальник Таємної експедиції.
– Головне в тім, щоб виявити нарешті цю кляту шахову королеву… або, як ти виражаєшся – ферзя… Як її звуть, хоч цього разу нагадай?!
– Князівну Тараканову…
– Так-так, її саму, котру твої людиськи не можуть виявити вже скільки часу!
– Сподіваюся, цього разу мій розрахунок усе-таки виправдається.
– Сподіваєшся? Ну що ж!
Імператриця підвелася із садової лави, начальник Таємної експедиції за мить зробив те ж саме.
